Сьогодні пропонуємо вам почитати історії молодих матусь, які вирішили виховувати дітей, але при цьому не покидати статус студента. Дівчата демонструють – дитина не тягар, головне тайм-менеджмент і реальне бажання і вчитися, і виховувати. Історії зібрав та опублікував Студвей.

Якщо маєте, про що розповісти «Таблоїду Волині», надсилайте нам на [email protected].

Шлях від студентських вечірок до родинних вечерь

Студенти сплять мало: підготовка до всіх семінарів, іспитів, лабораторних, заліків та звичайних пар забирає безліч часу. А ще є розваги, спілкування і подорожі, робота й хатні обов’язки, і це все потрібно встигати. А що буде, коли до переліку студентських справ додати ще й дитину?

Герої цього матеріалу стали батьками в досить молодому віці, і це не завадило їм далі реалізувати себе. Історій про біль і розчарування безліч, тому ми вирішили розповісти про тих, кому вдалось, незважаючи на обставини й вік, пізнати справжнє щастя батьківства.

Можливо, річ усе ж таки не у віці?

Анна Сєнова: «Я вірю, що все ще відбудеться, мені лише 21 рік. Головне – бажання, а воно в мене величезне. На все свій час».

«Після одинадцятого класу, обираючи майбутню професію, я знала точно, що хочу бути журналістом, що це точно моє. Мені подобалось цілком усе, що було пов’язано з цією діяльністю, особливо приваблювала робота на телебаченні. Хотіла стати відомою телеведучою, тому почала реалізувати себе: брала участь у конкурсах, знімала фільми з одногрупниками, працювала в місцевих ЗМІ. І, звичайно ж, як і в будь-якої людини, у мене було особисте життя.

Мої стосунки з чоловіком почалися ще в далекому 2012 році. Тоді ми просто спілкувались: нічого особливого, лише товаришували. За кілька років дійшли висновку, що лише даремно витрачали час. Познайомились ми досить банально – в одній із соцмереж. Дмитро, мій майбутній чоловік, підкорив мене абсолютно всім: починаючи зі сміху й голосу, закінчуючи ніжністю і постійною турботою. Його цілеспрямованість і впертість спрацювали: хотів, щоб я стала його, – так і вийшло.

Будуючи плани на майбутнє, ми іноді говорили про створення сім’ї, але навчання тоді стояло на першому місці. Попри те, що зустрічались ми на відстані, бо Дмитро жив і працював у моєму рідному місті, за кілька років стосунків нам вдалось стати справжньою родиною. Ми домовились відкласти питання одруження й не квапитись, адже в житті має бути одне весілля. Проте невдовзі в нас з’явився вагомий привід. Буду відвертою: зрозуміли, що відкладати немає сенсу, коли дізнались про мою вагітність.

Весь період вагітності я відвідувала пари, готувалась до семінарів і брала участь у житті групи. Навіть встигла попрацювати два місяці в редакції місцевого телеканалу. Все склалось чудово, викладачі завжди йшли назустріч. Тепер я закінчую четвертий курс.

Емоції, які я отримала, взявши на руки донечку, важко описати. Я наче в одну мить забула весь пережитий біль і все погане в житті.

Звичайно, молодій сім’ї можна впоратись самостійно, проте нам нічого не падає з неба – допомагають батьки, Дмитро теж працює.

Тепер можу впевнено говорити, що я щаслива і маю всі підстави для цього. Сім’я та сміх моєї красунечки – це найголовніше в житті. Ніколи не ставила кар’єру вище за родинні цінності. Так, іноді я сумую за студентським життям, але в мене є маленький скарб, якому я маю віддавати все кохання й турботу.

Я вірю, що встигну все, чого хочу, мені лише 21 рік. Головне – бажання, а воно у мене величезне. Я анітрохи не шкодую, що моє життя так змінилось».

Ірина Губка: «Я відкрила для себе нову спеціальність після народження сина й зрозуміла: навчатись ніколи не пізно»

«Моя історія про «доросле» життя, як і саме життя, сповнена оптимізму. Після школи єдиним варіантом для мене був вступ до Київського національного університету культури і мистецтв. Там навчалась моя старша сестра, а я, зважаючи на свою нерішучість, вирішила наслідувати її приклад. Спеціальність обирала за тим самим принципом, тому поїхала до столиці освоювати менеджмент соціокультурної діяльності.

Плани на майбутнє, як і у всіх: навчання, робота, квартира, автомобіль і, звичайно ж, родина. Але раптом у моєму житті з’явився мій майбутній чоловік. Ну, як з’явився? Дав про себе знати. Це не був незнайомець, у якого я закохалась із першого погляду: доля звела мене з однокласником. З хлопцем, майбутнє життя з яким я і уявити собі не могла. Але першою його фразою на побаченні стала погроза: «Одружусь». Невдовзі так і сталось.

Відверто кажучи, я була спантеличена, бо в дитячих мріях спочатку стояла кар’єра, після неї – створення сім’ї. Сталось усе навпаки. Робота, квартира, машина… Обдумавши все, я вирішила трохи змінити ці плани. А невдовзі ми дізнались про те, що наша родина побільшає на одного.

Я була переконана, що вчитись ніколи не пізно, тому в університеті взяла академічну відпустку й повністю присвятила себе своїм чоловікам, занурилась у сімейні клопоти. Це круто, коли ти стаєш мамою: життя набуває нового сенсу. Так, це новий етап життя, на якому студентські вечірки змінюються на родинні вечері, але підтримка батьків – ось фундамент нашого комфортного й щасливого життя.

Плани на майбутнє тепер будуємо втрьох: ми з чоловіком і наш синочок. Час, коли я була в академічній відпустці, дав мені можливість переглянути своє життя, поставити нові пріоритети. Мені вдалось поновитись на навчання, проте я вирішила змінити спеціальність. Обрала ту, про яку мріяла ще зі школи: тоді забракло сміливості. Тепер навчаюся на юридичному факультеті й можу поділитися з вами своєю історією. Тому нехай вас ніколи не лякають зміни. Все, що не робиться, – все на краще».