Історія життя в тортах: розмова з кондитеркою Інною Юхимчук

^{Текст: Міла РОСПОПА}

^{Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ}

З майстринею Інною Юхимчук ми зустрічаємося одного туманного ранку в луцькій кав’ярні «Benedict». Енергійна жінка прийшла сюди після спортзалу. Доглянута, з легким макіяжем, Інна справляє враження цілеспрямованої і впевненої в собі «бізнес-леді». І це не дивно, адже ось вже чотири роки вона має власну справу, яка зробила її добре відомою у Луцьку. Інна пече торти.

«Таблоїду Волині» жінка погодилася розповісти про те, що змусило дизайнерку взятися за випічку, як перетворити захоплення в успішну справу та як тортами можна вимірювати життя.

Інно, розкажіть, як давно ви займаєтеся кондитеркою? Коли це почалося?

Почалося майже чотири роки тому, в січні. В мене була така ціль – навчитися пекти макаруни. Перший торт був вже пізніше – у березні: моя подруга замовила для свого тата. Я дуже хвилювалася. А далі якось друзі замовляли, дарувала багато кому. І закрутилося.

А чому макаруни?

Вони мені дуже подобалися. І коли в мене був важкий період в житті, було розлучення, мама спитала, що мені подарувати на Новий рік. Я попросила її подарувати мені кілограм мигдалевого борошна. Я дістала із заначки якісь гроші, які дуже берегла. Купила все необхідне, і спробувала.

Перший кілограм борошна я зіпсувала. Плакала над духовкою. Потім був другий подарований кілограм борошна. Я зрозуміла, що так далі бути не може, і що треба десь вчитися. Вирішила: міняю 100 доларів. Якщо в мене не виходить – я «закриваю лавочку», бо це трата грошей.

Пам’ятаю, зателефонувала до організаторів майстер-класу, у них було все зайнято, і мене поставили в резерв. Казали, раптом місце звільниться – то приїду. Я поїхала в останній момент.

Відправилася туди з великим натхненням щось робити, але назад поверталася розбита, бо треба знову гроші, аби в це вкладати. Але тоді я твердо зрозуміла, що це моє.

А де ви вчилися? Яка у вас спеціальність?

Я дизайнер інтер’єрів. Шість років працювала графічним дизайнером в рекламній фірмі. Це дало мені теж багато досвіду. Друга моя освіта пов’язана з фінансами.

Тобто, торти у вашому житті – це щось дуже «збоку».

Взагалі. От якось ніколи собі навіть і не думала.

Якби ви бачили на моїй інстаграм-сторінці торт, який я спекла 4 роки тому мамі – це був такий пляцок, який розлізся.

Їжу я готувала завжди, кексики якісь пекла. Пам’ятаю, сиділа в декреті, і була програма «Все буде добре», я там рецепти видивлялася.

Звичайно, кухня цікавила мене дуже давно. В мене мама кухар-кондитер, тітка – кухарка, племінник зараз теж у цій справі. Мені завжди була цікава організація кухні.

Що ви зараз випікаєте?

Готуємо не скажу, що новинки. Більше – класичні десерти. Люди наші вже втомилися від суперекзотики. Хочуть добре знайомих домашніх десертів, але на новий лад.

Асортимент, насправді, великий. Тортики, десерти, мусові тортики. З улюбленого – макаруни, але деколи я від них втомлююся і дуже психую, коли часом ще й досі не виходять.

Ваші постійні замовники вже знають смак солодощів. Але багато людей, що заходять на ваш інстаграм вперше, звертають увагу на оригінальний дизайн.

В інтернеті є багато ідей, які я використовую. Інколи замовники кажуть: «ми повністю довіряємо вам». І це найкраще замовлення, тому що тоді ти можеш проявити себе: нову фішечку зробити, нову ідейку спробувати…

Багато тортів на сторінку не потрапляє, бо я навіть не встигаю їх сфотографувати.

Скільки взагалі тортів печете в день, в тиждень?

Якщо чесно, треба спитати в хлопців, у яких я замовляю підставки під свої торти. Бо я не знаю.

Колись був рекорд, що за вихідні віддала 17 тортів – з п’ятниці по неділю. І ще макаруни були. Легкий день – це коли 3-4 тортики.

Ви маєте двох доньок. Як вони ставляться до вашої кондитерської справи? Вони залучені в роботу?

Ну, зараз не залучені, бо зараз маю окреме приміщення, де я працюю. Завжди питають тільки: «Мам, ти закінчила роботу?». Насправді, спочатку для них це був стрес. 4 роки тому Анечці було півтора року, Анастасійці три з половиною. Вже коли вони ставали трохи старші, і я виносила тортики (особливо дитячі), вони так плакали «чому цей торт не мені». Я старалася виносити, коли вони не бачили, або прикрашати, поки сплять. Потім вони вже зрозуміли, що тортиків у нашому житті багато.

Я думала, що вони просто ненавидять мою професію, бо це забирає дуже багато часу. Але насправді, помітила, що коли ми поїхали на відпочинок, Анастасія, старша донька, сказала людям, з якими ми познайомилися на пляжі: «Це моя мама. Кондитер. Її показували по телебаченню». На дні народження теж перед дітками так говорила. І я бачу, що вони пишаються мною. Мені цього дуже хочеться, бо ж торти насправді забирають їхній час.

Торт людям створює те особливе відчуття свята. Коли ви кожного дня робите торти, чи не втрачається при цьому свято?

Відчуття свята у мене зараз тоді, коли йде зворотній зв’язок від клієнта. Ти, здається, замучена, втомлена. І кажеш собі, що більше не братимеш так багато замовлень. Тільки вночі починаються відгуки, вдячні слова, або навіть відео, де торт їсть дитина і каже, що їй смачно… Не знаю, звідки ця енергія з’являється.

Стереотипно уявляла собі кондитерів пухкенькими, як їх тістечка. Але ви – ні. Як вдається тримати себе у формі?

Останній рік – спортзал. Це єдине місце, куди я виходжу зі своєї кухні. Єдине місце, де дві години є тільки я.

Звичайно, обмежую себе. Я не хочу вже тортів. Вже вони мені набридли. Чужі люблю пробувати – приходжу в гості з, так би мовити, професійним інтересом.

Чи спостерігаєте якісь тренди в «тортоіндустрії»?

Для мене дуже зараз цікаві антигравітаційні торти. Вони там по-різному збалансовані. Я вже хочу на один майстер-клас. Він буде аж в квітні.

Але часом буває, їдеш на майстер-клас з такою надією: зараз привезу рецепти, як наготую! Але зазвичай жодні рецепти так не приживаються, як свої. На майстерках все робиться з дорогезних продуктів, все з найкращих. Але потім ти повертаєшся в реальність – до клієнта, який може тобі заплатити таку ціну, а не космос. І завжди почуваюся подавленою. Потім адаптую свої рецепти, щось використовую.

Єдиний майстер-клас, який себе повністю виправдав, – це про пасочки. Він щось перевернув у мені, бо я дріжджове тісто взагалі не люблю. Цей майстер-клас був дуже пізнавальним.

Як ставитеся до світових трендів «еко» та «vegan»?

В мене теж багато такого замовляють. Але я вважаю, що торт має бути тортом. Солодкий звичайний торт.

Дуже часто просять без глютену, бо в когось алергія. Не беру на себе цю відповідальність. Особливо, коли дітям замовляють. Я з таким не експериментую.

Що у вашій справі найважче?

Важко також спланувати все. Це торт, і він має бути свіжим. Найважче, це коли на одні вихідні приходиться дуже багато роботи. І тоді треба правильно спланувати час, правильно розподілити його. Не можна робити за день, за два, за п’ять. Все робиться в останню ніч.

Мені ще складно відмовити клієнту. Завжди на себе за це злюся. В мене може бути повністю завантажений день, але я не відмовлю тим, хто зі мною вже третій-четвертий рік. Класно так, коли ти готуєш торт на весілля, на хрестини, а потім бац – і дитині вже два роки. Така історія життя в тортах.

Чи бували якісь кумедні історії, пов’язані з тортами? Що ніби хотілося зробити одне, а виходило зовсім інше?

Та часто буває, щось забудеш додати, і доводиться викидати торт. Один такий кумедний випадок був. Я ще тільки починала, і замовила собі кільце, щоб фіксувало торт, поки він там стабілізується. Ще не мала в руках того кільця, коли пообіцяла замовниці дуже ніжний торт. Кільце прийшло, але торт просто не встиг стабілізуватися. Клієнтка телефонує і каже, що хоче забрати. А я розумію, що якщо зараз його віддам, він просто розлізеться. Жінка каже: «Віддавайте з кільцем». То я з залізним кільцем віддала. Мені було дуже соромно. Але люди такі розуміючі виявилися.

Розкажіть ще про ваші особисті рецепти. Їх вже достатньо, аби видати маленьку книжку?

Ще зарано мені книжку. Мені треба ще вчитися і вчитися. Це треба не майстер-класи проходити, а цілий навчальний курс у спеціальних закладах.

Є свої рецепти, звичайно. Є навіть торт, який став суперпопулярним. У нього немає назви. Це просто торт з фундуком. Якось замовниця подзвонила і сказала, що терміново хоче торт, щоб із ноткою кави, і все таке. Не знаю навіть, як та ідея виникла, але ось вже третій рік поспіль він у мене дуже популярний.

У більшості, всі рецепти вже стають авторськими. Наприклад, традиційний «Наполеон» ми готуємо з карамеллю з маракуйї. Це щось дуже звичне, але водночас нове.

Ви публікуєте фото своїх робіт у соцмережах. Де ще вас можна знайти?

Інстаграм зараз. Фейсбук закинула, бо він мені став нецікавим.

Працює сарафанне радіо: найкраще діє така «реклама» у місті, де всі всіх знають. Так смішно буває, коли замовник буває один, а потім зовсім інша людина з мого оточення присилає фото з підписом «їм твій торт».

Ви розповідали, що маєте вже окрему кухню.

Так, зараз вона окремо. А раніше я працювала вдома, і це було дуже важко. Важко варити їсти собі, бо постійно щось робиться для інших людей. Важливо було слідкувати, аби діти не бігали по хаті, нічого не чіпали.

Зараз маю собі окреме приміщення, обладнання, є вже професійна техніка, про яку я довго мріяла. Я приїжджала на майстер-класи, де були столи з поверхнею з нержавійки. Ви не повірите, я підходила до них, і просто доторкалася. Мріяла, що колись у мене теж таке буде, колись матиму таку велику мийку і все решта. Про духовку я навіть не дозволяла собі мріяти.

Коли я замовила столи, і їх привезли, це було як ніби я собі якісь лабутени купила. Це був кайф. Кожного разу, як ці столи витираю, розумію, що ще рік чи півтора року тому я могла тільки мріяти. Мотивує мріяти далі.

Які плани на наступний рік?

Команду хочеться. У мене зараз є помічниці. Але перш ніж робити якийсь радикальний крок вперед, потрібно налагодити те, що є. Зробити так, аби це працювало, як один механізм.

Чи хотілося б мати якусь кав'ярню власну?

Звісно, що так. Я би зупинилася в розвитку, якби не мріяла колись її відкрити. Але це буде ще точно не зараз. Я не ризикова людина. Є люди, які ризикують, вкладають, відкривають… Я, певно, більш приземлена, бо в мене є двоє дітей, і мені треба стабільності.

Ким ви бачите в майбутньому своїх доньок? Чи хочете їх залучити до цієї кондитерської справи?

Аню, мабуть, так. Вона любить вареники ліпити. Старша до кухні якось не так тягнеться.

Донечки – це мій найбільший мотиватор. Не можу сказати, що от все заради них робиться, бо потім часто батьки цим спекулюють. Але вони не дають опустити руки, і я бачу, що їм приємно за мене.

Я би хотіла, аби мої доньки були вільнішими в поглядах, аніж ми. Аби багато подорожували. Я дуже важка на підйом, але цього року вирішила щось змінити. Бо діти наслідують нашу поведінку. І подорожі – це дуже важливо. Тому починаю з себе, аби самій побачити, і їм показати цей світ.

Instagram: @inna_a_a_momy

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЛУЦЬКА ЖУРНАЛІСТКА ОТРИМАЛА ВІД ЧОЛОВІКА НЕЗВИЧАЙНИЙ ТОРТ

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}