Луцький мандрівник розповів, як можна подорожувати без грошей

Мандрівник із Луцька Олександр Оришко відвідав майже тридцять країн та підкорив вершини Монблану, Мак-Кінлі, Кіліманджаро та Ельбрусу. А цієї весни він разом з друзями побував у лижному поході на півночі Скандинавії. Про свої враження від подорожі на батьківщину вікінгів Олександр розповів газеті «Хроніки Любарта».

Двотижнева поїздка у Фінляндію мені обійшлася в 400 євро. Це усі витрати.

* * *
Часто запитують, де я беру гроші на подорожі. Мені важко відповідати, бо я не знаю, про що люди фантазують, коли говорять про мандрівку за кордон. Ми дивимося на ці речі під різними кутами.

* * *

Насправді чимало людей таких мандрівок, в які їжджу я, не хотіли б, або й не змогли би пережити, отримати задоволення або повторити. Бо ми не їздимо в подорожі за типом «all inclusive», де вас нагодують, приберуть, заберуть з аеро­порту, поселять, хоча це теж гарний відпочинок, мабуть.

* * *

Ми часто живемо в наметах, дешевих готелях, друзів шукаємо, знайомих. Їжу купуємо і веземо з собою, не ходимо в кафе, ресторани, магазини. Плануємо мандрівки заздалегідь, обираємо дешевші маршрути. Чимало людей просто ліниві й не хочуть планувати подорож самостійно. Хтось це назве жартома «бомжо-туром», але, на мою думку і з мого досвіду, таким чином більше пізнаєш країну.



* * *

Гроші, які заробляю, я витрачаю на подорожі, а не на машини чи інші дорогі речі, блага. У кожного своя філософія. Мені подобається подорожувати.

* * *

Ми діставалися до Лапландії скандинавськими країнами, де вдалося провести час, прогулятися, побачити, чим і як живуть місцеві люди. Загалом за поїздку побували у семи країнах: у Литві, Латвії, Естонії, Білорусі, Фінляндії, Швеції та Норвегії.



* * *

Наша група була інтернаціональна. З Луцька, окрім мене, були Юрій Гаврилюк та Ігор Случик. Також було п’ятеро друзів із Вільнюса. До слова, у Вільнюсі якраз відбувався щорічний триденний фестиваль «Казюкаса». Це масштабне дійство, яке проходить уже майже 400 років, своєрідна зустріч весни у місті. На нього збираються ремісники зі всієї країни, вуличні музиканти, на вуличках встановлюють кав’ярні, закусочні, готують національні страви.

* * *

Загалом Вільнюс – дуже гарне місто. Відчувається, що Луцьк був частинкою Литви. Місцеве населення дуже гарно ставиться до українців, адже країна свого часу, на початку 90-х, сама пережила революційні події.



* * *

Фінляндія дуже дорога країна. Хоча риба там дешева і якісна, оселедець дешевший за наш удвічі. Зрештою, ми не витрачали багато грошей, бо наперед розраховували на власні продукти, економили, не харчувалися в кафе.

* * *

У Лапландії є такий шлях, який називається «Північна дорога», і усі скандинави, які, можна сказати, себе поважають, мають його пройти на лижах або проїхати на снігоходах. Це щось на кшталт Монблану для французів чи Говерли для українців.

* * *

Зазвичай я просто милуюся красою, величними масштабами природи, недоторканістю. Зрештою, починаєш собі помаленьку розуміти, де ти є і як далеко від дому. А це було більш як 2,5 тисячі кілометрів від Луцька. І ще ти розумієш, що, окрім твоєї групи, на відстані щонайменше 70 кілометрів навколо немає нікого. Час до часу лише зустрічаєш когось. Мобільний чи інтернет-зв’язок там недосяжний.

* * *

Думаю, що колись я наважуся на соло-похід, адже така ідея мене не покидає вже тривалий час. Ми зустрічали двох «сольників». Це був чоловік-швед та жінка з Норвегії, яка йшла в компанії своєї собаки. У жінки ніби вже й не соло, бо з псом, але компанія цікава і оригінальна. Собака тягнула сани, жінка допомагала, і таким тандемом вони мандрували.

* * *

Під час мандрівки Аляскою я сподівався побачити Північне сяйво, але тоді був не сезон. А ось під час цього походу нам пощастило побачити це унікальне явище наживо. Північне сяйво видно за зоряної, безхмарної, ясної погоди. Ми бачили його фактично через ніч. Враження? Захоплює подих. Важко повірити, що це реальність, яку бачиш на власні очі. Передати це через відео чи фото годі, його треба побачити наживо. Найгарніше – це не просто кольори, картинка, а те, як сяйво бігає небом, міниться.



* * *

Цікава історія під час подорожі відбулася з лучанином Ігорем Случиком. Коли ми їхали у поїзді, то він забув у вагоні свій «документ-бег», маленьку сумку для документів, яку вішають на шию. Там були гроші, паспорт. Він згадав про неї, коли ми їхали з Фінляндії до аеропорту в місті Тромсо, що на півночі Норвегії. Там ми забирали одного з учасників експедиції. Між країнами є кордон, де ніби і не перевіряють документи, але часом митники можуть зупинити машину. Переїжджаючи кордон, я пожартував: приготуйте паспорти. І тут Ігор зрозумів, що документів він не має. Що робити? Як вернутися в Україну? Жартували, що Случик поживе деякий час у фінських друзів, якраз сезон полуниць почнеться. Або ж у литовських друзів поживе до того, як новий паспорт зробимо. Зрештою, вирішили заїхати на кінцеву станцію нашого поїзда. Виходить до нас чолов’яга у гумових чоботях, схожий на звичайного робітника. На наш подив, це був начальник станції, який, вислухавши розповідь про нашу ситуацію, виніс нам усі наші документи. Сумка пролежала на станції 13 днів, її ніхто не зачіпав. Гроші, паспорт – усе було на місці.

* * *

Найближчим часом планую в автомобільній мандрівці з друзями проїхати десять балканських країн, дев’ять вершин.