#День_з_красунею: п'ять цікавих журналістських історій від Валентини Мельник. ФОТО

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: Юлія КОЦЮБА}

^{Настрій: Ring Dj Cafе (проспект Волі, 49а)}

Нещодавно читачі «Таблоїда Волині» обрали кращих із кращих серед красунь, які з’являлися на сторінках інтернет-глянцю протягом минулого року.

Учительки, художниці, студентки, стюардеси, бізнес-леді, візажистки, актриси, спортсменки, «русалки», активістки і просто красуні – усі вони зачаровували вродою, посмішками, у кожній ми намагалися розгледіти саме ту родзинку, завдяки якій вона була б цікава читачам.

І на меті мали показати, що насправді немає ніяких рамок чи канонів краси, а кожна жінка – прекрасна по-своєму і варта бути названою «Красунею дня»!

У підсумку ми оберемо «Красуню року», яка стане героїнею нового проекту «Таблоїда Волині». А поки знайомимо із кожної з них окремо. У рубриці #День_з_красунею дівчата розповідатимуть, чим вони живуть та чим захоплюються.

***

Знайомтесь – луцька журналістка Валентина Мельник. Родом із смт. Рафалівка сусідньої Рівненської області. Закінчила навчання у СНУ імені Лесі Українки за спеціальністю «Видавнича справа та редагування».

«Це не я вибрала Луцьк, це Луцьк вибрав мене», - посміхається дівчина.

Так само, як і майбутня професія: Валя почала дописувати ще у шкільну газету. Потім, вже навчаючись у Луцьку, спочатку в одному із місцевих інтернет-видань два тижні заміняла колегу, а тепер працює тут майже два роки.

«Я дуже боялася, коли туди йшла. Це ж ділове видання було. Думала, як же я буду про тих депутатів писати, як з ними говорити? Боялася йти на суд, на комісію чи, не дай Боже, на сесію міськради. Але першим завданням стала розважальна подія для дітей на 1 вересня у «Промені». Аа, ну то це легко, подумала я тоді», - пригадує дівчина.

Тож уже зараз може давати поради тим, хто починає в журналістиці або лише мріє про цю професію. Каже, в першу чергу – потрібно багато читати. Але не менш важливо знати, як працює ЦНАП чи міська рада, як звати голову ОДА чи голову облради, розуміти, чим ці посади відрізняються.

«Коли тебе посилають на подію, ти маєш знати, хто є хто. Коли я вперше прийшла в редакцію, редактор мене запитав, як звати голову ОДА. А я не знала. Він каже: «Гунчик». І я почала сміятися, бо мені його прізвище здалося кумедним. Бо в університетах дають ази, як писати новини, але отаких моментів – ні, але це не менш важливо», – каже Валентина і додає, що якщо не знаєш чогось, головне не боятися питати в інших, дивитися в інших.

«Усього можна навчитися», - посміхається.

За чашкою чаю вона розповіла для «Таблоїда Волині» п’ять цікавих історій зі свого журналістського досвіду.

***

Коли вчилася на перших курсах університету, потрібно було пройти практику. Це було літо, мені хотілося пошвидше це зробити, вирішила її пройти вдома, у місцевій районці.

І її головний редактор мені говорить: «Так, Валю, поїдеш в таке-то село, напишеш про якусь тітоньку, яка вирощує екзотичних курок. Далі підеш до себе в Рафалівці на кладовище, там похований якийсь поет і ти напишеш про те, як він там…». Що? Як він там що робить? Що мені про нього написати? (сміється).

Я прийшла до мами і така ледь не в сльозах: «Мам, я не буду про це писати. Це не та робота, про яку я мріяла – про курей і кладовище писати». Мама каже, добре, поїду з тобою, аби практику підписали без цих публікацій. Так і зробили (посміхається).

***

Одного разу я робила бліц на якусь тему і подзвонила до депутата обласної ради. Телефон мав функцію автоматичного запису, я поговорила, вибиваю… а він не записав.

Я одразу до редактора, що робити? Він каже: «Є два варіанти: або ти дзвониш, пояснюєш йому і ви ще раз те саме записуєте, або пиши, що запам’ятала». Я обрала останнє, головне ж я все запам’ятала. Вислала депутату на погодження – і не було ні одної правки.

***

Одного разу стояла на автостанції в Луцьку, чекала на автобус додому. Було холодно, я закутана у шарф, підходить до мене хлопець. Я вже закотила очі, думаю, буде «тулити» якийсь МТС чи ще щось.

А він такий: «А Ви Валя Мельник?». Так! «Я Вас так читаю! Дуже цікаво! До побачення! Гарного дня!».

Що це було? Я до сьогодні не знаю, хто це. Але так приємно (сміється).

***

З телефоном мене двічі невдача спіткала. Ще трапився випадок, коли потрібен був коментар директора обласного центру зайнятості Романа Романюка.

Я телефоную і з розмови розумію, що це не він, а отець одного із соборів. А в телефоні записано «Роман Романюк». Такого набожного коментаря від «Романа Романюка» ніхто не чув, навіть він сам.

***

Надзвичайно цікаво було говорити із Дмитром Комаровим. Він, можна сказати, кумир моєї мами. Я читала одну статтю, в якій йшлося про те, що журналіст не повинен робити селфі чи фото із своїми героями, а повинен вести себе стримано. Для моєї мами – це взагалі був не аргумент: «Валя, якщо ти не зробиш з Дімою Комаровим фото – додому можеш не вертатися».

З Комаровим було цікаво говорити, бо я з ним говорила не про подорожі. Говорила як із колегою, запитувала, що потрібно зробити регіональному журналістові, аби його взяли на роботу у популярні всеукраїнські ЗМІ. Він сказав таку круту фразу: «Якщо ти хочеш, щоб тебе побачили, зроби один, але вартісний матеріал, і надішли у всі видання, які ти хочеш».

Також він розповів, як працював у «Playboy». Одразу заявив: «Я туди ні одної голої дівчини не розмістив». Він про подорожі писав.

Взагалі не можу сказати, що в мене з кимось було нецікаве інтерв’ю. Це ж і від тебе залежить – треба розговорити людину, щось пожартувати. Журналіст – він як добрий психолог має бути.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}