Власник найпопулярнішого нічного клубу в місті "Опера" й не менш відомий ресторатор та бізнес-тренер Роман Хорзов вважає, що на відміну від європейських, нашим, українським клубам бракує можливості робити хороший продукт через те, що немає покупця, який буде платити відповідні гроші.

Для ІА "Конкурент" він розповів про те, який останній нічний клуб відвідав, чи планує продавати "Оперу", для чого йому потрібен власний сайт та чи має бажання коли-небудь спробувати себе в ролі депутата.

– "Опері" буде 5 років наступного року. Інтер'єр цього клубу не так давно оновили. Чи плануєте ви ще якісь зміни у клуб? І скажіть, на ваш погляд, чи змінились відвідувачі закладу за ці роки?

– Вони раніше були більш щасливими людьми (сміється, – К.) Чесно вам кажу! Раніше люди легше витрачали гроші, бо ситуація була більш стабільна і перспективи були зрозуміліші, а зараз нічого не зрозуміло. Сьогодні долар по 24, завтра – по 27, а післязавтра прокинемось – буде 28… А зарплати не ростуть. Долар став в три рази більше, а ми стали бідніші в десять разів за ці роки, в порівнянні з тим, що було 5 років тому.

Щодо того, чи планую щось міняти, то ми ж тільки рік тому оновили концепцію дискозалу. Тому поки що немає планів.

– Оновлення дискозалу – дороговартісний проект, цікаво, чи він окупився?

– Окупився.

– Є інформація, але не знаю, наскільки вона відповідає дійсності, тому, користуючись нагодою, спитаю у вас. Подейкують…

– Я не гей (сміється – К.)

– Ні! Моє питання в іншому. Подейкують, що ви хочете продати клуб – це правда?

– Це неправда. Як я можу продавати клуб? Це ж орендне приміщення… Можливо, клубний бізнес маєте на увазі? То нііі, така корова потрібна мені самому…Пам'ятаєте, як в тому мультику з "Простоквашино" – "Такая корова нужна самому".

– Коли до вас телефонували раніше, то ви перебували за кордоном, та й взагалі часто буваєте там і ознайомлені з клубною культурою Європи…

– І світу.

– І світу. То цікаво, чим іноземні клуби відрізняються від наших, на ваш погляд. Або ж навпаки, що в наших українських клубах є такого, чого немає в іноземних?

– Нашим клубам не вистачає можливості робити хороший продукт, бо немає покупця, який буде платити відповідні гроші. Я був за кордоном буквально чотири дні тому, в дуже хорошому клубі, то там вхід коштує 100 доларів.

– А де саме були, якщо не секрет, де такі дорогі клуби?

– Місто Канкун, Мексика. Карибське узбережжя. Відомий клуб "Сосо Bongo". В одному з філіалів якого знімався фільм "Маска" (американський фільм з Джимом Керрі в головній ролі, – К.). То я був в гастротурі в Мексиці, і це можна буде побачити згодом у відеоблозі на моєму сайті.

–То різниця між нашими та іноземними клубами в основному полягає в платоспроможності відвідувачів. Так?

– Розумієте – це ланцюжок. Є клієнтура, яка спроможна витрачати стільки-то. Тобто це є ваш бюджет і ваш бізнес-план, з якого ви можете потрапити на шоу і маркетинг. ОК. І от ваша сума, за яку ви можете зробити якісний продукт. Від цього і відштовхуємось, на яку суму інвестицій можемо вкласти в ремонт, в обладнання, в шоу, в дороговартісні інгредієнти в коктейлях, і так далі. І чим гірша платоспроможність людей, тим нижча якість клубного продукту. Не кажу окремо за якусь страву чи алкоголь, а "клубний продукт" – це мається на увазі все в комплексі. Тому треба знаходити якусь золоту середину, що ми і намагаємось робити.

Ви можете помітити, що ми єдиний заклад, який вкладається в такі розважальні програми широкого масштабу, щоб людям це було цікаво. Не просто якогось ді-джея привезти або назвати вечірку "Флірт". Ми так не робимо, ми робимо якісні шоу, балет свій, постановки, костюми шиємо, працюємо постійно. Але бачу вже: люди не цінують цього, як раніше, бо вже звикли до таких шоу.

– Ці шоу десь підгледіли в Європі?

– Чого підгледіли? В нас же є голова на плечах – самі придумали.

– Просто цікаво, як такі шоу з'явились в наших клубах. Бо десь 10 років тому якісь танці стриптизерок в клубах– це було все шоу...

– Ні! Якраз таки 10 років тому вже були такі шоу. Я кар'єру почав 11 років тому. Тоді працював в "Зефірі" – це був перший паті-бар. Вже тоді були пі-джеї, був ді-джей Артем Неба, Tokyo. Разом з ними я починав. Монатік тоді ходив до нас на вечірки, тусувались разом.

– З останніх згадок про вас в медіапросторі була інформація про те, що ви відкрили свій сайт. Хто вам допомагає його наповнювати, як виникла ця ідея і чи не боїтесь, що, поділившись досвідом, виростите собі ж конкурентів?

– Чому я маю боятись? Все нормально. Знаєте є такий принцип: ділись і отримаєш. Треба ділитися знаннями. Розумієте, цей проект не спрямований на Луцьк. Без образ, але Луцьк – це дуже маленький масштаб.

Якщо ви помітили, то це чотиримовний проект: англійська, німецька, українська, російська. Сайт ведеться російською, але це не означає, що я сепаратист якийсь, підтримую Москву і так далі, як можуть зараз в коментарях писати. Ні! Російськомовний ринок дуже великий, і російська мова – одна з найбільш вживаних в світі – це моя відповідь на те, чому там російська мова і чому я свої блоги веду російською. Тому що аудиторія широка. Але якщо подивитись, то перша закладка і домашня сторінка українською. Я не приховую того, що я з України, з Луцька. Мета цього сайту – це залучення партнерства і співпраця з міжнародними замовниками на міжнародних ринках.

– Вже вдалось залучити міжнародних замовників через цей проект?

– Сайт працює якийсь місяць лише. Зараз я "набиваю" контент і аудиторію, на що треба мінімум півроку. Розумієте, це ви в Луцьку про мене знаєте, і я, наприклад, знаю собі ціну, можливості й так далі. А для когось я просто "парєнь Рома із Луцька Волинської області". Незрозуміло – де, незрозуміло – що, і довести свою експертність дуже важко. Тому є сайт, в якому закладена велика стратегія. В мене є менеджери, ціле маркетингове агентство, яке працює окремо над цим питанням. Вони дають мені підказки, як краще писати, знімати, а я вже сам пишу тексти, знімаю відео, працюю з режисером монтажу. Мені це цікаво і легко робити, бо я маркетолог і маю фахові знання.

В нас є план наповнення, скільки статей маємо в тиждень випустити. Якщо читали мій блог, то там дуже все цікаво зроблено. Він розрахований на максимально широку аудиторію. Є для читачів, які читають рубрики "Охотник за рецептами" і "Вкусные места" заради задоволення, там, де я готую, і там, де я подорожую, – це фан. Я не залучу консталтинг чи інвестора за рахунок того, що, наприклад, покажу, що вмію готувати телятину. А от є стратегічно важлива рубрика "Ресторанні секрети", то там я розкриваю свою фаховість і показую, що я знаю, що я думаю, і це вже цікаво людям, які мають дотичність до ресторанного бізнесу.

Тобто зараз немає якоїсь окремої цільової аудиторії, з якою я щільно працюю. Зараз ми працюємо поки до нового року на російськомовний і україномовний ринок і готуємо всі статті до перекладу.

– У Луцьку вже, можна сказати, мода на те, що успішний бізнесмен обов'язково має спробувати свої сили в депутатській діяльності. А ви не плануєте стати депутатом якоїсь із рад?

– Ні! Ні! Дякую! Не треба! Це не моє. Я хочу щасливо пожити.