^{Текст: Роман ЖИЖАРА
Фото: Данило ГЕТЬМАН}
 
Незмінний художній керівник академічного камерного оркестру «Кантабіле» мешкає з дружиною у маленькій двокімнатній квартирі. Донька із внуками – за кордоном. І сьогоднішнє життя подружжя – то приємні спогади, мистецтво і… одна на двох кухня, де маестро творить, а дружина готує.
 
Товій Рівець святкуватиме нинішнього року два ювілеї: 70-річчя з дня народження і 25-ліття від створення найвіртуознішого колективу Волині. Маестро досяг усіх мислимих професійних висот: заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, кавалер ордену «За заслуги» ІІІ ступеня.
 
СІМЕЙНЕ ГНІЗДЕЧКО – ФОТОАРХІВ І КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ
 
До оселі Товія і Віри Рівців нас запросили надвечір. Невеличка двокімнатна квартира – якась аж надто аскетична. Проте швидше вимушено, ніж добровільно: кіпи партитур та інших нотних записів визирають навіть з підвіконня. Підібрані зі смаком меблі. Де-не де на полицях – антикварні вироби української старовини. І безліч картин на стінах. Враження, ніби опинився в імпровізованій картинній галереї.
 
«Оце полотна волинського художника Геннадія Тарасенка, біля них – Ореста Хмілевського. А цю писав директор Луцької мистецької галереї Володимир Марчук. Зветься «Дорога на роботу, де гроші не платять», – веде екскурсію оселею дружина Віра.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/2.jpg[/img] У квартирі Рівців – полотна волинських художників[/caption]
 
Посеред вітальні – великий портрет Товія Рівця на тлі охоплених полум’ям дитячого обличчя із заплаканими очима.
 
«Цей портрет написав Геннадій Тарасенко. Його надихнула імпровізація у пам’ять про батьків Товія, – каже господиня. – Робота називається «Печаль Ізраїлю». Заплакані очі дівчинки у вогні – уособлення нещасть, що випали на долю родини».
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/3.jpg[/img] Портрет Товія Рівця написав Геннадій Тарасенко[/caption]
 
У мініатюрній спальні – знімки батьків, доньки, онуків. Є фото, де тогочасний кандидат у Президенти Віктор Ющенко обіймає Товія Рівця. Поряд – президентська телеграма-вітання про нагородження кавалерським орденом «За заслуги».
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/4.jpg[/img] Центральний знімок – у компанії президента Ющенка[/caption]
 
«Зібрав усе докупи, щоб бачити, чого я вартую», – каже господар.
 
Дуже цінні для нього – відзнака всеукраїнського Волинського братства, а також нагорода «Віддаю серце дітям» від Дитячого фонду України. Та на особливому місці – світлини доньки Софійки та онуків. Найрідніші люди, які сьогодні живуть за кордоном.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/5.jpg[/img] Нагороди – справжня гордість родини Рівців[/caption]
 
СПЛЯТЬ НА НОТАХ
 
Товій Михайлович працює з нотами під шкварчання пательні і булькотіння каструлі. Бо його робоче місце ­– дубовий столик під ламповим абажуром у кутку кухні.
 
«Я готую, він працює. Отакий у нас творчий тандем, затишно та ароматно», – сміється дружина.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/666.jpg[/img] Робочий кабінет Рівця – на кухні[/caption]

Є ще тісна спальня, де, як жартують хазяї, обоє «сплять на нотах».
 
Виявляється, Рівці живуть у двокімнатній квартирі, отриманій ще у 1975 році. Тоді молодому музикантові ансамблю «Волинянка» Товію Рівцю з дружиною місця вистачало. Потому маестро очолив «Кантабіле». Збільшився обсяг роботи і відповідальності. Визріла необхідність особистого кабінету.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/7.jpg[/img] Рівці кажуть, що фактично «сплять на нотах»[/caption]

«Я державна людина і цим пишаюся, – наголошує майстер. – Але природно, що коли приходить момент, держава мусить подбати про ті нагальні кілька метрів житла. Мер Кривицький (Антон Кривицький – луцький міський голова у 1994–2006 роках, – авт.) запевняв: «кому-кому, а тобі, Товію, треба. Ти заслужив». Але так нічого і не дали. Якби я з кожного безплатного концерту відкладав бодай по 10 копійок, уже збудував би шикарну хату».
 
«Якось Борис Клімчук (голова Волинської облдержадміністрації у 1995-2002 та 2010-2013 роках, – авт.), якого знаю ще з часів його вчителювання в Ковелі, так розчулився і перейнявся квартирним питанням, що під час концерту в Луцькому костелі привселюдно вигукнув: «Оцю людину знаєте? Бачу, добре знаєте. Так ось, ми їй даємо квартиру», – пригадує керівник оркестру. – Всі повірили, навіть директор філармонії довго жартував: «Ну що, Товію, коли вантажівку давати для переїзду?»
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/8.jpg[/img] Квартирне питання Рівцям так і не вдалося вирішити. Проте, як кажуть, у тісноті, та не в образі…[/caption]
 
Обіцянка перетворилася на пшик. Справа загальмувала в муніципалітеті. І це притім, що замість нової трикімнатної квартири готова була віддати свою двокімнатну.
 
У ЧОТИРИ РОКИ ВЖЕ ГРАВ НА ТАНЦЯХ
 
Офіційного стажу в Товія Рівця – 52 роки. Хоча скрипку узяв до рук 4-річним. Грав на сцені луцького Будинку офіцерів, де для фронтовиків влаштовували танці. Досі пам’ятає, як офіцерські дружини пригощали цукерками малого музиканта в коротких штанцях. А в 11 років уже грав із батьком у першому в Луцьку самодіяльному симфонічному оркестрі, а також – в оркестрі музично-драматичного театру.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/9.jpg[/img] Скрипку Товій Рівець вперше взяв до рук в 4 роки[/caption]

«Можете уявити відчуття хлопчика, який вийшов у фраку, що їх пошили на вимогу тогочасного першого секретаря обкому партії. Я щасливішого творчого стану не пам’ятаю», – відказує скрипаль.
 
Батько Товія – Михайло Ісакович – музикант-скрипаль, мав весільний оркестр за Польщі і викладав клас скрипки. Дядько – ударник. Дідусь на кларнеті грав. Тітка, яку німці в гетто розстріляли, мала гарний голос – мецо-сопрано. Другий дядько, який поїхав до Львова вступати до консерваторії і зник безвісти, був надзвичайно високого таланту.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/10.jpg[/img] У дитинстві Товій Рівець мріяв бути філософом[/caption]

А сам Товій мріяв бути… філософом. Та життя склалося по-іншому. Закінчив музичну школу за двома відділами – піаніст і скрипаль. Потому вступив до Львівського музичного училища, а тоді – до Ленінградської консерваторії. Як вивчився, почав виступати на концертах, паралельно викладаючи в луцькому музучилищі. Там і знайшов кохання.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/11.jpg[/img] Товій Рівець розповів, що закохався у майбутню дружину, а на той час – свою студентку Віру з першого погляду[/caption]

«Зізнаюся, закохався до нестями, як узрів Вірочку. Моєю студенткою була, хоча між нами різниця в три роки, – каже музикант. – Я вдячний долі, що знайшов дружину-друга. Дивовижна, м’яка, сором’язлива, скромна і надзвичайна красуня. Феноменально талановита кулінарка. Це мені навіть шкодить, бо я завжди все з’їдаю. Розумна, а життя довело, що ще й мужня».
 
«ЛІКАРІ СКАЗАЛИ: ЗГОРІВ НА СЦЕНІ»
 
У 2010 році Товій Рівець опинився на межі життя. Поїхав на консультацію в Інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова. Лікар глянув на знімки і каже: «Перевдягайтеся, за вами зараз прийдуть». З лікарні не випустили.
 
«Виявилося, у Товія хворе серце, потребувало хірургічного втручання, – пригадує дружина Віра. – Пережив дві складні операції . Дві бригади хірургів понад 10 годин оперували на відкритому серці. Коли його привезли, то били по щоках, щоб я бачила: живий».
 
Маестро розстібує сорочку і показує грубий рубець на всі груди.
 
«Чудо творять наші українські лікарі. Мене оперував Іван Кравченко – друг і учень академіка Амосова. Він на рік робить 330 таких операцій. Геніальний лікар».
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/12.jpg[/img] Попри хворе серце на сцені Товій Рівець почувається 18-річним[/caption]
 
Тепер дружина Товія Рівця намагається стримати запального митця від надмірної праці. Адже хвороба подекуди спричинена надмірним емоційним навантаженням.
 
«Справді, на сцені палаю так, як то було у 18 років, – каже скрипаль. – Інакше не вмію, не виходить. Або я живу, або ні. Мета моєї професії – викликати в людей гармонію зі світом».
 
ЗОСТАЛИСЯ ТУТ ОДНІ
 
Минає 22 роки, як виїхала в Ізраїль донька Софія. Онуки зростають, але не будуть знати про дідуся й бабусю. За словами Рівців, це їхній найбільший біль і туга, бо зосталися абсолютно самотніми у рідному краї.  
 
«Мої тітка і дядько виїхали до Ізраїлю ще в 1940–50 роках, – каже Товій Михайлович. – Нині там живуть усі рідні. Свого часу мої батьки теж планували податися на чужину. Однак мама останньої миті відмовила тата. І не шкодували».
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/13.jpg[/img] Товій та Віра живуть самі. Донька живе в Ізраїлі[/caption]

Донька Софія виїхала… народжувати. Пологи обіцяли бути важкими, тож вирішили їхати туди, де медицина на вищому рівні. Софію вже чекали ізраїльські лікарі в аеропорті. Але дитина народилася мертвою... На щастя, врятували породіллю. Проте Софія вже не повернулася в Україну, залишилася в Ізраїлі. Згодом народила двох хлопчиків.  Зараз одному 18 років, іншому – 12.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/14.jpg[/img] Товій Рівець каже, що не раз запрошували переїхати закордон, проте серце на чужині неспокійне[/caption]
 
Дружина Віра розповідає: коли маестро часто пропонують лишитися за кордоном, готові дати роботу і хороші умови. Ізраїльська діаспора теж повсякчас нагадує, що готова прийняти музиканта.
 
[caption][img data=wat]02_03_2016_1346683371/15.jpg[/img] У Товія і Віри – двоє внуків[/caption]
 
«Чому я не виїхав? Я однолюб. У мою суть входить місце, де я народився, і люди, для яких я творю, – пояснює керівник «Кантабіле». – Була спокуса, бо бачив, як приймають за кордоном, як ставляться до музикантів. Так, там ліпше, а серце того не сприймає. Де б не був на гастролях, схожу зі сцени, і мені хочеться додому». 

_{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}