«Волинський Джон Сноу» створює комп’ютерні ігри та захоплюється лицарством

Коли в нас з’явилася ідея під час фестивалю «Борода фест», який відбувся нещодавно, визначити волинського Джона Сноу, це було швидше напівжартома. Проте, ми й подумати не могли, якого цікавого героя знайдемо у такий спосіб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гирі, віджимання та укроп в бороді: як у Луцьку найкращого бороданя визначали

Знайомтеся, це Ілля Подоба. Йому 21 рік, навчається на третьому курсі ЛНТУ, вивчає програмування. У вільний час хлопець пише книгу у жанрі фентезі, а також разом із другом працює над розробленням комп’ютерної гри за її мотивами. Справжнє його захоплення – історія та реконструкції середньовічних лицарських боїв.



– Іллє, розкажи, будь ласка, як у тебе з’явилося таке незвичне хобі?

– Я з дитинства любив історію, особливо цікавився юрським періодом. Часто сміявся, коли зображували разом стегозаврів з тиранозаврами, адже різниця між ними – мільйони років. Історія – найбільш невдячна наука, адже ніколи не скажеш всього точно, на кожну подію можна дивитися під різними кутами зору. Мене це дуже зачепило, і я почав її майже маніакально вчити. Особливо захоплююся періодом Середньовіччя. Взагалі, всі періоди історії нагадують мені цикли розвитку людини. Наприклад, Античний світ з його міфами – це маленька дитина, яка ще нічого не знає, вірить казкам. Середньовіччя можна порівняти із підлітковим віком, таким собі химерним періодом.

– Не страшно було вперше битися?

– У першому бою я знав, на що іду. Здогадувався, якщо мені дали в руки меч, щит, обладунки, то гладити по спині не будуть. Це було в Києві вже 4 роки тому. Взагалі, якщо під час твого першого турніру тобі нічого не поламали, вважай, ти не пройшов «хрещення» (сміється).



– Яка ймовірність травми?

– Ймовірність є, але в боях використовують не точену зброю. Послуговуються технічними ударами, аніж грубою силою. Зрештою, технікою можна досягти набагато більше.

– Де тренуєшся у Луцьку?

– Я людина соціально активна, тож був волонтером у різних місцевих організаціях. Трапилося так, що зустрів хлопців-однодумців, і ми вирішили створити власний лицарський клуб. Так з’явився «Бурштиновий вовк», мета якого – відродження лицарського руху в Луцьку. Довго не могли знайти приміщення, але, на щастя, дуже допоміг ректор ЛНТУ Петро Савчук, який виділив нам приміщення майстерні, де ми зараз власними силами робимо ремонт.



– Де берете обладунки, мечі? Хтось вам допомагає?

– Маємо деяке спонсорування від ЛНТУ, але в основному витрачаємо власні кошти, тож шукаємо різні способи економії. Наприклад, мечі можна зробити з ресор або наш коваль Ярослав може переробити їх з інших. Зараз нас у клубі п’ятеро, але ми запрошуємо долучатися усіх охочих. Створюємо групу у соцмережі «Вконтакте», щоб інформувати про нашу діяльність, але я така людина, що спершу люблю зробити, а вже потім розказувати. Тобто, спершу доробимо майстерню, викуємо обладунки, а там побачимо. Хочемо залучати людей, щоб у нас була здорова конкуренція у Луцьку, бо цікавість особливо виявляється у боях і в суперництві. Бій – це щось таке, на що ти без питань погодишся, викладешся на всі сто, і неважливо хто переможе, аби боротьба була хорошою.



– Що можеш сказати про фільми, присвячені Середньовіччю?

– Проблема більшості таких фільмів у тому, що вони недостовірні, наприклад, герої класично неправильно тримають меч. Хоча є винятки – серіал «Вікінг». Можливо, він історично неточний, але сама стилістика, реалістичність бою відтворені добре. А загалом, ну не може такого бути, щоб поранена людина, стікаючи кров’ю, вбивала усіх ворогів лише через те, що вона – головний герой. У цьому плані за реалістичністю мені імпонує «Гра престолів», де неважливо, хто головний герой, а хто ні.



– Як в житті тобі допомагає лицарство?

Допомагають фізичні тренування. Якщо призвичаїти свій організм до навантажень, то в критичних ситуаціях зможеш контролювати себе значно краще. Наприклад, під час Майдану, в палаючому Будинку Профспілок я не запанікував, на небезпеку реагував рефлекторно.
Є такі реконструкторські змагання, фестивалі, де живеш абсолютно в середньовічних умовах, без будь-яких сучасних засобів існування. Захотів їсти, то пішов і здобув у бою. Вміння виживати завжди знадобиться. На тому ж «Борода фесті» підіймати гирі мені було значно простіше, хоча розумію, що над фізичною формою ще треба працювати. А ще, хлопцям, які постійно носять з собою меч, і дівчину із РАЦСу легше нести (сміється).



– Лицар в уявленні багатьох – справжній чоловік. А якими рисами, на твою думку, має володіти середньовічний воїн?

– Найважливішими законами для нього є вміння не боятися свого ворога, захищати слабких і всіх, хто цього потребує. Справжній воїн повинен стежити за своєю честю. У Японії, наприклад, безчестя – гірше за смерть. Будь-який воїн повинен прагнути прогресу, постійно розвиватися, йти тільки вперед, вміти постояти не лише за себе, а й за інших, могли повести за собою цілу армію, тримати себе в руках у критичні моменти та бути справедливим.
Одного разу бачив, як хлопці насміхалися з безногого чоловіка, котрий щось продавав. Я не сварився з ними, просто запитав, чи вони вважають достойним свій вчинок. Хлопці злякалися і втекли.

Я переконаний, чоловік повинен бути справжнім лицарем – і в бою, і в житті!