Луцький стриптизер Олександр Тимощук, якого знаємо під псевдонімом Mr.Tiko розповів журналістам про свій світогляд та поділився сокровенним.

«Ніщо у світі не поділяється на чорне та біле, не існує чогось абсолютно правильного чи неправильного. Ми живемо у відтінках, які роблять наше життя наповненим, насиченим та різноманітним. І в цьому весь смак усього сущого. Тож, «Громадське.Волинь» вирішило відкривати для вас людей, у яких поєднались абсолютно різні світобачення та прадоксально поєднується непоєднуване», – так автори проекту описують свій новий проект, у якому й розкрився стриптизер перед журналістами.

Олександр Тимощук, більш відомий як Mr. Tiko. Молодий, спортивний, цікавий. Майстер еротичного танцю, співзасновник проекту «Golden Light Project  − Best Led Show» та генеральний директор магазинів дизайнерського одягу «Alexandr Tiko Shop». В соцмережах, як і у дійсності, веде активний спосіб життя.

Вітаю Вас, Олександре. Розкажіть, як минають Ваші зимові будні?

Взимку зазвичай багато свят, тому я постійно в роботі. Мені вдалось відпочити тільки впродовж останнього тижня.

У вас дуже багато соціальних ролей. Ви − майстер еротичного танцю, письменник, дизайнер одягу…

Не дизайнер, більше організатор, тобто можу створювати одяг, але це не моя безпосередня робота. Якщо мені подобається якийсь образ, я можу його підвести до робочого процесу, але особисто цим не займаюсь.

У якій ролі Ви себе найкомфортніше почуваєте?

У стабільній непостійності, коли нема чогось сталого. Не можу постійно займатись однією справою: якщо набридло одне, роблю друге, набридло друге – роблю третє, після третього перше і так по колу. Я працюю 16−17 годин на добу і відчуваю потребу в тому, щоб завжди займатись справою.

Не настає емоційне вигорання?

Настає дуже часто, тому просто забиваєш на все. Ну як… не виходить просто забити. Я працююю навіть під час відпочинку. Просто потрібно робити більші перерви, більше відпочивати.

Як Ви відпочиваєте від такого насиченого графіка?

По-різному. Можу десь поїхати, можу книжку почитати, гру комп’ютерну пограти, в запій піти. Таке в мене буває.

Як проходять Ваші робочі будні?

По-різному, теж нема регульованого графіка. Якщо гастролюю, виступаю десь, то я дистанційно організовую робочий процес. В мене просто багато робіт і тому завжди є що робити.

Ви більше часу живете в Україні чи за кордоном?

Є можливість виїхати, мені надсилають багато контрактів. Якщо я поїду, то тут все «накриється». У мене в Україні багато проектів, тому я на місці поки. Вже навіть країною не гастролюю так, як раніше це робив.

Відчуваєте себе громадянином України чи тут тільки тримає тільки робота?

Насправді мені дуже симпатизує Америка. Не знаю, чому так склалось у житті, але поки я живу в Україні. Мені цікавіше зробити тут гніздечко, але кататися туди. Я приїжджаю у США, через тиждень-два мені там вже нецікаво, тому повертаюсь сюди. Причому саме в Луцьк, тому що я вже пробував жити і у Львові, і у Києві, і в Тернополі.

Що тут тримає?

Не знаю, просто звик, напевно. Місто цікаве, компактне. Для життя є все.

Чи важливі для вас люди, які оточують? Чи тримають вони вас у містах, у яких ви живете?

Люди приходять і йдуть. І так все життя. Хтось залишається, але в цілому в мене великий потік кадрів. Це важке питання насправді. Я завжди йду вперед, цей принцип діє і з друзями. Познайомився з людиною, на цьому етапі в нас все добре, рівноважно. Потім ти йдеш вперед, а людина залишається на місці і вже важко зрозуміти одне одного, тому що ти пішов далі. Ти знаходиш інших, які тепер на твоєму рівні, тому потік людей великий.

Яким Ви вважаєте наше суспільство?

Хотілося б краще насправді. Причому не суспільство, а людей самих.

Що найбільше розчаровує в людях?

У 95 відсотках − тупість. Поговорити завжди можна з кимось, а більш душевно, то… Тупість скрізь, кого не спитай. Навіть у мене якісь причуди, які інші не розуміють. 

Коли Ви розумієте, що зробили крок вперед?

Зазвичай в роботі, коли багато працюєш і не зупиняєшся. Потім зупинишся, подумаєш, обернешся назад і бачиш результат.

Ви зараз і майстер еротичного танцю, правильно?

Я стараюсь вже відходити від цього. Працюю, коли набридло все і захотілось поїхати в якийсь хороший клуб, або реально добре платять.

Вам це набридло?

Не набридло, просто є якийсь максимум, якого я досягнув і перевершити його фактично неможливо. Так само, як були гастролі по світу, там трошки інші формати роботи, які мені не дуже імпонують… А робити свій клуб, яких навіть в Україні немає, а які були, ті загнулися, не бачу сенсу.

Що вас підштовхнуло займатися еротичним танцем?

Основна причина полягає в тому, що працюєш 1-2 дні в тиждень, причому ввечері кілька хвилин. Плюс це постійні подорожі, гроші достойні, сцена. Просто багато крутих факторів, які мені подобалися.

Ви відчуваєте на собі моральний тиск?

Взагалі не відчуваю, натомість часто відчуваю заздрощі. Спочатку ти нормально спілкуєшся з людиною, а потім це проявляється. Там «морду скривить», там вчинить неправильно, скаже не так за спиною. Це людський фактор, який я дуже не люблю, тому що працюю постійно з людьми і це досить часто вилазить мені боком. Нерви свої треба трошки берегти, а не вдається ніяк.

Чи забороняєте Ви іншим заходити іншим на якусь вашу територію?

Насправді я доволі відкритий, просто не з усіма. Можу поговорити на будь-яку тему і нема ніяких заборон.

Як обираєте людей, з якими відкриті?

Це на енергетичному рівні. Якась аура… інтуїція певна. Тобто ти бачиш, буду людині відкриватись або поводиш себе доволі скромно.

З ким цікавіше спілкуватися: з чоловіками чи жінками?

Коли я починав займатись еротичними танцями, я взагалі не міг спілкуватися з дівчатами. Це одна з причин, чому я пішов на цю роботу. Коли зі мною говорила дівчина, я заїкався, «бекав», «мекав». Після закінчення школи в мене спілкування з дівчатами взагалі не було.  А потім три роки казарми. Пізніше я кинув університет, службу… І ти виходиш на свободу, треба була якась двіжуха.

Хто керує в нашій країні: чоловіки чи жінки?

Характер. Нема різниці в статі. Завжди все вирішує характер.

Вам, щоб спілкуватися з людиною, потрібно щоб у неї був сильний характер?

Коли характери стикаються, важливе розуміння зійдетеся чи не зійдетеся, тому що з характером люди бувають, як барани. Якщо люди сходяться характерами, це дуже круто, але таке буває рідко.

Ви у своїй книзі згадували, що Ви егоїст…

Я думаю, що всі люди егоїсти, але відносно декого вони альтруїсти. Просто хтось більше, хтось менше, хтось затятий егоїст. Це нормально, це природньо. Сім’я сім’єю, але завжди інстинктивно важлива своя шкура.

Яку рису характеру цінуєте в собі найбільше? Що Вам найбільше допомагає?

Негативна енергія. Коли є негатив, я ним заряджаюсь.

Негатив стосовно Вас від інших людей?

Будь-який негатив я інвертую в енергію, все вкладаю в роботу. Чи пишу, чи текст набираю, чи щось руками роблю, чи в зал іду.

Як Ви можете себе охарактеризувати?

Наполегливість, тупість, ініціативи дуже багато. А, і непостійність. Припустимо, мені прийшла якась ідея, ніхто її раніше не реалізовував. Мені цікаво, я починаю її робити. Хтось каже, що це фігня або  нічого не вийде, але поки не спробуєш… Спробуєш, наб’єш шишок, поламаєш пальці, руки-ноги… 

Тобто не любите, коли люди туплять, але в той же час називаєте теж себе тупим?

Можливо, не тупість, а тупа впертість. Наприклад, ти розумієш, що треба з іншої сторони зайти, але вирішив зробити щось зараз швидше або саме у такий спосіб. Люди не завжди розуміють, що потрібно розуміти.

Що вважаєте своїм найбільшим досягненням?

Напевно проект «Golden Light». Не я особисто його зробив, але доклав багато зусиль, щоб він існував. Це світлові роботи, led шоу, яке ми самі робимо. У нас є реально круті шоу, яким нема аналогів в Україні, навіть по світу одиниці. Я пам’ятаю, як ми це робили, все з нуля піднімали.

Зараз «Golden Light» поділяється на корпоративи-весілля, клуби, фестивалі і розвиваю ще дитяче шоу. Всі сили зараз туди спрямовую, тому що потрібна реклама, SEO сайта, менеджмент, плюс купуємо костюми, я їх переробляю, дороблюю, людей шукаю, сценарії роблю, тобто ми поки на це націлені.

Чому саме діти? Чому саме така аудиторія?

Коли ми починали займатися роботами, то побачили, що таке шоу «заходить» всім категоріям дорослих людей, а дітям завжди найцікавіше. Ми побачили, що в Луцьку ринок таких шоу відносно великий, але ми маємо їх всіх обійти. Думаю, ще півроку і «Golden Light» буде на першому місці в Луцьку серед дитячих свят.

Ви займаєтесь такими видами діяльності для того, щоб досягнути певної поставленої мети ?..

Я пробую її знайти, але вона не знаходиться. Є якісь глобальні, як і у всіх. Тільки для когось це фантазія або мрія, а для мене це реально.

Яка у Вас є глобальна мета?

Моя мрія – поїхати в Америку. В принципі, в мене вже були можливості це реалізувати. Поки я в Україні займаюся цими справами, план подальшої роботи залежить не лише від мене. Просто треба керувати людьми, бо коли я пробую виїжджати все «накривається». Не скрізь робота повністю організована.

Тобто якби у вас була можливість, ви б виїхали в Америку?

Я не знаю, чи на постійне… Я в англійській взагалі «дуб-дерево», грубо кажучи, хоча вивчав її 12 років. Хоча я її розумію, але не знаю.

Чомусь притягує. Україна – це, в принципі, та сама Америка, але років на 30 пізніше. Просто тягне, дивишся ті відео, фотографії, там все доволі круто.

Що Вам у цьому житті приносить найбільше задоволення?

Коли досягаєш своїх цілей, коли придумав собі ідею і втілив її. Я ніколи не займався дизайном речей. У Луцьку важко купити те, що мені подобається, простіше це зробити в тій самій Америці, Китаї. В Україні такого мало. Захотілось зробити щось своє, не маючи ресурсів, навиків. Було дуже важко, з великими ґулями, але трошки щось та й вийшло.

Зараз я планую відкривати свій швейний цех, але не знаю, чи в Луцьку чи десь в іншому місті.

Розмовляла Юлія КАРМАНСЬКА записувала Марина БАЛДИЧ