_{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Львівський штрудель»}

– Традиційне питання кавових розмов: чай чи кава?

– Чай. Смачний. Чорний або трав’яний. В чаї люблю лаконічність, це в їжі я гурман. Взимку, коли прохолодно, то дуже люблю фруктовий чай та індійський масала. Подобається постійно пробувати щось нове, відчувати різні смаки. Найсмачніший чай я пив у Карпатах кілька років тому, його заварювала хазяйка вілли, на якій ми жили, і навіть подарувала торбинку справжнього карпатського чаю з собою. Минуло два роки, а ми лише нещодавно закінчили запарювати смакоту з того подарунка.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3404.jpg[/img]

– Щойно ти сказав, що в їжі – гурман. Що маєш на увазі?

– Люблю смачну їжу, від якої отримуєш не лише повну палітру смакових, а у візуальних відчуттів та задоволення. Дуже часто готую сам, це для мене таке творення домашнього затишку. Коли втомився, повернувся з туру або просто багато роботи, хочеться прийти додому, увімкнути фоном улюблений серіал і паралельно готуєш.

– Яка коронна страва?

– От вчора буквально готував усіх пастою за власним секретним рецептом. Я не роблю якісь круті ресторанні страви, але зовнішній вигляд навіть чогось дуже простого у приготуванні має бути естетичним. Люблю, аби було гарно.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3442.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3450.jpg[/img]

– Як виглядає процес творення твоєї музики?

– По-різному абсолютно. Буває, що вже за 15 хвилин отримуєш готову композицію, а буває – працюєш над нею навіть рік. Наприклад, в останній моїй роботі – саундтрек до фільму «Жива», який невдовзі вийде в кінотеатрах, – треба було цілий місяць налаштовуватися на тему та ідею фільму, проживати його історію. А потім, коли повністю відчув все це, написав композицію десь за три години.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3398.jpg[/img]

– Що важливіше під час написання музики до фільму: прочитати сценарій чи побачити якусь візуальну сцену?

– Для мене найважливіше спілкування з тими, хто його створює.  Важливо одразу зрозуміти одне одного і побачити, чи ти внутрішньо підтримуєш головну ідею фільму. Якщо виникає внутрішній дисонанс (що буває дуже часто), то я не беруся за роботу. Навіть, якщо за це пропонують хороші гроші. З перших 10 хвилин розмови із людьми, які створюють фільм «Жива», я зрозумів, що я хочу бути до цього причетним.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3466.jpg[/img]

– Чим для тебе новий альбом «Once» відрізняється від усіх інших?

– Він – найкращий. А ще – найменш драматичний. Я не хотів, щоб це був альбом, який треба слухати від початку і до кінця. Усі ці треки написані в різні періоди життя, під різними емоціями, тому всі композиції можна слухати окремо. Однак, парадокс у тому, що одна за одною вони все одно слухаються краще, бо контрастність фокусує увагу і відчуття. Тобто, ми не хотіли робити його концептуальним, а він вийшов найбільш концептуальним з усіх.

У кожної людини є такі історії з життя, що починаються із фрази «Одного разу…», тобто «Once». Кожен уявлятиме під ці композиції щось кардинально протилежне, але своє.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3407.jpg[/img]

– Як виникають назви треків?

– Для багатьох композицій у мене взагалі немає історії, є лише внутрішні відчуття. Все частіше я взагалі не даю назв композиція, їх вигадують друзі, рідні, найближчі люди. Я не можу охарактеризувати словами те, що мені прийшло, те що я відчув і створив.

Взагалі я не дуже люблю говорити. Зараз ми класно вигадали візуалізацію на концертах – на тематичних картинках пишемо назви треків, і я можу не відволікатися на зайві слова.

Після концертів нам часто кажуть, що вдало підібрані зображення до пісень, а насправді це просто безкоштовні стокові картинки, які в той момент здалися нам органічними з музикою.

У мене нема слів, назви – це щось умовне, зроблене, щоб просто розрізняти треки. Просто це значно цікавіше, аніж номера.

– Чи слухаєш ти попередні свої альбоми, порівнюючи або зіставляючи між собою?

– Звісно ж. Десь раз у рік або в півроку я прослуховую усе, щоб бачити власний ріст. Мені постійно треба відчувати, що є еволюція, що стаю кращим у професійному музичному плані.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3454.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3458.jpg[/img]

– Як ти реагуєш, коли десь чуєш свої треки?

– Ну як… Друзі починають підколювати! А взагалі, приємно дуже, що з кожним роком інструментальну музику слухають все більше людей, що ходять на концерти. І ти розумієш, що твоя робота потрібна комусь. Навіть якщо на тебе приходить 10 людей, то це вже успіх.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3472.jpg[/img]

– А чи емоційно є різниця, коли у залі сидить 200 чи 2000 людей?

– Емоційно дуже велика різниця, просто важливість концерту для мене не залежить від кількості проданих квитків. Нещодавно у нас був дуже класний концерт у Києві, а після нього одна дівчина надіслала мені листа. Розповіла, що слухала мене вперше, бо прийшла за компанію з подружкою. А через кілька днів після того концерту її подруга загинула, тобто це була остання музика в її житті.

І я зрозумів, що, по-перше, для мене будь-який концерт може стати останнім, і так само для будь-кого зі слухачів. Саме через це немає неважливих концертів, щоразу ти маєш грати так, наче востаннє. Це – справа всього мого життя, а налаштовуватися на менші зали і для мене, і для всієї моєї команди не проблема. Хотілося б колись зіграти для аудиторії на горі Карпат, але рояль туди хіба гелікоптером можна доставити!

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/yayaya.jpg[/img]

– Чи доводилося бачити дивні реакції на свою творчість? Наприклад, сльози.

– Для мене найдивніше, коли на концертах говорять! Коли граєш перший трек і чуєш якийсь шум в залі, то ще можеш подумати, що вони обговорюють гарну віолончелістку, але коли це повторюється на кожній композиції, доводиться робити зауваження або поглядом, або  словом.

У мене особисто було кілька випадків, коли після виступу я помічав особливо говірких слухачів і підходив сказати, що більше не хотів би бачити їх на своїх концертах. Дехто вибачається, але дехто дивується, що заплатив гроші за квиток і має право на все.

А ще якось на квартирнику в Запоріжжі чоловік запитав мене, про що моя музика. Я відповів, що про життя. Тоді він перепитав: «А вас що, таке нудне життя?». Виявилося, він просто фанат пісень Григорія Лепса, але разом з тим – виховано, спокійно і навіть дуже уважно дослухав концерт до кінця!

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3408.jpg[/img]

– Чим відрізняються будні піаніста? Треба берегти пальці і ходити на манікюр?

– Думаю, то не у піаніста такі будні… (сміється – авт.). Для запису останнього альбому ми дуже дорого орендували філармонію, вибивали цей час у них три місяці, а за два дні до того під час приготування їжі я собі серйозно порізав палець. Тепер можу цілком серйозно казати, що записав цей альбом своєю кров’ю, бо на роялі таки залишалися час від часу червоні сліди!

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3460.jpg[/img]

– Що дала тобі співпраця з луцьким «Фіолетом»?

– За той рік я побачив багато нового, відкрив іншу сторону музики. Ця співпраця і далі продовжувалася б, якби не низка чинників. Насправді, чималою проблемою стала відстань між нашими містами, бо виснажлива дорога ставала перепоною для ефективної роботи. Тим паче, я ще займався фестивалями, неможливо було розірватися на все.

І коли на репетиції Колос пропонує писати новий альбом, то я розумію, що півроку тому ми вже один випустили  і варто його рік покатати, півроку відпочити і лише тоді братися за новий. Однак, важливою була колективна думка, а це лише моє бачення. В той момент я зрозумів, що якщо візьмуся за це, то фігово його робитиму, і через кілька місяців ми розійдемося по-поганому.

Але той рік був дуже класним, я «вкусив» такого рокового життя, і це такий досвід, який не проміняєш.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3459.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3462.jpg[/img]

– Як часто піаністу треба грати?

– Мене можуть зненавидіти вчителі усіх музичних шкіл, бо я завжди спростовую усі їхні методи підготовки. Грати треба у задоволення, а не по визначених годинах. Звісно, якщо хочеш круту техніку, то грати варто щодня, але якщо маєш бажання, то ж самому захочеться стільки грати. Зізнаюся чесно, після виходу альбому я не грав 88 днів (так символічно вийшло, що кількість, як клавіш у роялю).  

Потім запросили на концерти до Польщі, і я дуже хвилювався, як це буде після такої перерви. Вийшов один із кращих виступів, бо  я відпочив і набрався сил. Не так важлива ця фізична підготовка, бо свою музику неможливо забути, якщо ти справді живеш нею.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3467.jpg[/img]

– Ми говорили про те, як пишеться музика до фільмів. А які, власне, фільми тобі подобаються?

– Серіали люблю. Переглядаю майже усі цікаві закордонні, що час від часу з’являються. Наприклад, «Теорія великого вибуху», «Касл», «Втеча з в’язниці», «Гра престолів», «Шерлок», «Картковий будинок» тощо.

Взагалі, вважаю, що треба насолоджуватися життям, і якщо тобі подобаються «Сімпсони», то чого б їх не дивитися! Це для мене відпочинок, але вони служать більше фоном для якихось інших справ. Тієї ж кулінарії.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3409.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3415.jpg[/img]

– Яку музику слухаєш?

– Дуже люблю гурт «Muse». Серед українських є багато талановитих, наприклад, «Океан Ельзи»,  «Бумбокс», «Плесо», «Vivienne Mort», «Pianoboy» та інші «метри музики». Найчастіше ж я слухаю рок або інструментал.

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3419.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3437.jpg[/img]

– Яка найбільш амбіційна мрія?

– У мене є амбіції просто жити нормально, творити те, що подобається, отримувати задоволення від кожного дня і бути щасливим.  Це насправді все! Жодних амбіцій стати найкращим неокласиком сучасності чи найвпливовішим композитором у світі.

Я не хочу бути найкращим, я хочу бути собою!

[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3473.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/zagolovna.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/img_3480.jpg[/img]
[img data=wat]25_10_2016_1545336356/mozayika.jpg[/img]