СЛОВОПОРТРЕТ: Принципи та переконання екс-мера Луцька Антона Кривицького

Несподівано пішов з життя колишній очільник Луцька Антон Кривицький. За час його керування містом лучани побачили чимало змін, здійснених за ініціативою мера. Мабуть, тому Антон Федорович на посаду міського голови обирався тричі.

«Таблоїд Волині» зібрав найяскравіші цитати політика з інтерв’ю, які він свого часу давав ЗМІ:

Сьогодні мене звинувачують в тому, що я продав садочки. Жодного садочка я не продав. Садочки тоді стояли без вікон і без дверей, бо не було дітей. Не було за що їх утримувати, платити вихователям. Ті садочки, які не були наповнені до нормального рівня, ми мусили віддавати під інші, державні потреби.

***

При поганому мері місто буде жити, при нормальному – воно матиме перспективу. І Луцьк мав перспективу.

***

Будь-яке рішення міського голови ніколи не буває однозначним. Воно завжди зачіпає чиїсь інтереси. Треба тільки дивитися, щоб таке рішення зачіпало інтереси якнайменшої кількості людей. І, зрозуміло, щоб не обмежували повністю їхні права.



***

Ми завжди звикли, що ми чекаємо виборів, чекаємо зміни – а змін немає. Прийдуть молоді і зроблять все. Молода команда була і вона теж накрала. Нові прийдуть і будуть робити те ж саме, якщо їм залишити стару систему. Треба ламати її і не допускати до влади олігархів.

***

Чому ми не можемо зараз закупити хорошу зброю. Ну не дає нам Америка, не дають поляки, і що? Дадуть закупити зброю інші країни. Спеціально робить Китай, що не можна домовитись? Є вільний ринок зброї. Я не Президент, але якісь дії треба було робити. Сьогодні у нас перемир’я, а вони знову стріляють по наших людях. Це ж до чого довели, щоб українці вбивали українців. Не було ж такого, аби німці вбивали німців.

***

Корупція у всьому світі існує, але її можна звести до мінімуму. Коли забрати чинники, які її забезпечують – тоді її буде менше.

***

При Кучмі кожен губернатор мав право дзвонити до Президента. І було таке правило, коли йдеш на прийом, став Президенту не більш як три питання, якщо одне – ти щасливчик, бо одне питання він вирішував.

***

Кожному овочу, як то кажуть, свій час. Мій час міського голови вже минув. Повертатися у ту ж саму річку, мабуть, не варто.

***

Не можна на такій посаді бути дуже довго. Тому що можна втрачати інтерес до новизни, звикати до існуючих реалій і вже не прагнути кращого. А на все треба завжди дивитися зі сторони, мати свіжий погляд. Яка б ситуація не була в місті, вона завжди може бути кращою. Завжди є що вдосконалювати.

***

Я прекрасно розумію роль і місце радника. Моя роль не полягає в тому, щоб тут робити якісь інтриганські речі чи лобіювати чиїсь інтереси. Моя основна функція – говорити голові правду. Йому ніхто її казати не буде. Я знаю по своїй роботі.

[caption] Антон Кривицький (праворуч) на сходах міськради після прийняття радою рішення підняти синьо-жовтий стяг (Фото з книги "Волинь: 90-ті роки ХХ століття")[/caption]

***

Ми звикли, що господарем має бути держава. А чому держава має дивитися, якщо відсотків з 90 квартир у будинку приватизовані? Це вже власність людей. Вони повинні об’єднуватися.

***

Оці політичні баталії з приводу того, де ставити якийсь там пам’ятник пересічному лучанину байдужі. Депутати повинні думати про робочі місця. Людину хвилює добре оплачуване робоче місце, здобуття хорошої професії.

***

Який би міський голова не був поганий, але місто все одно буде жити, буде працювати. Бо є головний лікар лікарні, є директор школи, є завідувачка садочка, є керівник підприємства. І вони будуть працювати. Тільки якщо мер поганий, не буде розвитку, не буде поштовху, не буде завтрашнього дня.

***

Я завжди у міського голови запитую: чим відрізняється морський офіцер від офіцера-піхотинця? Так ось морський офіцер ходить у білому кителі, бо в морі немає пилу і сміття, а піхотинець завжди замизганий. Ось приблизно так само і мер – він не може бути у білому кителі, бо будь-яке його рішення зачіпає чиїсь інтереси.

***

Все життя я був при роботі. Місто на моїх очах росло, змінювалося. Я знаю, де яка труба лежить, якого діаметру, де вона повертає вправо чи вліво.



***

Я їжджу в маршрутках, і в тролейбусах їжджу. Мене, звичайно, багато людей впізнають. Але я завжди плачу. Я не звик бути комусь щось винним.

***

Я, коли по місту йду і спостерігаю за людьми, то з вірогідністю у 90% можу сказати, чи це людина луцька чи ні. Я просто бачу по обличчю, як людина дивиться на місто.

***
Ми просимося в Європу, а нас туди не хочуть брати з таким менталітетом. У жодного народу нема такого – моя хата скраю. Це наша погана риса, яку треба викорінювати. Вмовляння не подіють. Треба запроваджувати штрафи.

***

Щодо люстрації, то враз кинулися «чиститися», шуму наробили. Хто попав перший під ту сокиру, той і постраждав. А справді винуваті, але хитріші, згодом ще вилізуть на публіку. Це – як ворон лякати. Підійшов до дерева, бабахнув – і птахи зірвалися в небо. Але покружляли трохи і всілися на те ж дерево, лише на інші гілки.

***

Ринок – це домовленість, компроміс і вміння мислити завтрашнім днем.

***

Сьогодні у Верховній Раді самостійним ти не будеш, а танцювати під чиюсь дудку я не хочу. Я не звик, щоб мною командували. Тому, я ніколи не буду таким, щоб мною міг хтось командувати.

^{За матеріалами «ВолиньPOST», «Волинська правда», «ВІП», «Громада»}