^{Текст: Оксана ВЛАСЮК}
 
Активіст, волонтер, депутат міської ради Юрій Безпятко працює менеджером відділу реклами редакції газети «Волинь-Нова». Із самого дитинства обранець громади мешкає в Луцьку, тому доля рідного міста його особливо переймає. Чи не тому ініціативного жителя – Юрія Безпятка – знає чи не весь його рідний 40-й квартал.
 
Активіст розповів «Таблоїду Волині», де проводить свій вільний час, чому гандбол кращий від футболу і які страви вміє готувати.
 
– Де ви мешкали у дитинстві? Зараз уже змінили місце проживання?
 
– Маю присадибну ділянку в селі Боратин і бабусина хата там залишилась. Але дитинство я провів на 40-кварталі в Луцьку, де у багатоповерхівці була розташована наша квартира. Там і досі мешкаю разом із мамою, дружиною і донькою. Але живемо, можна сказати, де ніч застане, бо часто їздимо і в село.
 
[caption][img data=def]21_03_2016_1576707405/2.jpg[/img] Юрій Безпятко живе «на 40-му» від народження, і знає чи не кожного сусіда[/caption]

– Ніколи не хотіли замінити квартиру на приватний будинок?
 
– У мене немає такої фішки, що потрібно жити в багатоквартирному будинку чи в приватному. Мені комфортно бути серед людей. Впевнений тільки в одному: де б ти не жив, треба вміти знайти спільну мову з людьми і бути самим собою. Тоді не треба буде входити в ту чи іншу роль. Бути собою – думаю, найголовніший критерій, який дозволяє себе комфортно почувати.
 
Буває, запрошують в якусь компанію і хтось відразу цікавиться, хто іще прийде. Мене це ніколи не цікавить, бо в Луцьку немає людей, з якими я не бажаю спілкуватися.
 
– Пам’ятаєте, якою була ваша дитяча кімната? Самі її обставляли чи цим займалися батьки?
 
– В дитинстві жив у двокімнатній квартирі  разом з татом, мамою і сестрою. Я спав на розкладушці, тому кожного дня обставляв свою кімнату і назад забирав (сміється). Але жили ми дружно. Якби мені запропонували змінити своє дитинство, я б цього не зробив. Було дуже цікаво.
 
Самі придумували ігри, робили автомобілі з подушок та використовували інші підручні засоби для того, щоб урізноманітнити гру. Уява у нас працювала, мабуть, на 200%. Коли зараз діти мають усілякі гаджети і говорять, що їм сумно, то мені з них смішно. Для нас покаранням було те, що нам забороняли гуляти, а тепер діти вважають себе покараними, коли їх заставляють вийти на вулицю.
 
От з цим я і борюся. Хочеться повернути дітей в те своє дитинство, яке було шикарним, не зважаючи на те, що ми не бачили, як живуть закордоном, не ходили в «адідасах» і «найках» та не їздили на іномарках.
 
– Тобто дитяча кімната не була вашою особистою. Кому ж доводилося наводити там порядок?
 
– Обов’язки ми розділяли. Сестрі, як дівчині, припадала легша робота. Я ж мав повибивати доріжки та викинути сміття.
 
– Прибирати не лінувалися?
 
– У нас, як і більшості дітей Радянського Союзу, ніхто ніколи не питав, хочемо ми прибирати чи ні. Була субота, всі дружно вибивали килими, займали чергу один за одним. До обіду мали завдання поприбирати, а на сьому годину уже йшли грати у футбол.
 
Порядок безумовно підтримували. Більше того, майже усі люди на 40-му мали якийсь стосунок до села. Тому на вихідні чи раз у місяць у будь-якому разі їздили в село. На літо квартал майже вимирав, бо усі відвідували своїх бабусь і дідусів. Тобто і сільську роботу ми так само знали.
 
[caption][img data=def]21_03_2016_1576707405/3.jpg[/img] У спогад про шкільні роки в Безпятка лишилося чимало дипломів[/caption]

– Кажете, ходили грати у футбол…Саме це було вашим захопленням чи ви займалися ще якимось видом спорту?
 
– Коли ми закінчили третій клас, в 11 школі зробили своєрідний експеримент. Зібрали усіх на шкільному майданчику і запросили тренерів з ДЮСШ, які могли оцінити, хто з учнів на що здатен у спорті. З нас, хлопців і дівчат 1975 року народження, зробили команди. Усі хлопці займалися гандболом, а дівчата – легкою атлетикою. З четвертого до одинадцятого класу кістяк команди міста Луцька складав саме наш клас. Весь цей час ми були чемпіонами області.
 
– Подобалося займатися гандболом?
 
– Перед гандболом ходив на теніс, на футбол. Буду відвертим, футбол покинув восени, коли ми цілий місяць ходили грати на поле і приходили брудні. Якось, пішли митися в спортивну школу, а там гандболісти в залі грали, всі такі чистенькі. Виглядало це, скажімо, привабливіше. Тож надумав спробувати себе ще у такому виді спорту.
 
Гандбол мені відразу сподобався тим, що там присутні елементи боротьби, атлетизм та акробатика. Це все мені імпонувало. Весь час був капітаном команди. Перемагали усі обласні змагання, займали призові місця на міжнародних, об’їздили різні міста не лише України, а й інших країн. Так як я був капітаном, то усі грамоти, які отримувала команда, зберігалися у мене. Я й досі їх зберігаю.
 
[caption][img data=def]21_03_2016_1576707405/4.jpg[/img] У школі Безпятко був не лише спортивним активістом – капітаном збірної з гандболу, а й відмінником[/caption]

– А легко знаходили спільну мову з однолітками?
 
– Взагалі не можу бути сам. Мені треба компанія. Я без людей мучусь. Дуже люблю спілкуватися. Не тільки з однодумцями, а й з опонентами. Стараюся зрозуміти, чому вони так думають, а не інакше. Можливо, в дечому їх переконаю, а може й сам переконаюся у тому, що неправильно думаю.
 
– Вас із впевненістю можна назвати активним лучанином. Встигаєте відпочивати від такої насиченої роботи? Чим займаєтеся у вільний час?
 
– Відпочинок, звісно, потрібен усім. В теплу пору року граю у великий теніс, футбол чи просто ходжу на спортмайданчик. З роками лінь перемагає, але стараюся тримати себе в тонусі. У мене в сім’ї усі полюбляють активний відпочинок. Часто їздимо в село. Там катаємось на велосипедах, ходимо до річки.
 
– А книги читати любите? Яка література вам подобається?
 
– Обираю літературу під настрій. Дуже люблю читати аналітику, філософію. Подобаються книги Хемінгуея. Нещодавно із радістю перечитав «Старий і море». Зовсім по-іншому тепер сприймаю цей твір.
 
– Часто читаєте?
 
– Стараюся себе заставити. Але зараз частіше читаю новини в інтернеті. Поки перечитаєш усі сайти, які є в Луцьку, то вже і книгу немає коли взяти в руки (сміється). Сам працюю в газеті, тому мені цікаво, як подають одну і ту ж інформацію різні ЗМІ.
 
[caption][img data=def]21_03_2016_1576707405/5.jpg[/img] У 2015 Юрія Безпятка обрали депутатом міськради від рідного «40-го»[/caption]
 
– Ви стильно одягаєтеся. Самі обираєте одяг, чи дружина допомагає?
 
– На мій гардероб дружина має великий вплив. Довіряю її смаку та із задоволенням раджуся з нею щодо покупки тих чи інших речей. За покупками ходимо разом, як правило тоді, коли маємо багато вільного часу.
 
– Де найчастіше купуєте одяг?
 
– Для мене головне, щоб річ подобалася і була якісною. Немає такої фішки, щоб обов’язково купувати одяг десь закордоном чи в брендових магазинах і щоб ту лейбу було видно на всю курточку.
 
– У їжі теж обираєте якість? Полюбляєте домашню їжу чи частіше харчуєтеся поза домом?
 
– Люблю їсти вдома. Дружина дуже смачно готує. Надаємо перевагу італійській кухні. Стараємося їсти усе натуральне і багато чого вирощуємо власними руками. Так надійніше.
 
[caption][img data=def]21_03_2016_1576707405/6.jpg[/img] Юрій Безпятко із дружиною та донькою на Фестивалі вуличної їжі[/caption]

– Самі вмієте готувати?
 
– Умію. Я ж теж був студентом (сміється). Часто запікаю м'ясо, роблю шашлики. Хоча здебільшого готує дружина, а я їй допомагаю.
 
– Чи товаришуєте зараз з друзями дитинства? Як часто з ними бачитеся?
 
– У мене друзі з часом не змінилися. Лишилися товариші зі школи, добавилися з інституту, а потім ще з роботи. Рідко плануємо зустрічі. Вважаю, що найкращі зустрічі – спонтанні.
 
–  А з кимось із депутатів міськради уже встигли потоваришувати?
 
– Дуже багато депутатів я знав ще до того, як пішов у міську раду. З різними обранцями, не залежно від фракцій, часто спілкуємося. Говоримо і про бачення розвитку міста, і про неробочі питання: наприклад, про одяг, про відпочинок. І дуже приємно, що у багатьох випадках наші погляди співпадають. Раджу усім сприймати Луцьк не з висоти бачення партійних босів, а з боку комфортного проживання містян.