Друзі та колеги розказали, яким був В’ячеслав Хурсенко

Пригадуєте надзвичайно мелодійні пісні: «Соколята», «Крик белых журавлей», «Віра, Надія, Любов», «До рідного дому»… від них залишався трепетний щем у серці, його оксамитовий голос зачаровував, а музичні альбоми з успіхом поширювалися за межами Батьківщини.

У перший день літа В’ячеславу Хурсенку мало б виповнитися 50… та доля не дарувала йому довгого життя. Спогади про видатного волинянина зібрав журнал «FreeTime». Дочка та друзі-музиканти поділилися важливими згадками про цю неординарну людину, співака і композитора.

Марія Хурсенко: «Змалку я обожнювала слухати татові твори, у них стільки тепла і ніжності. Він був не тільки геніальним музикантом, а й прекрасним, турботливим батьком, взірцем справжнього чоловіка! Поряд із ним ми з мамою відчували себе, як за кам’яною стіною. У спадок я отримала величезне надбання, невимовно люблю кожну його зворушливу пісню»



Дмитро Гершензон: «Про Славу я міг би говорити багато, але він був людиною скромною і не зрозумів би пафосних слів. Я скажу коротко. Як правило, при житті справжніх митців не завжди розуміли, і Слава не є виключенням. І якщо вже так сталось, що йому не було тієї уваги і поваги, на яку він заслуговував, то моє прохання до влади і до всіх причетних до нашої культури – зробіть, будь ласка, так, щоб шанувальники В’ячеслава Хурсенка могли поїхати до Луцька і покласти квіти до його пам'ятника, або хоч би до погруддя. Повірте професіоналам – Хурсенко заслужив...»



Анатолій Говорадло: «Безкомпромісний, справедливий, вимогливий, і разом з тим лірик, поетична натура, для якого сцена була храмом мистецтва; сором’язливий і задушевний, справжній мужчина, який міг постояти за себе й інших – вогонь і вода! Дуже любив одну з моїх пісень під назвою «Марія», із легкістю якось замінив мене на гастролях, коли я захворів.

Ми ретельно слідкували за творчістю один одного і завжди ділилися за чаркою чаю якимись новинками. Я дуже вдячний Славі за те, що під час запису першої версії пісні «Ні, я не ту кохав...» у приспіві, де мені було трошки зависоко, він мені підспівав, і його тембр став окрасою цієї пісні! Я люблю всі без винятку його пісні, він геніальний мелодист! Цьому неможливо навчитися, це можна лише отримати як дарунок від Бога!»



Тетяна Ціхоцька: «Якщо комусь дуже захочеться дізнатися, яким був В’ячеслав Хурсенко – просто послухайте його пісні, бо в них він був справжнім. Комусь Господь дарував талант писати вірші, комусь музику, іншому гарний голос. В’ячеслав мав усі ці таланти, а вони з собою несуть нелегкі життєві випробування. Мені здається, він був самокритичним і не терпів лицедійства, тому часто не знав, як себе поводити на сцені, і його сценічна сором’язливість подобалась глядачам».



Валерій Ленартович: «Я никому уже давно не верю, И о любви давно не говорю, Но помня каждую свою потерю, Я это все когда-то снова повторю» . «І я повертаюсь До рідного дому, Забувши про горе, Забувши про втому». Це і є – «про нього»... і про мене.

«Кілька слів» про Славіка :)? – нонсенс ...тому, що від інших він відрізнявся УСІМ! Улюблена пісня – «За плетеним тином», я її до сьогодні виконую, де можу…».



Николай Берлинский: «Когда я впервые услышал песни Вячеслава Хурсенко, мой музыкальный мир просто перевернулся! В моей музыкальной жизни он стал тем недостающим пазлом, который я искал долгое время. Именно Хурсенко показал мне направление, в котором я после начал двигаться и развиваться, и именно после знакомства с его творчеством ко мне пришёл первый успех.

Хурсенко невозможно причислисть к какому-то определённому музыкальному направлению, настолько он многогранен и разнообразен! Он – отдельный мир, попадая в который единожды, остаешься в нём душой и сердцем навсегда! Меня всегда поражало, какими простыми словами в своих стихах он мог рассказать самые сложные жизненные истории. Замечательный композитор. А голос!!! Я второго такого не знаю.

Неповторимый, пробирающий до дрожи, забирающийся в самые укромные уголки человеческой души. Очень жаль, что при жизни он так и не добился того успеха, который по праву должен был бы иметь. Смутное, конъюктурное, форматное время – оно не для гениев! А Хурсенко – гений, однозначно! И время это ещё докажет!».