СЛОВОПОРТРЕТ: актор Володимир Талашко

08 Травня 2015
Нещодавно в інтернеті та на телеканалах з’явилися зворушливі соціальні ролики про Другу світову війну. В одному з них зіграв відомий український актор Володимир Талашко. По суті, ролик «Дід» став своєрідним продовженням його найкращої ролі у фільмі «В бій ідуть лише старі».

Актор, який народився у Ковелі, а виріс на Донеччині, розповів для газети Сім'я і Дім про Леоніда Бикова, зйомки у легендарній стрічці та про своє бачення і минулої, і теперішньої війни.

* * * * *

Якщо говорити відверто… Биков не був із більшості. Мав Леонід той дар бачити в людині іскру Божу. Ніколи не був зверху як режисер, як актор, митець – спілкувався з іншими на рівних. Горів роботою. На екрані був сам собою, даруючи своїм героям часточку душі.

* * * * *

Картини Бикова не масивні, не епохальні, можна навіть сказати скромні. Але в цьому весь Биков – творіння завше скидається на творця. Можливо, саме тому його фільми зачіпають за живе, вони не мають вікового цензу, тобто є цікавими і сивочолим ветеранам, і безвусим парубкам.

* * * * *

Не перебільшу, якщо скажу, що картини Бикова робили з нас людей.

* * * * *


І я, і Биков прочитали багато про ту людину, з якої ліпили образ Скворцова. Це був справжній ас, на його рахунку – безліч збитих ворожих літаків. Але якоїсь миті цей хлопчина зламався. Він кілька разів під час бою повертав машину назад. Пілотові загрожував трибунал. Тоді командир ескадрильї зачитав йому фальшивий вирок про розстріл. Бідолаху відвели убік і… прозвучав холостий залп. Це було величезним стресом для пілота, але допомогло опанувати себе…

* * * * *

Загалом усі герої картини мають реальних прототипів. Про те, що була така «співоча ескадрилья», ми знали не лишень від режисера, а й від наших консультантів – пілотів та механіків. Мало того, сестра Леоніда Федоровича потай нам повідомила, що прототипом Смуглянки став його друг, який загинув на війні.

* * * * *

Биков мріяв стати льотчиком, та не склалося. Став режисером. І не знаю, хто тут програв… Вочевидь програло небо, а от людство виграло.

* * * * *

Мушу сказати, що Биков під час зйомок постійно спостерігав за нами. Аби не проґавити миті, коли актор розчиниться у своєму персонажі.

* * * * *

Найважче, напевно, було зіграти сцену біля вогнища, де Скворцов каже: «Усе, командире! Подавай на трибунал, я боягуз!». Леонід Федорович тоді попросив піти усіх з майданчика, крім оператора, знімальної групи та Смирнова. Він зробив це для того, аби я в образі Скворцова сповна пережив ту внутрішню драму. Цю сцену ми зняли з двох дублів. Та я, певно, більше й не зміг би… Надто важко психологічно було.

* * * * *

Пісню Скворцова «Ніч яка місячна» у фільмі я співав сам.

* * * * *

У цій стрічці («В бій ідуть лише старі» - ред.) живе мрія про небо. У ній є душа, і є пісня. Війну виграли не тільки танки та «Катюші». Війну виграла людина, яка знала пісню, яка мала душу й серце. Оце найголовніше. Хай у нас не виходить улаштувати ветеранам достойне життя, а подивляться вони «Старих…» – і стають знову щасливими, молодими.

* * * * *

Сьогодні ми маємо зробити все для того, щоб мрії здійснювалися. Аби той, хто хоче літати – літав, хто хоче грати – грав, хто хоче орати – орав.

* * * * *

Моя бабуся, яка пережила окупацію, говорила: головне, щоб не було війни. Я не думаю, що мої однолітки могли уявити, що війна може до нас прийти саме з боку російських кордонів. Сьогодні потрібно чесно сказати, що це просто вторгнення імперських амбіцій Кремля, бо йшов з-під впливу цілий народ.

* * * * *

Думаю, що ті проблеми, які виникли на Донбасі, виникли від того, що довгі роки людей цікавили вугілля, метал, все, що можна продати і вкрасти, і мало хвилювала духовність, мало хвилювало коріння. Але дозвольте нам розв’язати ці проблеми самим, самому народу.

* * * * *

Моя бабуся казала: коли сім’я лається, сусідам краще не влазити, нехай розберуться самі.

* * * * *

Сьогодні, можливо, комусь дивно, що в Києві йде життя, люди сміються, одружуються, а там біда, там люди ховаються в бомбосховищах, ховаються в підвал. Але варто не забувати, що і на мирній території люди, напружуючи всі свої сили, збирають усе, що треба, для захисників, багато віддають на цю війну.

* * * * *

На жаль, так сталося, що багато років перші особи країни не без допомоги, напевно, пропаганди з Росії, руйнували армію, силові структури. Сьогодні все це доводиться заново робити. Зрозуміло, що багато є вад, але хто не йде – не спіткнеться. Я часто буваю в госпіталях, в дитячих будинках, у будинках біженців з Донбасу. Так що кожен з нас сьогодні виконує роботу, щоб цієї війни не було.

* * * * *

Народження дітей у цей час – це ще одне підтвердження, що народ живий і народ буде жити. І ніхто не переможе такий народ, який сьогодні продовжує народжувати.

* * * * *

Будемо жити і будемо мріяти. Будемо вірити в перемогу. Бо без цього не стане нас.

Спілкувалась Оксана ГОЛОВІЙ ("Сімʾя і дім")
0

Читати ще

Коментарі

Дмитро

Гарне інтерв'ю!

Антон

Бо то писала талановита

Леся

Сьогодні дивилася кіно і

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter