^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: з особистого архіву Ігоря СТЕПАНЮКА}

Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос» відомий і в Україні, і далеко за її межами. І, виявляється, його учасники вміють не лише разом танцювати, а й яскраво відпочивати. Про їхні вечірки знає чи не весь танцювальний Луцьк, а інші навіть думають, що ті є івент-агенцією і просять і їм організувати щось подібне.

Індіанці, вампіри, герої мультфільмів та представники різних національностей – ким тільки не були «колосята», святкуючи свої дні народження.

Як же з’явилася така ідея та як відбувається підготовка до святкувань, «Таблоїду Волині» розповів головний балетмейстер колективу Ігор Степанюк.

***

Ігор уже п’ять років є керівником танцювальної групи ансамблю пісні і танцю «Колос», до цього він танцював у «Радості» Палацу учнівської молоді. Так само, як і багато інших учасників.  

Зараз у балетній групі є десять пар, двадцять хлопців і дівчат різних професій – адвокати, бухгалтери, студенти-хореографи, директор магазину мобільних телефонів, налаштувальник інтернету, вчителька початкових класів, фітнес-інструктор та інші. Всіх їх об'єднує одне – любов до народного танцю, і зокрема волинського. 

«Це не професійний колектив, а аматорський. Колектив європейського типу. Я тут працюю, а є люди, які приходять після своєї основної роботи, не лежать на дивані чи п'ють пиво, а йдуть на танці, які замінюють тренажерний зал чи фітнес. Це переважно випускники «Радості», є студенти Луцького педколеджу», - розповідає він.

За його словами, завжди, коли в когось із учасників колективу день народження, вітати на сцену виходить художній керівник ансамблю Олександр Огороднік і весь хор співає «Многая літа». Інколи святкування розпочиналися вже в автобусі, адже репетиції відбуваються в Торчині.

«Потім ми придумали, щоб робити святкування не окремо, а всіх, у кого було, щоквартально. Першого разу, це було навесні, поїхали на дачу до одного артиста, варили там куліш. А років два назад також весняні іменинники придумали вечірку у шотландському стилі, із обов'язковим дрес-кодом, шотландськими напоями і стравами», - пригадує Ігор першу тематичну вечірку.

4

Обов’язкова вимога – якийсь елемент шотландського одягу, тому хлопці шукали кілти (предмет національного шотландського чоловічого одягу у вигляді спідниці, - ред.). Дівчата відповідали за кухню, хлопці – за багаття, якісь організаційні моменти.

Складали меню, програму – конкурси, розваги, танці. Тоді всі танцювали шотландську польку, проводили для цього майстер-клас, на ходу вчили та імпровізували.

Ініціатором був найстарший учасник колективу Сергій Панас, який є дуже творчою людиною.

2

1

З того часу такі вечірки «зайшли» і стали своєрідним змаганням між іменинниками, хто краще організує своє свято. Вони збираються, придумують, тримають все в секреті, в кінці тільки кажуть дату і місце. Кожного разу хтось хоче виділитися оригінальними меню, має бути щось таке, не як у всіх. Фантазія працює на високому рівні.

«Так само, як і на сцені наш колектив не повторює ні за ким хореографію, так і у святкуваннях не повторюємо один одного. Кожного разу всі думають: «Оце вже ми зробили, краще за нас ніхто». Це дуже цікаво, бо зібратися, посидіти, посміятися – це стандартно, а тут є стимул бути оригінальними і ще більш креативними. І так весь Луцьк танцювальний слідкує, що вже знову вони вичудили», - сміється Ігор Степанюк.

Другу вечірку придумали літні іменинники – вона була гавайською. На березі озера, з яскравим одягом, квітковими гірляндами на шиї.

Були і традиційні літні коктейлі, і конкурси – наприклад, проходити під стрічкою. 

3

1

2

Далі організували вечірку різних національностей світу. Тоді об'єдналися зимові й осінні іменинники. Були японці, євреї, молдовани, українці, грузини, цигани та інші. Кожен вдома готував страви цього народу. І кожен мав спробувати їх. 

«Я вибрав образ козака, наклеїв вуса. А ще були американські ковбої, німкені, які розносять пиво. Конкурси проводили танцювальні – вгадати національний танець або станцювати його. Тут уже імпровізація йшла в хід», - пригадує хореограф.

3

2

2

Одна з найкрутіших тусовок вийшла на виїзді – танцюристи поїхали на два дні в Закарпаття, там зняли двоповерхову садибу з басейном. Вечірка була в українському стилі, але з нахилом на гуцульські традиції.

2

Варили місцеві страви – бограч, банош. Зробили дискотеку під гуцульську народну музику. Потім їздили на екскурсії в Ужгород, Мукачево.

1

1

Ігор сміється, що після цієї поїздки всі прийшли до висновку, що найкраще кудись виїжджати, бо звідти ніхто не піде раніше додому. А знайти вдалу локацію – головна проблема. Бо з піснями і танцями на квартирі це не зробиш.

Восени робили вечірку до Хелловіна. Знайшли садибу у Рівненській області, серед лісу. Образи були і з «Сімейки Адамсів», і «Месників», і вампіри, і медсестри з шприцами крові.

Усі не просто маски одягали, а готували цілий образ. Закупляли грим, фарби.

1

Був день іменинника і в стилі 80-90-х – шкіряні куртки, різнокольорові лосини, зачіски, музика в стилі Віктора Цоя, Boney М. 

1

3

На ще одну літню вечірку всі одягнулися індіанцями. Родзинкою мав стати заплив на байдарках, але завадила погода.

Тому святкували у Богушівці, на березі озера. Страви були відповідні – вишуковували якісь індіанські з бобів, з кукурудзи. 

3

2

4

3

На інших святкуваннях були «колосята» і піратами, і казковими, мультиплікаційними персонажами – Колобком, Котом у чоботях, Крихіткою Єнотом, Карлсоном, Мальвіною, Червоною Шапочкою.

Костюми дівчата переважно стараються зробити самі із підручних матеріалів, хлопці – орендують на прокат.

3

4

2

На питання, де беруть ідеї конкурсів, Ігор розповідає, багато придумують самі, інколи «позичають» із передачі «Хто зверху». Є танцівники, які часто виступають на весіллях, бачать різні цікавинки. Сценарій – мінімальний, далі йде імпровізація. 

«У Сергія Панаса дуже часто запитують, хто у нас тут головний організатор, чи не могли б ми комусь щось таке організовувати. Багато людей, які бачать, як ми святкуємо, запитують, чи це платно, чи є якісь обмеження у віці і чому вони не бачили оголошень», – з усмішкою пригадує балетмейстер.

«Наші колеги із Волинського хору дивуються, як то так, що ми, маючи ще й інші роботи, збираємося разом. Може, тому, що ми аматорський колектив. І це мистецтво я би назвав більш чистим – воно не з примусу, не заради якихось посад чи нагород. Усі люди прийшли після роботи, щоб потанцювати і поспілкуватися. А в кожного ж є власна робота, в декого і в суботу, і в неділю. Тому всі домовляються, хто прийде раніше, хто лишиться поприбирати, хто купить те, хто замаринує шашлик.

Стараємося, щоб максимально усім вийшло. Навіть, якщо 20% не виходить – переносимо. І немає такого, щоб із 20 людей хтось сказав: «Я не буду». Всі легкі на підйом. У декого три-чотири роботи навіть, сім'ї, діти. Але другі половинки наших танцівників - то так само наші друзі. Дехто, хто людина немистецька, спочатку може не зрозуміти, але потім стають такими ж самим «обезбашеними», як і ми», – посміхається Ігор Степанюк.

1

До слова, коли хтось із учасників виходить заміж чи одружується, у «Колосі» є така традиція –  вітати вокально-хореографічною композицією «Волинське весілля».

«Це візитка нашого колективу, де ми за 15 хвилин показуємо всю традицію нашого весілля – від викупу до обтанцьовування і катання батьків на возі. І ми кожен раз приходимо, вітаємо. Багато разів тамада підходить, питає, скільки нам за те платять. А це такий духовний подарунок від «своїх», - каже чоловік.

2

1

За його словами, багато людей приходять танцювати, бо знають, що «Колос» їздить виступати у Словенію чи Шотландію, Польщу чи Литву. А треба ж ще й щоразу ходити на тренування, репетиції. Бо хоч це і хобі, але всерйоз і надовго. 

«Ми виступаємо по всій Україні, як мінімум два рази в рік їздимо і за кордон. Але здебільшого наші виступи розраховані на сільську місцевість, куди культура не доходить. Ми приїжджаємо, а там клуб напіврозвалений, дірки в стелі, а люди всі приходять, як перед ними можна не виступити? Інколи бувало, що температура в залі не відповідала нормі для професійного колективу, але ми їздимо туди, де, як-то кажуть, ворони розвертаються. Бо люди чекають, адже більше до них ніхто не приїжджає. 

Ми аматори, не отримуємо за це гроші. Але їдемо, бо хочемо донести частинку нашої, волинської вокально-хореографічної культури. Ми одна велика сім'я. Немає такого іншого колективу на Волині», - впевнений він.

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1