Як у дитинстві святкували Різдво відомі волиняни. ФОТО

07 Січня 2019

Різдво – це завжди колядки, кутя, святкова вечеря у колі найближчих...

А особливо яскравим це свято є у дитинстві, адже тоді воно наповнене якоюсь магією та справжньою казковою атмосферою.

Тож «Таблоїд Волині» вирішив запитати у відомих волинян, як святкували та яким це свято у дитинстві запам'ятали вони:

Кандидатка філософських наук, доцентка, гештальт-консультантка, поетеса, громадська діячка Антоніна Євтодюк

Підготовка до Різдва у нашій родині починалась ще з передноворіччя. Тато привозив високу, щоб аж до стелі, ялинку, яка пахла лісом і казкою. Її прикрашали всією сім’єю, а під нею клали великі пакунки з цукерками, які швидко ставали просто торбинками, наповненими фантиками. Обов’язково вішали на гілочки горішки, загорнуті у фольгу, бо я вірила, що білочки прийдуть поласувати ними.

Різдво асоціювалось із кутею, яку треба було натовкти із добірної пшениці у столітній ступі й висушити, хоча б за тиждень до першого свята. Черга до тієї ступи була досить довгою, бо позичало її у сусідів Легкобитів півсела. А ще – із прикрашанням сільської Свято-Миколаївської церкви.

Ну і, звісно, з безліччю смаколиків й гостями. У мами Ганни було дві сестри - Надія та Олександра і брат Дмитро. Їхні діти – Василь, Зіна, Віталій, Наталя, Валентина й Анатолій – любили приходити до нас на гостину. Я придумувала сценарії для лялькових театрів й інших розваг. Мама, пригадую, перед кожною гостиною просила мене й старшу сестру Марійку не «літати по хаті». Хоча Марійка, Зіна й Василь і так були старшими й поводилися чемніше, аніж малеча.

Але такі атракції були не на сам Святвечір, а по Різдві. Саме святкове застілля складалось із символічних 12 страв. Не завжди пісних. Мама кликала Діда Мороза за стіл:

- Діду Морозе, ходи до нас за стіл вечеряти й не заморозь ані дитини, ані худобини...

Я уявляла собі того грізного й злого діда, який може заморозити діток і тваринок, тому дуже тішилася, що він ніколи не приходив. Ще просила мене сідати під стіл і вдавати квочку, аби курчата водилися.

Кутя була відносно густа із родзинками, медом, вишнями, тертим і запареним маком, підсмаженими й посіченими волоськими горіхами. Біля неї запалювали свічку, яку я любила задмухувати після вечері.

Для мене й досі смаком дитинства є ота мамина кутя, приготована з натовченого мною зерна й натертого мною ж маку. Після вечері, довкола макітри з кутею, ставили ложки, щоб померлі роду могли теж скуштувати ритуальної страви. Я досі дотримуюсь цієї традиції. Вранці вже снідали не пісним. Довкола була справжня зима. Канікули. Дитинство. Христос народжувався й в Україні ще був мир..

Бажаю усім нам святкувати Різдво з миром у серці та в мирній Україні. Хай Різдвяна містерія постійно нагадує про унікальну історію воплочення Божого Сина задля спасіння наших душ. Христос народжується!

Актриса Волинського академічного обласного театру ляльок Юлія Тузова

Пам'ятаю, що в дитинстві кожного року ходили колядувати.

Коли мені було шість років, ходила зі старшим братом. Він дзвонив у двері, а коли господарі відкривали – тікав... І я з переляканими очима і тремтячим голосом виконувала колядку.

Зате з того часу навчилась не боятися публіки. Можливо це допомогло мені у майбутній акторській професії.

Пізніше були щедрування, коли ми приміряли на себе різні образи. Особливо мені подобалися негативні персонажі, адже можна було дуркувати і все це виправдовувалось твоїм образом.

Засновниця арт-галереї «Образ», художниця Наталія Грабовецька

Коляда в місті...) Саме у Луцьку проходили усі мої різдвяні свята в дитинстві. То було, звісно, не так весело, як святкування у селі.

Добре пам’ятаю мамину кутю, ніде такої смачної не куштувала. Це справжній смак дитинства!

У студентські роки на Різдво з’єднувалися традиції різних регіонів України, що, власне, робило свято особливо атмосферним.


Письменниця Ореста Осійчук

Різдво для мене – це час добрих див, довгоочікуваних зустрічей, коли ми усі стаємо трішки добрішими. Найбільше я люблю передсмак свята. Тому ялинку ставлю ще на початку грудня. Робимо з донечкою усілякі поробки, ялинкові прикраси, витинанки, листівки. А цього року навчились плести солом'яного павука!

Звісно, Різдво – не лише атрибути, найголовніше – це віра. Віра в Бога, чудеса, в людей...

Наймилішою для мене нашою сімейною різдвяною історією є дитячий спогад мами. Вона, ще маленька дівчинка, потрапила з батьками у великий магазин і вперше побачила ляльку! Це була любов з першого погляду і... нездійсненна мрія. Бо батьки (мої дідусь з бабусею) збирались будуватися. Маленька замріяна мама з любов'ю обдивлялась недосяжну ляльку, а моя бабуся, ще молода красива жінка, крутила в руках розкішні черевички, хоча й розуміла, що не може собі їх дозволити. Дідусь сумно дивився на своїх дівчат, а за мить вони втрьох вийшли з крамниці з пустими руками...

Та яке ж було диво, яке невимовне щастя, коли на Різдво, під ялинкою мама знайшла омріяну ляльку, а бабуся – такі бажані черевички! Звичайно, «Миколай» міг би використати ці фантастичні кошти на будову, але, певне, тоді у світі, принаймні, дві дівчинки, не зустрілися б віч-на-віч із таким прекрасним різдвяним дивом, зітканим з любові та ніжності.

З прийдешнім Різдвом Христовим, друзі! Світлих добрих нам див!

Кравець і дизайнер Руслан Лазарев

Різдво у роки мого дитинства (а це були 70-ті) не святкували, як зараз. Колядували лише в сімейному колі.

Але зазвичай на різдвяні свята я був залучений до всіх можливих концертів, бо танцював у Палаці піонерів в ансамблі танцю «Радість».

Виступав і в Луцьку, і в інших містах України, є фото з Палацу культури «Україна» – виступ на дитячих новорічно-різдвяних святах.


Музикант гурту «Давня казка», луцький кликун Андрій Єдинак

На різдвяну вечерю вся їжа завжди була смачною, як ніколи, тому що весь день нічого не їли і не пили, нас мама морила голодом)) аж до першої зірки.

Найбільше зусиль до святкової вечері докладала також мама, тому їй було найважче себе стримувати серед цих божественних ароматів, та вона має залізну витримку, тому з гідністю це все витримувала і досі витримує.

За традицією, страв на столі мало бути 12 і всі пісні, але обов'язково, кожен рік, їх було в рази більше, мама так просто не здавалась) Коли доходило до підрахунку, який проводився щорічно, їх кількість зростала і до двадцяти.

Обов'язково, як і в кожній родині, мала бути кутя, інгредієнти до якої готувалися ще від ранку. Незмінним атрибутом нашого столу була й макітра, у якій кутя вимішувалась. І от, коли на небі сходила перша зірка і майже вся родина, з гарним настроєм, вдягнена по-святковому, сідала до столу, починалося те, заради чого ми з сестрою так довго терпіли.

Ми, двоє курчат, на чолі з квочкою, тобто мамою, зі звуками: кво-кво-кво, ціп-ціп-ціп, заходили у залу, де вся родина нас вже чекала за столом, ставили кутю на центр і приєднувались до них. Після цього усі вставали, крім мами, бо говорили, якщо вона встане, то квочка курчат не висидить, дідусь як голова сім'ї говорив молитву, і ми всі приступали до вечері.

Після цієї трапези зі столу ніхто не прибирав, мала обов'язково стояти одна зайва тарілка, казали, що то для душ спочилих. Після цих слів ми з сестрою дуже боялися заходити до залу, щоб їх там не застати, але через деякий час бажання ще щось вхопити зі столу брало над нами гору, ми пробирались туди і ласували ще чимось смачненьким. Тому я й виріс таким великим))) а зараз просто рідше буваю вдома)

Телеведучий Влад Зінкевич

На Різдво для нашої родини найголовніше – це зібратися усім за вечерею. І чим більше нас, тим краще. Особливих обрядів навмисно не проводили, але кутю завжди готує мама Людмила, насипає тато Костянтин. Така традиція, жодного сексизму.

Зустрічаємося з дідусями та бабусями, вони і є ініціаторами походів до церкви на вечірні колядки. Фактично це уже традиція.

Маю особисті уподобання – кутя має бути не сухою, а на вечерю – обов’язково приготоване щось із грибів.
Пам’ятаю, як був малий, то нам із сестрою Інною важко було перед Різдвом не «почубитися». А зараз, коли маємо свої сім’ї, головне – побачитися.

PR-менеджерка агентства Gres Todorchuk PR Анастасія Федь-Тітова

Різдво завжди було для мене дуже сімейним, сакральним святом. З дитинства це особливий вечір, коли сім'я збиралася разом. На столі обов'язково мало бути 12 пісних страв - вареники з капустою, грибочки, оселедець. Обов'язково готували кутю! Я любила, щоб кутя була солодка - з медом і горіхами. Сідаючи до столу, її, за традицією, після молитви, куштували першочергово.

В дитинстві завжди ходила колядувати в компанії друга Дениса - ми жили в одному будинку. Переважно до знайомих та сусідів, але щороку з новою колядкою і примовлянням. До сих пір пам'ятаю віршик, якого бабуся навчила: «Сів хлопчик на стовпчик, на дудочці грає, Христа прославляє. А ви, люди, чуйте, коляду вінчуйте, яблука-горіхи для вашої втіхи, Христос ся рождає! Славімо його!».

За коляду нас частували цукерками, печивом, було й таке, що давали гроші. У той самий час двері нашого дому теж були завжди відкриті для колядників. Батьки спеціально до їх приходу готувала гостинці. За святвечір «Добрий вечір тобі, пане господарю» могло лунати раз десять, але це і доповнювало настрій, святкову атмосферу.

У майбутньому хотілося б ці традиції зберегти та примножити, адже це те, що передавалося з покоління в покоління.

Поет, організатор джазових фестивалів Віктор Грисюк

У дитинстві часто приїздив на Різдво до бабусі в село, це завжди було для нас таке велике родинне свято, коли збиралося багато рідні. Коли виріс і почав багато їздити, то, бувало, що це свято зустрічав в дорозі: то в майже порожньому потязі, то на пустому кордоні, якось цей дух свята вже зник…

А тоді, в дитинстві, великою компанією збиралася молодь і йшла колядувати селом, збираючи кошти на церкву. Мені було цікаво брати участь в такому дійстві, бо я був найменшим в тій компанії і для мене такі походи зі старшими, коли я був ще дитиною, приносили велике задоволення.

Я знав напам’ять дуже багато колядок. А ще класно було, коли хтось із компанії перевдягався, то була якась містерія. Як ще був найменшим, то завжди мріяв колись нести зірку, от виріс тепер, а мрію таки не втілив…

Загалом Різдво для мене – це гарні колядки, веселощі, теплий чай чи какао, солодощі, усміхнені люди та багато снігу. Не пам’ятаю, щоб у дитинстві був на Різдво дощ, завжди сніг.

Так і вийшло, що це свято для мене залишилось в дитинстві, тепер через свій темп життя доволі складно використовувати це як гарний привід зібратись у великому родинному колі…

Журналістка «Таблоїда Волині» Оксана Федорук

Так склалося, що в родині особливих традицій на Різдво не мали. Тому найяскравіший спогад дитинства – як декілька років підряд ходила разом із друзями колядувати по селу, збирати гроші «на церкву». Тому і зараз знаю і люблю співати багато колядок.

Це була забава ще та! Пам’ятаю, завжди лежало багато снігу і був мороз, а ми такі маленькі – всі учні молодших класів – обходили все село, хата в хату. Давали нам і пару гривень, і пироги, і цукерки.

Одна бабуся, яка жила сама, так спереживалася, що діти змерзли, що вирішила зігріти нас… самогонкою! І дала закусити чорним хлібом, намазаним маслом)) Ми не змогли їй відмовити! Це було всього декілька крапель, але в наступній хаті хлопчик, який ніс зірку, замість «Христос Народився!», все-таки сказав «Христос Воскрес!»)))

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

5

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter