Редакції «Таблоїда Волині» випало познайомитися з Наталею Котик. Вона стала переможницею нашої постійної рубрики «Вулична мода Луцька». Жінка виявилася не лише модницею, а й доволі креативною та наполегливою леді. А ще в Наталі – значний педагогічний багаж.

– Розкажіть про себе. Звідки Ви родом, чим займаєтеся в житті?

– Мене звати Котик Наталія, жителька прекрасного мальовничого містечка Маневичі, у якому народилася. Сюди всі відпочити приїжджайте літом, помилуватись річкою чи цвітом, чи просто полежати у траві…

Ще за  шкільною партою вирішила, що оберу професію викладача історії. На мій вибір вплинули цікаві розповіді вчителя історії Мосійчука Петра Кириловича. Вступила у 1994 році у Волинський держуніверситет на історичний факультет. Погодьтеся, студентські літа – найкращі! Нові знайомства, цікаві враження від почутого та побаченого. Мудрі  і хороші у нас були викладачі. Серед них ті, що пройшли фронтовими дорогами Другої Світової війни, ті, хто зазнав пекло сталінських таборів. На третьому курсі навчання обрала спеціальність  Джерелознавство та архівна справа. Понад два роки працювала у Центрі творчості дітей та юнацтва, керувала секцією Малої академії наук, там прищеплювала дітям уміння та   навики щодо написання пошуково- дослідницьких робіт. Тож  і надалі, працюючи в Маневицькому професійному ліцеї викладачем історії,  продовжую займатися цією цікавою справою. Зібрала цінні  матеріали, які базуються на спогадах живих свідків  далеких подій минулого :

 «Остарбайтери Маневиччини – раби Третього Рейху», « Із попелу забуття»(містить дана робота спогади учасників ІІ Світової війни, та визвольного руху – воїнів УПА); « Голокост на території Маневицького району»; « Реабілітовані історією : шлях « на білі ведмеді»- дорога болю і страждань;» « Маневиччина на схилі століть»; « Чорнобильська катастрофа- остання пересторога людству» та інші.

Довелось у 2014 році побувати у Далекому  Сибіру в Кемеровській області. Кажуть, мрії мають здатність справджуватися. Так і сталося. Було цікаво знати,  що це за земля, як живуть мешканці того незвіданого для мене  на той час краю. Досліджувала родовід хороших людей , котрі проживають у Сибіру, коріння яких родом із Волині.

4

Я люблю подорожувати, але ніколи й не думала, що літаком облечу половину земної півкулі. Окрім Сибіру, бувала у Приморському краї, у Владивостоці. Він знаходиться   за 9 тисяч кілометрів від Києва.   Захоплювалась силою хвиль Тихого океану. Ніколи не забуду  його величі !  На його  березі  я  любила збирати різні види морських ракушок, спостерігала як пливуть військові, торгівельні кораблі- гіганти. Пам`ятаю екскурсію на підводному  човні, особливо  приємно  вразив мене місцевий  океанаріум, який є нині найбільшим і найсучаснішим. Окрім Росії  подорожувала  також до країн близького зарубіжжя- у Литву, Польщу, Білорусію.  Життя швидкоплинне, людина щаслива тоді, коли пізнає світ, змінює на певний час місце перебування. Зрозуміла, що Україна моя- найкрасивіша, полюбила її ще міцніше, бо наймиліша  та сторона, де людина  народилася.

– Опишіть свій характер. Адже робота Ваша вимагає посидючості, скурпульозності?

– Я  звичайна людина, спокійної вдачі, прямолінійна. Ціную справедливість, завжди кажу правду у вічі, відверта , мабуть, занадто довірлива, тому в житті від цього потерпаю. Іноді доводиться самій постояти за себе, бо чимало на життєвому шляху трапляється людей, які охоче ставлять «палки в колеса». Робота, дійсно, у мене не з легких, потребує наполегливості, витримки, скурпульозності. Називаю себе у думках вічним студентом, який іде учити та приходить до дому і знову вчиться. Дуже люблю дітей, це  є основою у моїй професії .

3

2

– Яке найбільше відкриття для себе ви робили в житті?

– Найбільше відкриття , що я зробила в житті, це переосмислила всі  моральні цінності. Життя- найвищий дар від Бога. Ніколи не жила і не житиму в гонитві за матеріальними благами. Кожна людина повинна чинити  по совісті, ніхто із собою нічого не поніс звідси: прийшли із нічим і підемо із нічим. Реальне відкриття  для мене на сьогоднішній день таке: люди  стали байдужими один до одного, втратили моральність. Правда, це не стосується усіх.

– Ви чудово виглядаєте, титул переможниці «Вуличної моди» теж у Вас. Як все встигаєте?

– Дякую Вам за комплімент!  Вдячна усім  знайомим, друзям, моїм щирим вихованцям - студентам за підтримку в  цьому конкурсі. Вважаю, що кожна жінка повинна мати бездоганний вигляд, незважаючи на життєві негаразди. Бездоганна зовнішність надає впевненості в собі. Смак і міра має бути у всьому. Не обов`язково  носити дорогий одяг . Сьогодні будь-хто може виглядати добре в недорогих речах. Хороший дизайн зараз є в будь-якому ціновому діапазоні. Кожна людина може бути елегантною  просто в футболці і джинсах - все залежить тільки від смаків, уподобань.

Не проводжу багато часу перед дзеркалом –немає коли. Мушу встигати робити і хатні справи, хоча, зізнаюсь: приємно чути компліменти із боку колег по роботі, знайомих та  учнів. Рецепт краси у мене простий: живіть із хорошими думками, на позитиві!

– З чого складається Ваш типовий день?

– В процесі життя  намагаюся відганяти лінощі. У такі хвилини згадую  прислів`я: « Хто перемагає лінь, той перемагає найбільшого ворога». Іноді у будні  вишиваю  ікони  бісером. Це у мене гарно виходить. Люблю відпочинок на природі, намагаюсь  отримувати від життя задоволення. Не забуваю, що  живу  для того, щоб дарувати    щастя тим, хто знаходиться зі мною поруч.

3

– Чого хочете навчити своїх студентів у першу чергу?

– Крім знань з історії прагну навчити  людяності, не байдужості. Кожен студент для мене – це індивід . Найбільше хочеться ,щоб юнаки, яких навчаю, не втратили чистоти душі у процесі   нелегкого життя. Часто учні називають мене своєю другою мамою, бо доводиться із ними ділити і радість, і печаль, вислухати їх прохання, секрети.  Маю велику відповідальність перед синами (у мене їх двоє),   батьками та  учнями  за формування  oсвіченої  особистості.

– Яке ваше життєве кредо?

– Девізом у житті обрала вислів філософа Сенеки: «Сильніший за всіх є той, хто володіє собою». За основу  беру народну  мудрість: «Не роби того комусь, чого не бажаєш собі». Своїм близьким друзям і знайомим  в нелегкі  хвилини життя промовляю: «Все буде добре, прорвемось, цукор знаходиться на дні чашки».

Переконана, що ідеальних людей немає,  кожному  властиво помилятися.  Не боюся досконалості, тому що її нікому не досягнути. Всім, хто любить дуже гроші, скажу просто і ясно: не в них щастя. Коли вам нічого не болить і є хліб на столі – ви найщасливіша людина на світі!