Ірина Полєтуха розповіла, як відпочиває у Грузії
Кураторка Міського молодіжного центру у Департаменті сім'ї, молоді та спорту Луцької міської ради Ірина Полєтуха розповіла про свій відпочинок у Грузії. Лучанка поділилася цікавими історіями про грузинських таксистів, а також похизувалася смаколиками, які їй вдалось придбати на місцевому ринку.
Допис про Грузію Ірина розмістила на своїй фейсбук-сторінці.
«Наш переддень конференції пройшов настільки насичено, що під вечір ніг вже не відчували.
Вранці ми поїхали в стару столицю Грузії – Мцхета (хз чи я правильно вимовляю всі ці нові слова). Їхали з пригодами, бо ж не знаємо місцевого письма, а не скрізь є англомовний переклад. Загалом було весело, особливо, коли зрозуміли, що втиканули глянути назву станції метро, поруч з якою живемо.
В старому місті ходили в старий храм Светіцховелі. Від нього віє холодом каменю і теплом свічок, давні медальйони в підлозі собору з незрозумілими символами виглядають чудернацько і трохи магічно.
Потім ми вторгувалися з місцевим таксистом, щоб той відвіз нас на пагорб до монастиря Джварі (його, до речі, будували ще десь в 6-7 ст).
І про таксі. Воно тут чудове. Я б їздила і їздила!
На місцевому ринку нас спіткала катастрофа: ми набрали повні торби солодощів (всі їхні назви я теж не вивчила ще). Точно взяли чурчхелу, тклапі, сушену хурму, всяких пахучих приправ і прянощів. Потім воно в готелі пахло на весь номер, довелось частину з'їсти.
Була ще така штука. У вечір нашого приїзду ми помітили багато поліцейських машин в центрі, вони перекривали вулички і виїзди. Здивувалися, трішки навіть стало тривожно. Потім водій спробував нас заспокоїти мовляв то кіно знімають. Ну окей. Але наступного дня (тобто вчора) біля приміщення старого парламенту зібралась неймовірна кількість журналістів. Здавалось, їх більше від самих мітингувальників. Ще пізніше з новин ми дізналися, що вночі водометами мітингувальників було розігнано, 28 осіб затримано, а журналісти вже зібрались для отримання коментарів опозиції. Отаке-от, отаке...
Ще про Тбілісі. Чомусь за цей день зображень Сталіна (це з великої букви треба писати?) я побачила більше, ніж за попередні 27 років: статуетки, фігурки, декілька малих графіті тощо. Чимало російськомовної низькосортної літератури на вуличних ятках. Трошки в місті попахує старими ідеологічними залишками. Але мені то не видалось критичним як для туристки/відвідувачки. Натомість, думаючи про внутрішнє життя країни, проблеми з "дружніми" сусідами, розумію, що то тривожне.
З-поміж вуличок, старих балкончиків і нових кав'ярень, всього ансамблю Тбілісі, нам вдалось натрапити на справжню знахідку – ресторанчик Ніколозе. То такий родинний заклад, де живуть і працюють супер теплі і душевні люди. Ми спілкувалися з дідусем-власником, він виробляє декілька сортів вина (воно таке смачнюче!!!), а його дружина готує непристойно смачні страви місцевої кухні. Старі фотографії, книги, піаніно, песик, атмосферка непідробна! Справжнє хачапурі зовсім якесь не таке. Всім рекомендуємо цей заклад, адресу в коментах скинемо.
*Середній чек на трьох осіб 60 ларі (600 грн), сюди входить 6 порцій хінкалі, хачапурі, порція баклажанів з гранатом і літр винця.
Вечірнє місто. Я не знаю де ми взяли сили доплентати до підйомника і сісти в нього. Відпочинок тривав недовго, потім довелось нозями спускатися вниз (хвилин 20 певно) і то така хороша зарядка. Для стегон. Після Ніколозе всі інші заклади видавались не такими кльовими», – йдеться у дописі.
