Відома телеведуча Маша Єфросініна розповіла про свої улюблені українські міста. До ТОП-5 потрапив і Луцьк.

"Я об'їхала всю Україну, і ці п'ять міст закарбувалися в серці назавжди", - пише Маша у своєму блозі на Новому Времени.

№1. Одеса

Я родом з Криму, з морського міста. Коли переїхала до Києва, то перший час дуже не вистачало моря – снилися сни, ніби відкриваю кватирку і вдихаю запах Чорного моря, як і відбувалося все моє життя до переїзду в столицю. Одеса для мене – це єдине українське місто сьогодні, куди я можу повернутися, щоб подихати рідним повітрям.

Одеса – це свято, усміхнені, дуже відмінні на інших люди. Одеса – це смачна їжа і багато друзів. Я їздила туди і з чоловіком, і з подругами, і сама. Цього літа збираюся відвезти туди дітей на якісь вихідні. Особливо Одеса прекрасна, коли у тебе немає жодних шансів поїхати у відпустку, як це відбувається зі мною цього року.

№2. Львів

Львів абсолютно протилежний Одесі, але по-своєму гостинний. Більш душевного і відкритого міста я не пригадаю.

Одна з найбільш пам'ятних для мене історій – це Різдво у Львові, коли ми вирушили туди з чоловіком і донькою в 2015-му році і потрапили в найказковіше і найсправжніше Різдво з бачених мною. Все відбувалося на вулиці, де гуляли вертепи, показували вистави, глінтвейн лився рікою, а день змінював ніч. Це була справжня різдвяна казка.

Одеса і Львів – міста очевидні. Але ось третє місто – ви навряд чи очікуєте тут побачити.

№3. Луцьк

Протягом останніх двох років я багато їжджу Україною, влаштовуючи зустрічі для жінок під загальною назвою Ти у себе одна. Під час цих зустрічей я розповідаю свою історію. І ось коли нещодавно ми їхали з такою зустріччю в Луцьк, за 60 км до міста у мене почалися неймовірні болі в правому боці. Я захоплююся анатомією і здоровим способом життя, тому відразу поставила собі діагноз – апендицит. І припустила, що є ймовірність померти прямо тут, адже куди не подивишся – скрізь поля з коровами, що пасуться.

Я подзвонила лікарям до Києва, і вони сказали їхати до їхніх знайомих колег в Луцьку. Отримавши адресу, я зрозуміла, що це зовсім не приватна клініка, а обласна лікарня. Мене зустріли два красивих доктори, які весь час жартували. Запропонували перейти зі мною на російську, на що я відповіла, що в україномовному середовищі завжди практикую українську. Ті сказали, що з апендицитом все добре, але, якщо хочу, мене можуть розрізати, щоб я тиждень полежала і вивчила українську. Обожнюю людей з почуттям гумору.

З'ясувалося, що причиною проблеми була різниця води і їжі між Україною і Мексикою, звідки я незадовго до того повернулася, що позначилася на нирках. Нічого страшного зі мною не відбувалося. За три години я вже змогла вийти на сцену. Луцькі лікарі, що так дбайливо, ніжно і відкрито врятували, дали не тільки укол, але і впевненість, що все буде добре, залишаться в моєму серці назавжди.

До речі, лікування, яке вони мені порадили, часто хочеться практикувати і без явних на те причин. Це гаряча ванна і невелика чарка коньяку.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ЛУЦЬКІ ЛІКАРІ «ВІДКАЧАЛИ» МАШУ ЄФРОСИНІНУ

№4. Харків

Це одне з небагатьох міст, де я бувала найчастіше в Україні і нескінченно працювала. Там є Площа Свободи – найбільша в Європі, на якій постійно влаштовувалися концерти і святкування. І це були найяскравіші події на моїй гастрольної пам'яті.

Харків – місто, яке породило практично всіх власниць титулу Міс Україна. Там дійсно неймовірна кількість красивих дівчат, а красу я люблю.

Коли перебуваю в Харкові, розумію, чому він був першою столицею України. Там є правильна крутизна, особливий стержень. Там дуже багато талановитих людей і стратапів. Дуже модне і прогресивне місто.

№5. Керч

Це місто було і залишається українським – моя рідна Керч. Там я народилася, жила в неймовірній любові батьків, бачила, як з'явилася на світ сестра Ліза. Там сталося все найпрекрасніше в моєму дитинстві і юності. Там трапилося прекрасне морське повітря і вид моря в п'яти хвилинах ходьби від будинку на провулку Майському. Там я закохалася вперше, вперше пережила серйозні травми. Там були мої перші успіхи, золота медаль. Там похований мій тато, але, на жаль, потрапити туди я зараз не можу. Тому тепер це біль і надія на те, що я зможу знову там побувати, побродити улюбленими провулками і парками.