^{Текст: Аліна ХОЛБАН}

У луцькому кінотеатрі Premier City, що на третьому поверсі ТРЦ «ПортСіті», відбувся допрем’єрний показ української документальної стрічки «Людина з табуретом». Фільм, який вийде у широкий прокат 21 лютого, розповідає про життя та творчість українського режисера-мандрівника Леоніда Кантера.

«Таблоїд Волині» також відвідав кінопоказ та ділиться враженнями від побаченого.

***
На кухні київської квартири було чотири табурети – стільки ж, скільки океанів на Землі.

Помітивши цю іронічну закономірність, мрійливий хлопець, з чистим світосприйняттям та несамовитою вірою у здійсненність нездійсненного, вигадав гру – «З табуретом до океану».

У 2004 році група молодих ентузіастів на чолі з режисером Леонідом Кантером розпочала серію мандрівок до чотирьох світових океанів. Подорожуючи континентами та пізнаючи себе, вони мали надзавдання – донести чотири табурети до океанських узбережь. Чи був у цьому сенс? Натхненник та «ідеолог» мандрівної комуни вважав: якщо об’єктивна реальність складається з відбитків суб’єктивних бачень, а світ загалом позбавлений конкретного сенсу, чому б не втілити цю відсутність смислів у незвичній мистецькій формі? Так звичайний табурет став символом свободи та творчості, а подорож – маніфестом здійснення найбожевільніших мрій.

Подорожуючи, Леонід знімав на камеру все, що його оточує, перетворюючи своє життя на фільм, у якому став і головним героєм, і режисером.

Під час експедиції до світових океанів назбиралося кількасот годин унікального відеоматеріалу: епізоди з життя індіанців на Карибських островах, тибетських ченців та бандитських латиноамериканських мегаполісів, вуличні вистави на майданах і палубах кораблів, пейзажі Амазонки, пустелі Гобі та Патагонії, а також перипетії, що їх переживали учасники. За час подорожей українські мандрівники подолали 60 тисяч кілометрів і побували у 30 країнах.

Стрічка «Людина з табуретом» мала розповісти про четверту подорож мандрівників до мису Горн. Проте, самі обставини змінили фабулу, перетворивши роуд-муві на документальний байопік: влітку 2018 року Леонід Кантер добровільно пішов із життя, знявши останній кадр для свого фільму.

Над завершенням стрічки довелось працювати друзям Леоніда на чолі з режисером Ярославом Поповим. В результаті вийшла філософсько-пригодницька притча, яка розповідає про неймовірне життя Леоніда Кантера та проголошує важливі меседжі, які герой фільму намагався доносити людям за допомогою своєї творчості.

Після перегляду «Людини з табуретом» складається враження, що життя Леоніда Кантера – це суцільний мистецький акт, покликаний єднати людей та нагадувати їм, що любов, співчуття та свобода – це рушійні сили, здатні змінювати світ.

Відходячи від сухої документальності, останній фільм Кантера приймає напівхудожню форму, у якій поєдналися реальність та фантастичність. Так у тканину фабули вплетені філософські казки народів світу, які розповідаються випадковими героями фільму для маленької дочки мандрівника  – Маґдалени. Фантастичні історії супроводжуються химерною мультиплікаційною графікою та атмосферною музикою, одним з авторів якої виступив учасник гурту «ДахаБраха» Марко Галаневич.

Подорожуючи світом, молоді люди на чолі з Леонідом Кантером, вважали, що співтворчість – це ідеальна форма комунікації, яка не потребує слів. Подібні до бродячих акторів епохи Середньовіччя, завзяті мандрівники грали вуличні вистави скрізь, де їм доводилось зупинятися протягом подорожі.

«Добре там, де ми є» – це одне з головних тверджень, яке червоною ниткою проходить крізь сюжет. З вірою в те, що людина сама творить реальність навколо себе, Леонід, разом з родиною, оселяється на хуторі Обирок, де засновує цілий арт-простір. В атмосфері вільної творчості та гармонії з природою організовуються фестивалі, проводяться кінопокази та навіть створюється дитяча школа, яка працює за принципами, відмінними від загальноприйнятих. 

Екопоселення, яке притягує до себе людей з різних куточків України та світу, стало маленькою моделлю ідеального суспільства, де панує радість, братерство та нематеріальні цінності.

Такою ж ідеальною моделлю в уявленні Леоніда Кантера стає Майдан часів Революції Гідності. Серед тривожних подій режисер у першу чергу бачить моральне піднесення та небувалу згуртованість, тому порівнює Майдан з маленькою державою.

З початком бойових дій на Сході Леонід іде добровольцем на фронт, після чого створює серію культових документальних фільмів: «Війна за свій рахунок», «Добровольці божої чоти» та «Міф». Фрагменти цих стрічок також увійшли до нової картини.

Тема війни та революції стала переломною у житті режисера-мандрівника. «Світячи іншим, він сам потрапив у темряву», – говорив про Кантера один з його військових побратимів. Трагічне світосприйняття, яке почало поступово витісняти світлі ідеї та переконання, призвело до глибокого розчарування як у власній творчості, так і у житті загалом.  

Проте, творці «Людини з табуретом» не ставлять крапку там, де закінчується життя. Стрічка не дає однозначних відповідей, скоріше – ставить запитання. Несподівана внутрішня трансформація героя змушує нас вагатися між вірою та холодним скепсисом: чи справді щирість та світлі ідеї, які ти приносиш у світ, здатні щось у ньому змінити?

Але, все ж таки, історія Леоніда Кантера – відчайдушного мрійника та доброго «воїна світла» – надихає, дає надію та створює моральні орієнтири, які нерідко зникають у вирі динамічного життя.

«Що залишилося нам? Навчитися світити іншим».