Гандболістка Мовяк, футболіст Шиба і танцюрист Пиза: на які гуртки ходили волиняни

Юні роки сучасних дітей наповнені гаджетами, комп’ютерними іграми, «лайками» в соцмережах та різноманітними Влогами. Дитинство ж тих, хто ріс у бурхливі 90-ті, наповнене зовсім іншими інтересами та захопленнями.

Таблоїд Волині запитав у відомих волинян, як вони проводили своє дозвілля в шкільні та університетські роки, які гуртки та факультативи відвідували і що хотіли б «наздогнати» вже у дорослому віці.

Депутат Луцької міської ради Григорій Пустовіт:

Захоплень було небагато. Перше – футбол: грали, цікавились новинами, вболівали, виписували, якщо поталанило, тижневик «Футбол-Хоккей», збирали світлини з журналів про футбол та футболістів. Особливо цінувались світлини з польського журналу «Панорама».

Про футбол ми знали здавалося б все: хто грав за яку команду, склади команд, хто забив, кого замінили.... Всі знали хто такий Едсон Арантес ду Насіменту (Пеле), всі знали, що у Гаррінчі ліва нога коротша за праву, а у Тостао одне око, що Бест зловживає алкоголем, Стрєльцова посадили у в’язницю, а португальська зірка Ейсебіо родом з Мозамбіку. Знали, що таке «сухий лист» Валерія Лобановського, або фінт Месхі. Футбол – це було наше все!

Друге моє захоплення – це книги! Читав все підряд, читав багато. Що подобалось? Запам'ятав «Будьте готовы, ваше высочество» Льва Кассіля, Микола Трублаїні «Шхуна «Колумб». Далі пішли серйозніші книжки, але саме вищеназваними захоплювався у дитинстві.

Зараз є мрія вивчити англійську мову, адже шкодую, що у свій час цього не зробив, а вже зараз розцінюю це бажання виключно як мрію. Шкодую, що в дитинстві не опанував християнську релігію, а зараз системно займатись вивченням теологічних основ все не вистачає часу.

Із захоплень залишились книги, але це вже не читання, як колись казали, «запоєм». Прочитав недавно з великим задоволенням Бориса Джонсона «Фактор Черчілля». До цього прочитав Нормана Дейвіса «Європа. Історія» і Готліба «Таємна дипломатія у часи першої світової війни».



Фотограф Павло Березюк:

Моє дитинство пройшло без різних гаджетів, ігрових приставок , інтернету і різних «благ» сьогодення, по простій причині – тоді їх просто не існувало. А тому ігри на вулиці і велика кількість гуртків було наше все.

Тож по порядку, якщо не зрадить пам'ять, від шкільних років і до зараз: гурток «юного натураліста» десь на Ківерцівській, моделювання літаків і фотогурток в Палаці Піонерів по Шопена, стендова стрільба з мисливської зброї на Вишкові, малювання карикатур при школі №10…

Взагалі, у школі я був активним: і в хорі співав, і малював газету, і танці і... )) Подорослішавши, зрозумів, що малювати і співати добре, але спорт, м’язи – це актуальніше. Тому спочатку було дзюдо в будинку на березі Теремнівського ставка в Сан Санича, де потім була станція рятувальників. Пізніше, на жаль, там все занедбали, а зараз роблять типу кафе.

Потім був бокс, «Золота Рукавичка», правда не довго, бо рано почав курити)). Хоча «куриво» не заважало мені ходити у ту ж саму 10-ту школу в підвал «Бугаїнушка» тягати саморобні гантелі і штанги.

Гуртки і секції скінчились, коли почались дівчата, дискотеки, алкоголь, і «веселе» життя аля 90-ті. А згадав, ще були два роки художньої школи з якої вигнали. Загалом, на той час, існувала велика кількість гуртків і секцій, на будь який смак і для різних вподобань дітей.

Зараз захоплююсь спортом, рибалкою і мрію навчитись… в’язати гачком чи шпицями. Просто моя бабця дуже багато в’язала: і шапки, і рукавиці, і шкарпетки, і светри…



Учасник гурту «Флайzzzа» Андрій Тимчук:

В кожен період дитинства були свої захоплення. Геть у глибокому дитинстві я любив мультики і гратись . Пізніше любив малювати – тато у мене художник, тому, відчуваю, це передалось генетично. І досі люблю щось дизайнерувати чи макетувати у графічних редакторах, люблю художнє, фото-, відео-мистецтво.

Ще пізніше захоплювався музикою. Знову ж таки в різний період різною – і хіп-хопом, і електронною музикою, просто хітами. У мене є старший брат, який у мої шкільні роки вже навчався в універі. Він навчав мене хіп-хоп танцям, прив’язував любов до музики, вчив карате та багато чому іншому.

Щодо гуртків, то в дошкільному віці ходив, здається, на хор і танці. Пізніше в школі у мене помітили акторські здібності. Вчили і забирали на різноманітні вистави актором чи ведучим. У старших класах у мене вже з’явився мій перший гурт «М.С.Фіра», який теж мав гарні успіхи і вже їздив на фестивалі. А ще десь з класу восьмого я був диск-жокеєм у школі та в Будинку Школяра. У Школярику ми з пацанами самі підтягувались і навчали охочих хіп-хоп танцям. З середніх класів періодично ще трохи смикав гантелі вдома. Ходив з друзями на турніки. Любив їздити на велосипеді.



Письменниця та маркетолог волинського підприємства «Теремно Хліб» Олександра Борук:

В дитинстві я займалася майже всім, що можна було знайти в Луцьку. Сама знаходила гуртки, записувалася і ходила теж сама. В той час у родині було скрутно з грошима, але, на щастя, мало не всі гуртки були безкоштовними.

Отже, у різні періоди я займалася танцями, волейболом, відвідувала комп'ютерні курси і навіть уроки музики по класу скрипки. Деякий час мала страшне який щільний графік, адже одночасно займалася танцями (брейк-данс, що на той час саме набирав обертів, і в Луцьку багато хто пробував себе у цьому напрямку), відвідувала комп'ютерні курси у школі і займалася велосипедним спортом. Останнім захопилася найбільше, займалася більше двох років, брала участь у багатьох змаганнях і навіть здобула дві бронзові медалі у Харкові. Потім через травму спорт довелося залишити.

Наразі займаюся у тренажерному залі, але трішки шкодую, що не вмію танцювати танго. Зараз охоче б зайнялася танцями…



Голова громадської організації «Volfest» Валерій Пельц:

В шкільні роки в мене було два захоплення: футбол і гітара. Як виявилось потім, ні одне, ні друге мені в житті не знадобилось. Хоча п’ять акордів на гітарі можу зібрати до купи.

Футбол – це була головна справа мого дитинства. М'яч був основним атрибутом післяурочного часу і канікул.

В університеті почав активно грати в баскетбол. В цій грі мої габарити пригодились більше. Останні три курси університету грав за команду географічного факультету. Навіть отримували призові місця на університетських змаганнях.

Тепер з нетерпінням чекаю часу коли почну возити на секції дітей. Старший вже почав над цим задумуватись...



Голова громадської Ради при волинській обласній держадміністрації Олександр Волянюк:

У школі я відвідував багато різних гуртків. Не зосереджувався на чомусь одному, а намагався взяти для себе по максимуму – у житті різне пригодиться. Я активно займався спортом, зокрема легкою атлетикою, волейболом, рукопашним боєм, дзюдо. Також закінчив музичну школу по класу акордеон, цікавився народознавством.

Зараз моє хобі – бджолярство та гарні книги. До першого мене привчив дідусь. Люблю проводити час зі своїми друзями, подорожувати містами України. Останніми роками намагаюсь займати активну громадську позицію.



Помічник народного депутата Олександр Пиза:

У школі я займався в Народному самодіяльному ансамблі бального танцю «Мальви» Тернопіль, танцював у основному складі. Також захоплювався греко-римською боротьбою і карате.

В часи студентства продовжував заняття танцями в тому ж колективі. Але ще додався пішохідний туризм – третій розряд. Я також був барабанщиком колективу Тернопільського фінансово-економічний інституту.

В сезони 86-88-тих років я був учасником команди КВН.

Щодо туризму – здійснював категорійні походи в Карпатах та масові сходження на Говерлу в якості інструктора.

Зараз я танцюю в «СК-Денс» та займаюсь айкідо. Щоправда на літо взяв канікули, але лише до серпня, бо більше не витримаю без того.

Також витупав у «Гармидері», але зараз взяв паузу. На осінь хотів би повернутися. На все не розірвуся, а справі люблю віддаватися весь!





Ведучий Богдан Коваль:

У мене, як у всіх, в школі були уроки музики. Одного разу в п’ятому класі вчитель Микола Олексійович Ляшук запропонував прийти до ансамблю народної музики. Тоді я чомусь обрав гру на сопілці. Після довгих репетицій я навіть грав на сцені, але варто зізнатись, що нот із зошита читати не вмів. Мені вчитель їх підписував: «до, ре, мі» і так я міг грати на тій сопілці. Хоча насправді завжди мріяв співати та навіть кілька разів виступав із вокальним гуртом «Соколята», який згодом розпався, бо у хлопців почали «різатись» голоси.

А ще була в моєму житті театральна студія «Маска». Трималась вона завдяки Юлії Кожевніковій (Конах), яка вміла зробити хорошу виставу, і підібрати хороших «акторів». Найбільше мені сподобалась робота над частиною комедійної п'єси «За двома зайцями», де Голохвастов вперше прийшов до Проні Прокопівни. Це дуже хороший досвід, який мені ще не раз пригодиться, я впевнений.

Зараз не знаю чим би зайнявся, окрім улюбленої роботи в різних відеопроектах, але інколи, напевно, шкодую, що не вмію грати на гітарі.





Колишній мер Луцька Богдан Шиба:

Я вчився у сільській школі,тому гуртки там були дуже практичні:столярний, технічний. А у дев’ятому-десятому класах уже паралельно була автошкола,і ми разом із атестатами отримали права водія вантажного і легкового автотранспорту.

Жодних спортивних секцій у нас не було. Просто «ганяли» у футбол до ночі за будь-якої погоди Спортзалу, як ви розумієте, теж не мали.
Була, правда, одна «спортивна» секція – півгектара городу... )))



Депутатка Луцької міської ради Анна Мовяк:

В шкільні роки я займалася гандболом. Цей вид спорту мені дуже подобався. Але, на жаль, відвідувала гурток лише близько року, бо потім частина дівчат поїхали навчатися в інші міста і команда розпалася. Трохи ходила на у-шу і карате. Вчилася виготовляти м’які іграшки, ходила на уроки крою та шиття. Не оминула теніс та шахи.

Дуже довго хотіла навчитися грати на гітарі, але не склалося зі слухом. Власне, по тій же причині не змогла займатися танцями.



Керівник мережі гіперлокальних сайтів Район.in.ua Ірина Новосад:

В шкільні роки я займалася танцями. При школі у нас діяв гурток, ми вивчали естрадні танці, з різними елементами народних, бальних. Найкороннішим був «Трік-Трак». Ми вивчили його в другому класі й танцювали до сьомого. Мами нам пошили костюми з такими панталончиками. І хоча ми виконували й інші танці, але «Трік Трак» був нашим фірмовим і всі його сприймали на «Ура». Я танцювала на всіх сценах Луцька: драмтеатр, ляльковий театр, Палац учнівської молоді. Завдяки танцям ми навіть уроки прогулювали. Після репетицій до якихось звітних великих концертів ми могли повертатися на уроки, але насправді йшли собі гуляти.

В сьомому класі я почала навчатись у художній школі. Поштовхом до цього став випадок: у шкільних хрестоматіях зі світової літератури біля біографій письменників були зображені їхні портрети. Я собі завела чорновик, з якого ніколи не виривала сторінки. І в той зошит перемалювала всі портрети з підручника. Маму навіть в школу викликали за це, мовляв, на уроках світової літератури замість того, аби працювати, малює. Мама побачила і запропонувала мені записатись у художню школу. Навчалась я там чотири роки.

Навчання було таке ж, як у звичайній школі – по чотири уроки. Фізично дуже втомлювалась. В 9-тому класі я перейшла в ліцей на Вишкові, де уроки закінчувались о 15.00, а на 15.30 уже треба було потрапити в художню школу на Ветеранів. Додому приходила о восьмій-дев’ятій годині.
В художній було класно, бо ми багато всього вчили, практикувались. Наша вчителька Конська Віра Петрівна навчила нас дуже багато цікавого і корисного.

Зараз я малюю в стилі батик. І вже чотири роки намагаюся вивчити англійську.






^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}