^{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА}

^{Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА}

^{Настрій: Арт-кафе «Стоп-кадр», солодощі «ТЕРЕМНО»}

Кожна родина – щаслива по-своєму, і доки комусь для повної гармонії постійно чогось не вистачає, хтось встигає побудувати, облаштувати і зберегти сімейне гніздечко, разом насолоджуючись кожною миттю.

Гостями чергової волинської історії кохання стали директор департаменту сім'ї, молоді і спорту Луцької міської ради Олексій Веремійчик та його творча й турботлива дружина Анна.

«Таблоїду Волині» за чаєм із солоденьким вони розповіли про перше побачення, ідеальні риси чоловіка та жінки, сімейні фільми і секрети вирішення суперечок.

***

Яким було ваше перше знайомство?

Анна:  Ми познайомилися на дискотеці. До мене підійшов хлопчина і запросив на танець, а після того попросив номер телефону. Я звісно дала йому номер, але змінила в ньому одну цифру. Ну, щоб не образити одразу відмовою, знаєте… А він виявився наполегливим (сміється – авт.).

Олексій: А я одразу дістав свій телефон і набрав, така звичка. І там відповіли якісь незрозумілі люди з претензією, чого я їх розбудив серед ночі і яку Аню шукаю.

Анна: Мені стало так соромно!

Олексій:  Отакими нехитрими комбінаціями отримав правильний номер. А потім як закрутилося-почалося…

А що найперше сподобалося одне в одному?

Олексій: Як то кажуть, зустрічаєш по обкладинці. Мені спершу образ сподобався, така дуже-дуже гарна дівчинка. Виявилося, що спілкуватися теж дуже цікаво.

1

Анна: Коли ми танцювали, то ні він, ні я не наступали на ноги, це вже було дуже чудово! Що мене вразило, то перше побачення: ми пішли на чай і просиділи за тим чаєм зо 3 години. Я ніколи не думала, що можу настільки довго слухати чоловіка. Зазвичай я більше розказую, а тут він – і настільки багатий всередині, що хочеться слухати ще і ще. Не хочеться навіть їсти – просто дивишся і слухаєш.

Олексій: Їсти не хотіла, отак і зекономив на першому побаченні, обійшовся чаєм (сміється – авт.). Насправді за напрямок говоріння у нашій сім’ї відповідає дружина, але на першому побаченні все було трохи по-іншому. Я тоді багато подорожував, знав-бачив багато цікавих речей, тому на перших зустрічах більше говорив саме я.

Яким було освідчення?

Анна: Незабудки…

Олексій: Вночі, у переддень її народження, з незабудками.

То Ваші улюблені квіти?

Анна: Я не можу сказати, що саме ці улюблені, бо насправді подобається багато що, але для кожної ситуації  підходять свої квіти, і тут він все чудесно вгадав.

Олексій: Вона любить ромашки, орхідеї, троянди певних кольорів, розмірів і форм… А тоді якось я експериментував з польовими незабудками. Це був певний експромт.

1

1

Як змінилися стосунки після шлюбу?

Анна: Я не можу пригадати, чи змінилося щось саме після шлюбу, бо ми довго зустрічалися, і одруження стало просто логічним продовженням усього. А вже коли з’явилася Аліса, коли ще навіть завагітніла, це стало моментом змін, переоцінювання, зміни графіків.

Олексій: Стосунки, як і будь-який життєвий процес – це або прогрес, або регрес. На місці стояти неможливо. Кожен день відбуваються якісь зміни, бо кожного дня є якісь радості і відкриття у сім’ї. На одному рівні протягом років стосунки не можуть існувати. Все залежить від того, чи вкладаємо ми сили у покращення взаємодії між собою, чи загострюємо якісь побутові речі. Різниця у зайнятості, у виді діяльності може вносити дрібні непорозуміння, але коли працюєш над собою, то наслідки дуже швидко усуваєш. Одруження – то не важко, складніше дійти до нього, наважитися і усвідомити.

Довго наважувалися?

Олексій: Якщо чесно, не пам’ятаю вже всіх тих емоцій, але якщо зустрічалися 4 роки, то це про щось говорить.

Анна: У нас просто був дуже насичений період зустрічання, ми багато подорожували, вирішували спільні справи…

Олексій:  Тобто все йшло своєю чергою і все було зрозумілим і очікуваним одне для одного. Усьому свій час і все стається вчасно. Одружуватися варто не тоді, коли ти просто сприймаєш це як факт, а маєш змогу насолоджуватися цим, зріло проживати і усвідомлювати подарунком долі. А ще не хотілося потрапляти під вплив родичів і знайомих, які завжди краще знають, кому і коли треба одружуватися (сміється – авт.).

Чи актуальна для вашої сім’ї приказка про «чоловік – голова, а дружина – шия»?

Анна: Абсолютно актуальна! Це мені здається нормальним і правильним. Олексій дуже цілеспрямований, він віддається повністю справі, якою займається, заглиблюється на 110% і доки максимум не вибере із ситуації, то не зупиниться. Оце мені в  ньому подобається! За весь період зустрічання я бачила, що це людина, яка з нуля реально може зробити щось вартісне, сама, не опираючись ні на кого. Чоловіків ж насправді є дуже багато, а потім ти бачиш якусь важливу для тебе рису і розумієш – мій, особливий.

Кожна дівчинка у юності фантазує образ ідеального чоловіка. Чи збігався образ Олексія з тими дівочими мріями?

Анна: У мене не було ніколи точного ідеалу, за яким я шукала собі чоловіка.  Якщо собі вигадати, яка у мене буде дитина, будинок, чоловік, у який період життя все це отримаєш, то можна дуже боляче розчаровуватися. Тому я просто зустріла людину, почала його пізнавати, спілкуватися, відкривати для себе і розуміти, що це твоє. Для мене, для мого внутрішнього світу Олексій абсолютно підходить. Ми дуже різні, протилежності, які гармонійно доповнюються. Може, для когось він не ідеальний, і це нормально, бо всі ми різні, але для мене він справді ідеальний.

Олексій: А я по житті перфекціоніст, але цю рису ніколи не поширюю на людей, бо цілковитих ідеалів не існує,  та й сам не завжди відповідаю усім своїм високим планкам. Будуючи ідеал, ти хочеш зробити людину під себе, а це вже проектування робота. Якщо ти кохаєш людину, то ти маєш поважати її і цінувати усі її виявлення. Я щиро тішуся з того, що поряд зі мною дружина може бути такою необтяженою зовнішніми факторами, лишатися окриленою, творчою, трошки абстрагованою від побутових речей, жити у своєму світі з метеликами і плюшевими ведмедиками. Якщо шукати ідеал за конкретними рисами, то завжди знайдеться людина з кращими рисами. Любиш людину з великими очима? Так можна знайти ще з більшими! Мій ідеал – дружина, в якій зовнішні і внутрішні риси цілісно поєднуються із  ставленням до мене і нашої дитини.

Олексій: Так, ділиться. Це відбувається по замовчуванні, без особливих обговорень.

Анна:  Я просто люблю готувати, а Олексій не любить, то для чого його цим мучити, якщо мені кулінарія приносить задоволення. Мені подобається садити на дворі квіточки, таке щось, знаєте, дівчаче. Не уявляю навіть, аби то чоловік робив. І воно має бути так, як я того хочу, як я це бачу.

Олексій: Я готувати можу хіба, коли прийду з бажанням психанути. Прийшов з роботи змучений, втомлений і голодний, Аня займається квіточками-метеликами. Гаразд, я ж і сам собі можу щось приготувати! Пішов, взяв собі шматок сала з огірком, цибулею і хлібом. Демонстраційно поїв і пішов займатися своїми справами далі.

Що із коронних страв дружини любите найбільше?

Олексій: Вона дуже смачно готує!

Анна: Я люблю запікати овочі з картопелькою, з м’яском. Різні салатики, зелень, пасту, запечену рибу, особливо лосось. Не знаю, що найбільше з того всього любить Льоша, але знає єдине – два дні підряд не може бути одна і та ж страва. Треба складати меню на тиждень, аби щодня було щось інше. 

Олексій: Я не перебірливий, перебирання харчами починається, коли є 4-5 страв на вибір. Тоді мені різко хочеться одну, автоматично відмінусовуючи всі інші. Я більше м’ясоїд, люблю стейки з кров’ю, тоді як Аня любить рибу, морепродукти, овочі.

Суперечки трапляються в кожній родині. Які секрети їх вирішення ви обрали?

Анна: Змовчати. Хтось один має змовчати і підійти до іншого рівно через стільки часу, через стільки бачить, що уже можна. Коли у людини всередині щось накипіло, то в той момент без сенсу щось вирішувати, треба дати час охолодитися. Через півгодинки підійти, обійняти, розпитати і воно все минеться. Ми обоє проти того, щоб підвищувати голос, вдома має бути спокій, гармонія та ідилія. Ми ж знаємо, що не хочемо зробити боляче і зле одне одному, просто іноді емоції беруть гору. Хтось просто вміє відпускати усе одразу в світ, а хтось каже: «Так, тараканчик, заспокойся, все буде добре». Але таке в нас насправді трапляється дуже рідко.

Розкажіть трохи про ваші сімейні традиції…

Анна: Я дуже люблю спільні поїздки на природу. Чи то в кукурудзі побігати, чи сховатися в ріпаку, який цвіте, чи то до джерела, де вони з Алісою купаються, доки я сиджу в курточці за березі і спостерігаю за ними, бо холодна вода – то не моє. Коли ми троє і природа – це ідеально, сімейна ідилія. Краще може бути лише далека подорож кудись, але по роботі то не виходить.

Олексій: А свята у нас всі традиційні, родинні.

Анна: На Пасху малюємо писаночки, бабуся готує дуже смачну паску. На Різдво прикрашаємо ялиночку і будинок. Зрештою, можна кожного дня влаштовувати свято, було би бажання.

Анно, Ви людина дуже творча. Чи залучаєте до творчості чоловіка і родину?

Анна: Олексій дуже прагматична людина.  Він може споглядати процес творчості, йому це навіть дуже подобається, але брати участь у цьому всьому – не його. Одного разу, щоправда, він мені робив камін для зимової фотосесії. Ніхто не міг мені догодити, я пояснювала, що він має бути отакий і отакий (дуже дівоче пояснення). Він пообіцяв спробувати і зробив його ідеальним! У нього золоті руки, просто не вистачає на все часу. Мені часом так шкода, але добре, що ми використовуємо по максимуму той час, який для нас, ніж коли в людей безліч вільного часу, а вони ним нехтують. Ми дуже любимо грати настільки ігри! Купуємо щось нове – і весь вечір зайнятий автоматично. Зараз ми обираємо ігри, які можна з дитиною грати, бо такі миті сімейного єднання – найцінніші. Настільні ігри – це дуже-дуже класно! Скоро Аліса підросте і можна буде більше всього грати!

Ви сьогодні одягнені в одному стилі. Це так задумано чи випадково?

Анна:  Обожнюю картаті сорочки! Джинси і картаті сорочки – це класно і дуже зручно. Але й елегантний одяг я дуже люблю. Все залежить від того, куди ти збираєшся, а любов до гарного одягу – то цілком нормально.

Олексій: За шопінг в нас відповідає дружина. У нас практично завжди збігаються смаки, тому вибір свого гардеробу теж довіряю їй. Часом, правда, буває, що купую одяг десь у відрядженнях в Україні чи закордоном. Собі можу максимум джинси вибрати, за вказівками Ані по телефону ще дитині щось підберу.

Анна: Мені нещодавно сукню купив, мого ідеального розміру! Думаю, я не ризикнула б її міряти, а виявилося по талії ідеальна.

Олексій: Я просто випадково йшов, побачив сукню  і думаю – от, точно для Ані, навіть вагань ніяких не було.

Анна: Якось купила Олексієві правильну сорочку під метелик, бо він був переконаний, що метелики йому не личать. Він одягнув її на святкування дня народження Аліси, і всі робили компліменти. Правда, він одягнув її всього 2 рази, але яких 2 рази! А коли в сім’ї є маленька дівчинка, то так і хочеться купити чергове платтячко чи милий костюмчик! Шопінг,як і всім дівчатам, мені подобаються, але не фанатично.

Олексій: А мені шопінг не подобається, і то фанатично (сміється – авт.). Хоча у мене більше 50 краваток, найрізноманітніших відтінків.

Анна: Був такий період, коли він дуже часто одягав краватки і такі всілякі цікаві вузлики зав’язував.

Олексій сам зав’язує краватку?

Анна: Так, і в нього це дуже гарно виходить, тому я не долучаюся. Знаєте, буває, що чоловік це не дуже естетично робить, тому жінка має навчитися це робити і зробити сама. А коли все і так виходить дуже якісно, то гаразд, роби сам.

Маєте улюблені сімейні фільми?

Олексій: Зазвичай можемо «пропасти» за серіалами. Смаки у нас дуже збігаються, якщо взяти 10 фільмів, то, може, хіба один з них чи мені, чи Ані не підійде.

Анна: «Гра престолів» обом дуже зайшла, а от «Вікінги» мені надто жорстокий моментами, хоча теж сподобався.  «Юний Шелдон» непоганий, веселий такий. У нас або щось історичне, або веселе…

Олексій: Або все підряд (сміється – авт.). Головне, щоб одразу сподобалося.

Анна: Якщо хороший серіал, його гріх не подивитися. Але ми не дивимося телевізора. Просто тому, що його у нас нема і ніколи не було з моменту одруження. Ми живемо з бабусею, то телевізор є у неї, але то цілком її територія. До речі, вона має більше спільних тем для розмов з Олексієм, ніж я, бо дивиться усі новини з міської ради і в курсі усіх подій (сміється – авт.).

А Ви не обговорюєте з Олексієм його роботу?

Анна: Чесно, мені це не потрібно.

Олексій: То я так кажу, моя фраза!

Анна: Так, і я з тим цілком погоджуюся. Що воно мені дасть? Мені має бути цікаво, бо там працює чоловік, а якби не працював, то точно ніяким боком було б нецікаво. Тому я в це не заглиблююся. Звісно ж, я можу послухати, коли він хоче поділитися роздумами про якісь робочі моменти.

Олексій: Така ситуація: мені нецікаво, коли дружина розповідає про ідеї для декору, дизайну, скраббукінги зі Сполучених Штатів, метелики, фотозони. Тому кажу, без образ, але ця інформація мені в одне вухо влітає, в інше вилітає. І яка мені з того користь? Для того, об спілкуватися з кимось на тему дизайну чи знати більше слів для розгадування кросвордів? Так само і деякі мої речі робочого характеру, буває, розказуєш, а через тиждень Аня вже не пам’ятає, що там і як. А другий момент – це допомагає не нести роботу додому.

Анна: Він реально може встати серед ночі і працювати! Я нещодавно лише побачила.

Олексій: Вона раніше думала, що я приношу папку з документами додому, а вранці її просто забираю на роботу. А я собі прокидаюся десь о 3 серед ночі, пішов в іншу кімнату, годинку-півтори спокійно посидів, перечитав, передивився, щось поправив, скоригував, ліг далі спати. Хтось скаже, що таке ставлення до занять одне одного – це неповага, небажання вникати, але насправді то хороший спосіб відволікатися і не нести роботу додому.

А чи збігаються музичні вподобання?

Анна: Оскільки ми різні, то і музику слухаємо різну. Смаки збігаються в одному – у «Фіолеті»!  І Аліса теж його любить! Щодо іншого, то він мужчина, він любить одну музику, а я жінка, тому люблю трішки іншу.

Олексій:  Аліса дружить із Сергієм (фронтментом «Фіолету» – авт.), і коли він приїжджає, то завжди просить взяти її з собою на зустріч.

Частіше називаєте одне одного на імена чи використовуєте всілякі милі звертання?

Анна: Коханий. Сусіди і знайомі питають, чи я його так лише при них називаю (сміється – авт.).А я так звикла, що вже й не помічаю. Він у мене коханий, тому й називаю так.

Олексій:  А я частіше називаю на ім’я, Аня.

Поділіться секретом сім’ї, як зберегти шлюб на довгі роки?

Анна: Прислухатися, відчувати зміни в людині. Олексій дуже змінився за ці роки, я стала іншою. Важливо ловити ці зміни і удвох пристосовуватися під них. А ще приділяти час, намагатися бувати часом удвох, хоч із маленькою дитиною то не так вже й просто.

2

_***

_{Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.}

1

1

1

1