Прийнято вважати, що театр починається з вішака. Кажуть ще - з буфета, з акторів. Втім, насправді театр починається із глядача. Без нього театральне мистецтво втрачає будь-який сенс. У Луцьку живе дівчина, яка протягом більше як п'яти років щотижня відвідує постановки Волинського обласного академічного музично-драматичного театру. Анастасія Сидорук розповідає, що раніше навіть вела реєстр того, скільки раз яку виставу подивилася. Але потім збилася з рахунку. Напередодні Міжнародного дня театру Настя ділиться з читачами "Таблоїду Волині" думками про театр.

*      *      *
Скільки б разів ти не відвідував виставу, дивитися все одно цікаво. Вистава – це не фільм. Вистава живе. Коли вона виходить з прем'єрою, вона ще свіжа. І ти відчуваєш, що десь актор ще слів не знає, десь думає, куди йти. Потім вже, коли минув час, вистава вже прижилася. Це йде уже на якомусь ідеальному рівні. Ще через певний час бачиш, що актори втомилися грати, їм уже самим буває нецікаво. Глядач це відчуває.

*      *      *
Одна і та ж вистава – щоразу інша. Особливо, якщо це якась глибока постановка, яка спонукає до роздумів. З кожним переглядом цієї вистави бачиш щось нове, переживаєш якісь нові відчуття. Все-таки на сцені ми дивимося на себе, але збоку.

*      *      *
Я нерідко стаю свідком того, як актори забувають слова. Часто ходжу в театр, знаю текст. Хочеться самій сидіти і з залу бути суфлером. Але розумію, що такого права не маю.

*      *      *
Дивовижне видовище, коли актори випробовують майстерність один одного. Чи якимись поглядами, чи повадками натякають на щось один одному. І дивляться, чи той розсміється на сцені, чи він все-таки професіонал і буде спокійно грати далі.

*      *      *
Бачила колись, як в актора на сцені порвалися штани. Він з мужністю дограв свій епізод. При першій нагоді він побіг за лаштунки. Добре, що були запасні штани.

*      *      *
Часто в актрис – надто відверті костюми. Тоді хвилююся, щоб вони нічого зайвого не показали глядачеві. Адже тоді увага буде прикута зовсім не до внутрішнього світу героїні :-)

*      *      *
Найкращі місця у Волинському облмуздрамтеатрі – це у центрі 5, 6, 7 рядів. Саме там вистава сприймається найліпше. Все чути, все видно, всі емоції акторів вловлюються. Видно навіть масовку. Коли сидиш на першому ряду, не бачиш всієї картинки, яку задає художник і режисер.

*      *      *
Надто люблю театр, аби там працювати. Акторкою точно не хотіла б бути. Але мене цікавить сценографія, музичне оформлення, організаційні питання. Цим я б могла займатися.

*      *      *
На комедіях – завжди повні зали. Чим вистава серйозніша, тим людей менше.

*      *      *
Не знаю, чому така іронія долі, але у найсерйознішому моменті вистави у когось може задзвонити телефон. Причому не просто дзвонить, а людина довго його шукає в сумці, потім піднімає слухавку і голосно каже: «Алло! Я в театрі, передзвоню тобі!». Це дуже нервує.

*      *      *
У театрі мене, мабуть, знають усі. Якщо не знають імені, то «в лице» знають точно.

*      *      *
Вперше театр я відвідала ще у школі – це був культпохід з однокласниками. Я досі пам’ятаю, це була вистава «Жила-була Сироїжка». Сироїжка і всі лісові мешканці – Грибочки – були позитивними героями. І був там один Мухоморчик і бліді Поганки – негативні персонажі. Всі діти були на них злі, а мені вони сподобалися. Досі спостерігаю таку тенденцію, що мені подобаються негативні герої у виставах.

*      *      *
Зазвичай у кожної вистави є два різних акторських склади. Може бути так, що є дві головні героїні на зміну, а всі решта акторів – однакові. Або навпаки – майже весь склад вистави – по двоє, але одна головна героїня. Це залежить від примхи режисера. Напевно, все-таки краще, коли є два акторські склади. Так вистава довше живе. Не можу сказати, що кардинально, але різниця відчувається. Бо кожен актор працює по-своєму, кожен щось своє вкладає. І навіть атмосфера може відрізнятися.

*      *      *
Вистави зазвичай починаються вчасно. Якщо і є запізнення, то буквально на 5 хвилин. Найбільш пунктуальні – вистави на камерній сцені. Там рівно о 18-ій годині все починається. Зачиняються двері, і ніхто не має права вийти.
 
Записала Анастасія ПЕРЕДРІЙ