Лідер гурту «Тартак» та проекту «Був'є» уродженець Луцька Олександр Положинський розповів про місце мобільного телефону в його житті і про людей, з якими він говорить найчастіше.

Про це написало видання «Новое время».

«Я довго відмовлявся від мобільного телефону, вважав його втручанням в особисте життя. У моєму оточенні я одним з останніх завів мобільний, до того ж, підштовхнули мене до цього кілька неприємних випадків.

Якось узимку я прийшов у гості, не зміг зайти в під'їзд через непрацюючий домофон і з півгодини мерз надворі. А потім ми виїжджали на концерт, довго не могли знайти один одного, затрималися. Крім того, запізнення на саунд-чек означає або його скасування, або затримку саунд-чеку колег. Тоді я зрозумів, що мобільний все-таки потрібен, і з 2003 року почав ним користуватися.

Однією з перших переваг для мене стала можливість фотографувати, що я люблю. Крім того, з мобільного зручно виходити в інтернет, коли немає Wi-Fi. Але головне – це диктофон для запису творчих ідей і нотаток. Я вже забув, як писати ручкою, а найсвіжішим паперовим чернеткам моїх пісень не менше десяти років.

Із-поміж додатків я часто користуюся Google Maps, які, на відміну від GPS-навігаторів, ніколи мене не підводили, а також Приват24. Раніше я напружував банківськими справами інших – менеджерів, директорів. А з додатком оцінив, як зручно оплачувати комуналку без черг, купувати квитки, не виходячи з квартири, переказувати гроші.

А ще з мобільним пов'язана історія створення пісні «Стільникове кохання». Вона якраз про часи, коли тільки-но з'явився мобільний зв'язок – з неідеальним покриттям, дорогими дзвінками і дешевими есемесками. Одного разу ми довго листувалися зі знайомою, і раптом через годину спілкування вона пише, що не всі мої SMS коректно відображаються. Тоді я подумав: добре, що ми не обговорюємо щось серйозне. А якби я був безнадійно закоханий і зізнався у коханні? Вона б щось неправильно зрозуміла, я б неправильно витлумачив її відповідь, і сталася б трагедія... Це наштовхнуло мене на ідею для пісні, яку досі багато хто знає і любить.

Обрані номери

Батьки. На першому місці, звісно, батьки. Ми зідзвонюємося раз на тиждень, іноді частіше. До того ж, я не ділю їх на тата і маму: коли вони разом, телефон переходить з рук у руки. Хоча у батьків є сучасні месенджери, телефонні розмови для них звичніші. Їм так зручніше, а мені приємно чути їхні голоси.

Далі ранжувати складніше. Серед колег, з якими я регулярно спілкуюся, – Антон Єгоров, гітарист гурту «Тартак». Вся група радиться з ним з організаційних питань: про репетиції, виїзд на концерти. Він у нас – як голова профспілки. Часто обговорюємо творчість, адже Антон бере активну участь у написанні нових пісень.

У рамках проекту «Був'є» часто телефоную його співзасновнику і музичному ідеологу Роману Сороці. Він же – власник і керівник студії, де проект записується. Через нього спілкуємося з іншими учасниками проекту. З Романом і Антоном ми частіше спілкуємося по телефону, ніж у месенджерах: так зручніше вирішувати численні нагальні питання.

Олександр Мірошник, старий друг. Ми познайомилися, коли жили в одному дворі в Луцьку. Мені було чотири роки, а йому – п'ять. Тепер він теж у Києві, і коли ми збираємося зустрітися компанією старих друзів, то зв'язуємося через Олександра.

Організатори концертів. Це люди ділові, у них мало часу і багато запитань, які потребують негайного вирішення. Тому вони частіше телефонують, ніж пишуть. До того ж, на концертних майданчиках – не завжди хороший інтернет.

Довідково: 

Олександр Положинський народився у 1972 році в Луцьку. Закінчив Луцький технічний університет за спеціальністю «Економіка підприємства». З ранніх років виступав на сцені у всіляких амплуа. У 1996 році заснував гурт «Тартак», став його лідером, вокалістом, художнім керівником, співпродюсером і автором пісень. У 2014 році створив і очолив музичний проект «Був'є». Лауреат премії Василя Стуса. Ведучий програми «Звуки» про на Радіо НВ.