День архітектури України започатковано на підтримку ініціативи архітекторів та містобудівників, їх творчих спілок, працівників проектних організацій і місцевих органів містобудування та архітектури у 1995 році. З того часу українські архітектори відзначають своє свято 1 липня. 

Напередодні «Таблоїд Волині» поспілкувався з відомим українським архітектором Андрошем Бідзілею, який вже понад 40 років живе та працює у Луцьку. Проекти його авторства – це цілі мікрорайони міста та знакові будівлі, серед яких: Миколаївська церква, реконструкція Луцького вокзалу, проект нового розважального центру «Промінь».

Андрош Бідзіля народився в селі Доробратово в Іршавському районі Закарпатської області. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Удостоєний звання заслуженого архітектора України та нагороджений орденом Володимира Великого. Андрош Яношович – лауреат премії «Данилова корона», Державної премії СРСР та Державної премії України, восьмиразовий переможець загальнонаціональної програми «Людина року». Нині, окрім архітектурної діяльності, читає курси «Основи містобудування» й «Основи садово-паркового мистецтва» у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки.

[img data=def]01_07_2015_1808031400/2.jpg[/img]
***
Один з наймасштабніших містобудівних об’єктів, які довелось розробляти, ‒ проект Київського майдану, адже там дуже багато елементів: будинок облдержадміністрації, будинок податкової, шістнадцятиповерхівка, індивідуальні будинки, фонтан та й площа там велика.

***
Немає значення над яким проектом я працюю, усі вони для мене важливі, й до кожного підходжу з однаковою відповідальністю й охотою. Хоч улюбленою темою залишається сакральна архітектура, бо там можна виразити індивідуальність.

***
Кожен храм мусить мати свою особливість. На жаль, сьогодні вже й церкви будують під одну копірку. А це ж знакові об’єкти, одна з основних споруд населеного пункту.

[caption][img data=def]01_07_2015_1808031400/3.jpg[/img] Київський майдан в Луцьку.[/caption]
***
У наших людей нема належного патріотизму й любові до землі, де вони народилися. Для мене той будиночок й село, де я народився, є найкращим куточком у світі.

***
Архітектура ‒ це мистецтво, один з головних його виявів й, мабуть, найдревніший. Щоб бути хорошим архітектором, треба любити свою роботу, любити архітектуру й постійно вдосконалюватись.

***
Окрім архітектури, займаюсь трохи живописом, бо архітектор не може без живопису. Дуже сумно, що зараз молодь вся в комп’ютерах й інтернеті. Це дуже глушить творчість. Комп’ютер ніколи не буде творити, це ‒ тільки інструмент.

***
З однаковою серйозністю треба підходити до проектування стільця й палацу.

[caption][img data=def]01_07_2015_1808031400/4.jpg[/img] Залізничний вокзал в Луцьку. [/caption]
****
Сьогодні кожен другий називає себе дизайнером, але вони ніколи не замінять архітекторів. Дизайн ‒ це дуже вузько, архітектура набагато глобальніша й важливіша.

***
Колись у мене була мрія ‒ спроектувати церкву. На сьогодні я є автором багатьох храмів. А першою церквою, яка й стала втіленням моєї мрії, став храм у селі Смідин Старовижівського району. Коли мені через півроку показали побудовану церкву, відчув неймовірне душевну втіху. У Луцьку першим моїм храмом стала Миколаївська церква.

***
До гарної архітектури ми ще не доросли, бо ми поки що бідний народ. Проектуючи й будуючи житлові будинки, ми орієнтуємось на квадратні метри, а не на архітектуру. Інвестору хочеться продати якнайдорожче, тому йому не цікава архітектура.

***
Дуже добре, коли в архітектора є свій смак. От у нас хоч справа і родинна (донька, син та невістка також архітектори – авт.), погляди у всіх різні. Спільне тільки прізвище Бідзіля. Молодь має бути повністю незалежною від батьків.

[caption][img data=def]01_07_2015_1808031400/5.jpg[/img] Проект розважального центру «Промінь».[/caption]
***
У нас дуже дружня й прекрасна сім’я. Ось нещодавно повернувся із Закарпаття, де багато двоюрідних й троюрідних братів й сестер, племінників. Прекрасно провів час: з вилами допомагав сіно збирати двоюрідному брату. Ще дуже люблю косити вранці в селі, та вже давно не доводилось. А які красиві там села! Усі в квітах, зелені ‒ прекрасні краєвиди!

***
Наша велика біда в тому, що вирісши в квартирах, ми будуємо приватні будинки як квартири. А то – принципово різні речі, бо будинок ‒ це сімейне вогнище, яке об’єднує.

***
Викладання в університеті подобається мені тим, що є можливість спілкуватися з молоддю. Багато грошей я там не заробляю, бо зараз же для пенсіонерів, які працюють, є додаткові відрахування. Але ж, окрім грошей, є ще якісь речі, важливіші.

***
Наші люди не дурніші за закордонних експертів. Доводилось працювати і з польськими архітекторами, і з французькими, з угорськими, і ми їм не поступаємось, ми перевершуємо їх. Багато наших архітекторів успішно проектують за кордоном. Проблема в тому, що українці схильні недооцінювати себе.

***
Багато наших багатих людей зараз віддають своїх чад вчися в лондони й кембриджі. Хочеться їх запитати: нащо мучити дітей? А будучи депутатом Верховної Ради, взагалі сором, щоб дитина вчилася за кордоном. Не гірша ж у нас освіта. Як можна бути депутатом, якщо ти дитину не виховав патріотом?

***
Маю зараз внука, йому тільки 10 місяців. Такий цікавий. Люблю з ним бавитися.

***

Я люблю поратись на городі. У мене такий виноград, ви би бачили! Такого на Волині точно нема. А ще маю 150 кущів троянд. Якраз цвітуть. А ще ‒ лілії. Рай. Маю три великі собаки. Я з ними розмовляю й з трояндами ‒ також. Вранці проходжуся біля них, дивлюся, котра розцвіла, милуюся.

[img data=def]01_07_2015_1808031400/6.jpg[/img]
***
Коли я приїхав до Луцька 40 років тому, він закінчувався біля залізничних шляхів. Увесь так званий новий Луцьк за моїми проектами побудований.

***
Кожен будинок ‒ це творіння. На початках там є енергетика архітектора, вже згодом ‒ енергетика людей, які там живуть.

***
У архітектурі ні за ким не сховаєшся, тут неможливо змахлювати: що вмієш ‒ те показуєш. 

Записала: Ірина САСОВСЬКА