Павло Табаков: головне – не втриматися в шоу, а втриматися після нього

У Палаці культури міста Луцька відбудеться сольний концерт відомого українського співака та композитора Павла Табакова. До Луцька Павло і його команда завітають у рамках свого зимового туру містами України з новою новорічно-різдвяною програмою «Сніг без пауз» 25 січня.

Напередодні концерту «Таблоїд Волині» поспілкувався із артистом.

– Яким для Вас став 2015 рік? Які найзнаковіші події сталися у творчості? Що найбільш запам'яталося у минулому році?

– Минулий рік, якщо говорити у контексті подій у країні, був сповнений різних, не завжди добрих новин, переживань, турбот… Але були й позитивні моменти – для мене вони пов'язані передовсім із творчістю: у 2015-му відбулися хороші, яскраві концерти, вдалося реалізувати цікаві проекти, народилися нові, натхненні пісні. А ще, мене потішили мої діти – вони моє найбільше натхнення!

Привідкрию вам і одну творчу таємницю: я розпочав роботу над мюзиклом, пишу його уже рік. Тема непроста – про великого українця, людину, на якій тримається наша нація. На жаль, у нашій країні дуже складно реалізувати такий масштабний проект. Я не хочу, щоб постановка була абиякою. Прагну, щоб усе було на найвищому професійному і технічному рівні. А це потребує великих інвестицій. Їх моя команда наразі шукає…

– Як вважаєте, чи має місце творчість, коли у країні складна суспільно-політична ситуація? Чи змінились якось умови роботи, кількість концертів, настрої людей на них?

– Велика творча криза у мене і в багатьох колег по сцені була, коли відбувалися трагічні події на Майдані… Особисто в мене тоді було враження, що моя муза просто завмерла. Я не знав, як творити далі, коли у твоїй, мирній країні гинуть невинні люди… Із творчого ступору мене вивів знайомий поет Василь Фесюк із Чернівців, який одного дня показав мені вірш-присвяту Небесній Сотні. Я написав музику – і пісня «Небесну Сотню, Господи, прийми» почала жити своїм життям, підтримуючи людей.

Потім розпочалася війна на Сході України, криза у країні посилилася, концертів, само собою, стало набагато менше… Але я зрозумів, що в такий складний час, у кожного із нас – власний фронт. Хтось воює на Донбасі. А хтось воює у тилу, і тили ці – різні. Ми, артисти, маємо власний фронт – захищаємо українську культуру, музику. Повірте, на цьому фронті також ведеться запекла боротьба: на 25-му році незалежності України нам у нашій країні все ще доводиться відстоюватися право на власну культуру. За останній рік відбулися помітні зміни: усе більше українців по всій країні хочуть бачити і чути українське. Концертна діяльність в артистів відновлюється. Не все, звісно, іде гладко, але головне – відчутна потреба у тому, що робиш. Усе це – тривалий процес. Тому реальні зміни будуть помітні через роки і роки, а то й десятиліття.



– Талан-шоу і Павло Табаков. Якою частиною успіху завдячуєте телевізійним проектам? Кажуть, вони накладають на людину багато зобов'язань і обмежень, тому мало кому вдається рухатися у вибраному напрямку. Як було у вас?

– Я би порівняв талант-шоу із кораблем, у який усі заходять, він пливе собі у відкритий океан, а потім вам кажуть стрибнути у воду – і той, хто вміє плавати, той випливе. Головне – навіть не втриматися в шоу, а втриматися після нього. Залишитися на піку, зберегти любов і довіру людей – це велика щоденна праця.

Я пропливав на двох таких кораблях. У 2005-му корабель називався «Шанс», а у 2012-му – «Голос країни». Порівнювати ці шоу не можна. «Шанс» свого часу був єдиним подібним проектом у країні, тому кожен переможець одного прекрасного дня прокидався знаменитим. А на «Голос країни» я прийшов уже в статусі артиста, який випустив чотири альбоми і мав багато концертів. Тому тут мені від ефіру до ефіру доводилося підтверджувати свій статус, доводити, що я – не просто так виходжу на сцену. На щастя, у «Голосі» мені трапилися чудові вчителі – Костянтин Меладзе і Діана Арбеніна. Під їхнім професійним наставництвом я не тільки переміг у проекті, а, наче у віндсерфінгу, спіймав нову потужну хвилю у своїй творчості.



– Чи підтримуєте спілкування з колишніми керівниками та партнерами з телепроектів?

– З Діаною Арбеніною обмінюємося привітаннями на свята та дні народження. У мене залишилося багато друзів і з «Шансу», і з «Голосу країни». Час від часу ми зустрічаємося за кулісами концертів і різних проектів. Це і Маша Собко, і дует «Анна-Марія», і Марічка Яремчук, і Владислав Ситник, і Олександр Онофрійчук, і Іван Ганзера… З Тонею Матвієнко ми були друзями ще до «Голосу». Власне, вона мене і підбила наважитися спробувати себе у другом сезоні цього проекту (усміхається – авт.).

– Новорічно-різдвяні свята, як правило, – час відсутності артиста вдома. Як родина до цього ставиться? Як цьогоріч святкуєте зимові свята?

– На тему відсутності артистів вдома на свята я відзняв своє найновіше музичне відео – на пісню «З Новим роком!». У цьому веселому кліпі, який зараз транслюють багато музичних і не тільки каналів, ми організували таку собі онлайн-вечірку, за якою по Скайпу по той бік екрану міг спостерігати хтось дорогий кожному із нас.



Таке вже життя артиста – на Новий рік та інші свята створювати свято для інших. Мої рідні ставляться до цього із розумінням. Але цього року мені таки вдалося поєднати роботу у Новорічну ніч і можливість зустріти 2016-ий із сім’єю! Дива трапляються (усміхається – авт.). І Різдво ми провели усі разом – у великому дружньому сімействі Табакових. Так що, я гарно емоційно зарядився перед туром «Сніг без пауз»! (усміхається – авт.).

– Волинь і Павло Табаков. Що подобається у нашому краї?

– Я часто буваю у Луцьку, маю тут багато друзів. І по Волині трохи поїздив. Гарний у вас край, із добрими та щирими людьми. Минулого року ми з колегами привозили до Луцького музично-драматичного театру проект «Івасюк» – і нас дуже тепло приймали! Коли повний зал разом із тобою співає пісні Володимира Івасюка, розумієш, що у нашого народу – попереду гарне майбутнє. Треба тільки час.

– Що би попросили під ялинку і що би побажали нашим читачам у новому році?

– Так хочеться, щоб світ просто став кращим. Щоб сталося те, що називається чудом! Щоб у світі поменшало агресії і негативу та прибуло миру і добра! Нехай у новому році здійсняться мрії кожного. А ще, попри те, що це – Рік Мавпи, бажаю Вам нікого не мавпувати, а залишатися собою!