^{Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «ЛЬВІВСЬКИЙ ШТРУДЕЛЬ»}

Оксану Гузь багато хто знає як дружину народного депутата, однак той багаж професійних знань та досвіду, який є за плечима цієї красуні, може поставити її на кілька щаблів вище багатьох політиків та чиновників. Корінна львів’янка, яка майже десятиліття тому потрапила до Луцька, зрештою, зробила чималий внесок у розвиток всієї Волині. Попри значні досягнення у кар’єрі, вона лишилася простою, щирою, позитивною та відкритою до спілкування.

У «кавовій розмові» з «Таблоїдом Волині» Оксана поділилася секретами краси та успіху, розповіла, як ставиться до заздрісників і чому розлучилася з чоловіком-нардепом.

– Традиційно, перше запитання: кава чи чай?

– Кава! Зранку, ввечері, вночі – кава! Тільки з молоком. Готую її сама. Кава з кавоварки, звісно, класна, але я все ж варю у турці. Якщо дуже холодно, то люблю каву або з кардамоном, або бадьяном чи корицею. Воду спочатку кип’ячу на спеціях, а тоді вже каву додаю.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2039.jpg[/img]

– Ви завжди у гарній формі. Як вдається підтримувати чудовий зовнішній вигляд?

– Я ніколи не женуся за гарною формою. Насправді, це для мене комплімент. Я просто намагаюся вести той спосіб життя, який мені подобається. Якщо чесно, то день прожитий без шоколаду – марно прожитий день. Я обожнюю солодощі, для мене може бути багато тортів з кремом, тістечок – це моє, те, що я люблю.

Стосовно вигляду, то, мабуть, просто такою вдалася. У мене мама, бабуся, прабабуся були високими та стрункими. Тому, швидше, дякую Богу і генам, ніж вкладаю зусилля у те, що маю такий вигляд.

– У спортзал ходите?

– Протягом останнього місяця мала дуже мало часу для спортзалу. Та й, в принципі, я не спортивна дівчинка, тому заняття спортом у мене відбувається такими хвилями: маю настрій – можу піти, а немає настрою, то й лінуюся.

– У Вас досить напружений графік, оскільки робота пов’язана з численними поїздками. Якому відпочинку надаєте перевагу?

– Відпочинок у мене дуже різний, знову ж таки, залежно від настрою. Це можуть бути читання книжок, перегляд фільмів, подорожі, а може бути співання в караоке. Ми з подругами любимо це діло.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2051.jpg[/img]

– А які пісні співаєте?

– Різні. Ми співаємо навіть не те, що нам подобається, а те, що лягає в ноти. В нас дуже гарно виходить пісня «Віа Гри» «Ой говорила чиста вода». Така романтична українська пісня. Ну ми дуже гарно її співаємо (сміється, – авт.)

Повертаючись до відпочинку, моїм хобі є малювання. Також це може бути просто кава з друзями або кіно, а може бути і наплічник та гори. В моєму житті таке теж було, правда, дуже давно, бо, справді, графік напружений.

– У Вас дуже гарні картини, які легко сплутати з роботами досвідчених художників. Ніколи не думали свою виставку зробити?

– Думала і запрошую. Відкрию секретик – вона буде в середині грудня, пізніше скажу вам точну дату. Тільки там будуть справді гарні художники Луцька, а я буду з ними збоку зі своїми картинами просто, як новачок. Це буде щось нове, зовсім у іншому стилі, ніж те що я робила до цього часу.

Я ніде не вчилась малювати, ніколи не ходила у художню школу. Зовсім недавно тільки дізналася, що є таке поняття як “перспектива”, і це не про перспективи у творчості, а про перспективу розміщення предметів у просторі, розуміння горизонту (сміється, – авт.)

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2107.jpg[/img]

– Що найбільш подобається малювати?

– Пейзажі. Є кілька картин коней, які я роздарувала. Є картина ангела, яку я теж подарувала. В дитинстві малювала себе з фотографії. Оце зараз був флешмоб у фейсбуці «Покажи себе в дитинстві», то я показала фото, де мені три роки, та малюнок, який я намалювала у років чотирнадцять по цьому ж фото.

– Чому тоді не ходили в художню школу?

– Бо мої батьки сказали: «Будеш художником і будеш продавати свій непотріб тамо за Оперним». Я ж львів’янка, відповідно у Львові за оперним театром є вернісаж і там дуже багато митців продають свої роботи.

– До слова, Ви ж приїхали зі Львова практично у нове та невідоме місто. Як Вам тут облаштовувалось?

– Практично десять років я вже у Луцьку. Звісно, Луцьк не є для мене настільки близьким, як Львів. Хоча не шкодую, що я зараз тут. Напевно, в кожного у житті є певні періоди. Був період, коли я жила у Львові, був – коли жила у Києві. Луцьк для мене багато значить, і, сподіваюся, що я для Луцька теж. А Львів – це дім, повітря, яким ти дихаєш навіть на відстані, яке тягне, вабить. От найкращий відпочинок, це коли я приїжджаю додому до батьків, а мама каже: «Доця, чаю?». І ти відповідаєш: «Так, мамо, а є щось солоденьке? – Маю добру чоколяду…».

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2052.jpg[/img]

– А улюблені місця в Луцьку є?

– Напевно, є. Мені дуже подобається берег біля Будинку Архітектора. Раніше я могла приїжджати туди просто почитати. Там дуже класно, особливо, коли немає людей. Мені також подобається тераса «Sky bаr» та ресторану-карооке “Опера”, де можна взяти кави, сісти і милуватись зеленою панорамою Луцька.

– Ви плануєте і надалі лишатися в Луцьку?

– Я не знаю. У моєму житті ніколи не було такого, щоб я чітко уявляла, що все, тут я буду жити, будувати будинок. Я не знаю, як складеться життя, як воно буде. Можливо, житиму тут, можливо, в іншому місці. Для мене це не має особливого значення.

– Знаємо, що Ви багато читаєте. Що з прочитаного останнім часом справило враження?

– Нещодавно дочитала «Людина в пошуках справжнього сенсу». Дуже класна книга про концтабори, про те, як люди намагалися не втратити там своє психологічне здоров’я. Це невеличка книжечка, але дуже цікава, я її всім раджу. Головна ідея, яку я для себе зрозуміла, що швидше гине та людина, яка впала духом, але фізично сильніша, ніж та, котра, може, фізично і слабша, проте має сильну волю до життя! Тому – не здаваймося!

У мене може бути кілька книжок розпочатих, які я дочитую, залежно від настрою. З таких книг можу назвати «Люди, які грають в ігри, ігри, в які грають люди», «Чорний лебідь» (не про балерину, а про війну в Лівані і події, які на перший погляд стаються випадково, але насправді такими не є), й «Важливість прийняття рішень» Гілларі Клінтон. Це три книги, які я почала читати і потихеньку підчитую.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2062.jpg[/img]

– У кіно любите ходити?

– Я люблю дивитися кіно, а от ходити… Мабуть, це має бути певний настрій або компанія, або щось з українського прокату, на що повинна йти, бо свідома і розумієш, що треба підтримувати український кінематограф.

– Ви вірите у забобони?

– Якщо чорний кіт перебіжить дорогу, я не об’їзджаю, а їду прямо.

– А маєте якісь свої маленькі ритуали?

Ой, ніколи не задумувалась над цим. Для мене це може бути рутина, а для когось – ритуал. Або навпаки. Мабуть, кава з молоком зранку. Я готую її сама, заговорюю собі воду, заряджаю її своєю енергією. Ну як заговорюю… Знаєте, як кажуть, коли ти готуєш їжу, то повинна робити це з гарними думками, інакше вона буде отруйною. Тому я готую таку каву з хорошими думками та емоціями, щоб вона дала мені позитив на весь день. Якщо не маю настрою, то краще її самій не готувати, а попити кави деінде. Це можна назвати своєрідним ритуалом.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2066.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2072.jpg[/img]

– Любите готувати?

– Я готувати можу і готую дуже смачно, але речі дуже прості. У мене немає часу готувати по чотири години. Ось моя мама готує вареники, а тато варить найсмачніший борщ. Голубці вони з мамою вдвох роблять. У мене дуже класні батьки, які мені дуже багато дали. Вони із простих сімей, але дуже кльові, щирі та відверті. Я їх обожнюю.

– Ви сама їздите за кермом, а от свою першу поїздку пам’ятаєте?

– Мене вчив їздити наш водій на роботі. Тоді ми наймали водія з власним автомобілем. Коли ми повертались із одного села у Локачинському районі до Луцька, я сказала: «Значить так, оскільки ми працюємо на авто, навчи мене їздити». У Олексія був «Фольксваген Пассат». Він, звісно, спочатку протестував, але все ж дав мені сісти за кермо.

Оскільки я їхала вперше в житті, то швидкість була, може, кілометрів десять за годину. І коли в Торчині нас обігнав трактор, це був показник, що мені треба щось вирішувати. Після цього я пішла на курси, де і навчилася кермувати, хоча багато досвіду перейняла саме під керівництвом Олексія. Він розповідав про значення знаків та наголошував на тому, що і як, куди повертати та натискати. І ось цей трактор згадував мені постійно.

[img data=wat]11_11_2016_389367728/img_2112.jpg[/img]

– Про роботу: розкажіть чим Ви наразі займаєтесь? 

– Вже понад вісім років я працюю у спільному проекті Європейського союзу та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (скорочено МРГ, – авт.) тут, на Волині. Моя робота полягає в тому, що я і моя колега координуємо регіональний офіс. Мета проекту – активізувати місцеву громаду для того, аби мешканці маленьких населених пунктів навчилися самостійно робити своє життя кращим. Тобто ми в селах створюємо громадські організації, у яких мінімум 40 людей членства, читаємо для жителів багато різних тренінгів, проводимо навчання. Це те, чого в них практично ніколи не відбувалося. Були випадки, коли ми були першими за час незалежності, хто взагалі приїхав у той чи інший населений пункт з візитом.

Після проведеного навчання ми, спільно з громадами, визначаємо план розвитку їхнього села. Дізнаємося та визначаємо питання, які хвилюють самих жителів. Смішно було, коли приходить сільський голова, який стверджує, що знає всі труднощі у своїй сільській раді, а після анонімного голосування селянами виявляється, що є більше проблем. Ми обираємо певну проблему, яка є і пріоритетом для мешканців, і входить в пріоритети Проекту,  і яку в змозі вирішити. ЄС та ПРООН надають грант такій сільській громадській організації, в середньому це 10000 доларів. Решта дофінансування (приблизно ще стільки) йде від місцевих бюджетів та 5% вартості робіт – обов’язковий внесок самих людей. Тобто жителі самі збирають добровільні внески, самі кладуть їх на рахунок своєї ж організації, самі ж проводять конкурс за правилами закупівель ПРООН, вибирають фірму підрядника, самі ж підписують з ними договори і самі ж приймають роботу.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2078.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2087.jpg[/img]

Коли люди знають, що це їхнє, що це їхні кошти, то значно відповідальніше ставляться до їх використання і до збереження результатів своєї роботи.

Я завжди кажу, що дуже люблю свою роботу і вона найкраща в світі, бо це робота із людьми. Станом на сьогодні ми зробили 169 таких проектів по області. Ми вчимо людей економити, розвиватися, не боятись нового, навчатись.

Часто жителі селищ стверджують, що Проект МРГ прийшов і змінив їх свідомість. Ми бачимо цей результат. Мені приємно, коли кажуть: «Ми думали, що ти аферистка, бо приїхала, сказала зібрати людей, зібрати кошти, а в результаті змінила нашу свідомість, змінила наше життя». Це не абстрактні речі, а допомога конкретним людям з конкретними проблемами. І про свою роботу я можу розповідати дуже і дуже довго.

– Дуже часто в коментарях, зокрема і на «Таблоїді Волині», анонімні користувачі лишали не надто позитивні коментарі про Вас, рахуючи Ваші статки та обговорюючи Ваше особисте життя. Як Ви взагалі ставитесь до таких от «закидів» та й критики в цілому?

– Кожна людина психологічно здорова тоді, коли сприймає критику адекватно. Кожна людина психологічно здорова тоді, коли вона чесна сама з собою. Якщо я знаю певні свої моменти, плюси і мінуси, якщо я знаю, що у мене виходить, а що треба підтягнути, щоб я стала кращою, то абсолютно спокійно сприймаю конструктивну критику, яка мені йде в користь. Якщо це просто якісь анонімні дописи… Тож і по стінах пишуть, та чи хтось звертає на ті надписи увагу?     

Я дуже чітко розумію, що якщо я чесна з собою, розумію, що роблю і як я це роблю, зрештою, живу по справедливості, то й знаю, що мені абсолютно легко засинати і прокидатися.

До речі, я дякую Богу, що в мене немає почуття заздрості. Всі мої друзі та знайомі це знають. Я завжди кажу: зачекай, а чого ти заздриш? Чому ти заздриш? Там пішла дівчинка у гарній формі? Ок, а що зробила ти? Ти пішла у спортзал? Ні. Робиш щось для цього? Ні. То чому ти заздриш? Якщо ти кажеш: «Вау, вона має круту роботу і знає кльово англійську!» Ну добре, ти записалась на курси іноземної? Розіслала своє резюме? Ні! 
Не всі люди – щасливчики, яким усе падає з неба. Як правило, коли ми бачимо якийсь момент зовні, якому заздримо, це просто один момент. Чи хочете ви проміняти цей один момент на увесь шлях цієї людини? Я, наприклад, ні. Я дякую Богу за кожен день свого життя, за кожнісінький момент свого життя. Тому не заздрю, а до заздрісників ставлюся абсолютно спокійно і по-філософськи. Так само як і до поганих коментарів. Цим анонімам із цим жити, а мені – ні.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2080.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2120.jpg[/img]

– Давайте поговоримо про те, що цікавить читачів «Таблоїда» чи не найбільше. Відкрийте секрет – як це бути дружиною політика?

– Найперше дуже важливо в житті бути Людиною. А статуси взагалі немають значення ніякого. Якщо людина адекватна – це дуже класно. Насправді хороша людина за посадою і хороша людина в сім'ї – це можуть бути дві зовсім різні хороші людини. Тому отак.

– Так чому ви розлучились з Ігорем Гузем?

– Я не вмію плавати.

– Йшли чутки, що після розлучення у вас розпочнеться грандіозний поділ майна…

– Я з’їхала з Вишкова на своєму автомобілі. Ні на що більше не претендую…

– Чи спілкуєтеся з Ігорем зараз?

– Ми зв’язків не підтримуємо. Він – вільний чоловік, а я – вільна жінка. Я бажаю йому успіху в політичному житті.

[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2103.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_1884270329/img_2118.jpg[/img]

– Оскільки тепер Ви – вільна, то в багатьох статних мужчин загорілися очі і з’явився шанс завоювати Ваше серце. Зізнайтесь, які чоловіки Вас приваблюють?

– Дуже важливо, щоб чоловік був Чоловіком. І коли ти розумієш, що готова підкорятися його чоловічності та бути справжньою жінкою – тоді це твоє. Коли ти знаєш, що це плече, на яке завжди можеш покластися, що цей чоловік захистить тебе від будь-чого, то й ти готова бути тилом створювати затишок і тепло. І відбувається це не лише через дарування квітів чи ліплення пиріжків, а на емоційному рівні. Ось це, мабуть, і є справжні стосунки між справжніми чоловіком та жінкою.

Також я вірю в те, що є хороші чоловіки і десь неподалік є саме мій. І не він мене знайде, чи я його, а ми просто зустрінемось і будемо разом рухатися по життю в одну сторону.

Чому у нас в суспільстві виникає дуже багато неприємних моментів? Бо люди відразу формують  нездорові стосунки, залежність. І це не лише в парі, але й у дружбі чи на роботі. Ти намагаєшся перевиховати цю людину, або сама перевиховуєшся і стаєш уже не собою. Що по суті означає – причиняти психологічне насилля над собою чи над іншою людиною. Це накопичується і закінчується не дуже добре. Такі речі у нас в суспільстві відбуваються через нещирість. Через те, що ми не розуміємо себе, не знаємо себе, не чуємо себе і, зрештою, не цінуємо себе.

У мене є різні подруги, які щасливі вже кілька років в шлюбі і мають діточок, і які розлучені, і які вже другий раз заміж вийшли. І коли ми спілкуємося, то всі вони кажуть, що головне правило – бути собою. Розуміти, що в тебе є особистий простір і поважати особистий простір партнера. Та й навіть друзі-чоловіки теж про це кажуть. Тому я б побажала всім бути просто собою, всі інші ролі вже зайнято, та мати здорові гарні стосунки. 

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}

[img data=wat]11_11_2016_152431606/img_2056.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_152431606/img_2061.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_152431606/img_2096.jpg[/img]
[img data=wat]11_11_2016_152431606/img_2108.jpg[/img]