• банер чікос

Чоловік відомої луцької волонтерки пішов служити в армію по контракту

01 Липня 2016
Текст: Наталя Скороход

У Луцьку Тетяну Должко знають як потужну волонтерку. Керівник БО «Благодійний фонд «Волинь SOS», координатор Центру допомоги учасникам АТО, громадська діячка, мама двох діток та просто красива, тендітна жінка одягнула, нагодувала на Волині вже не одну сотню бійців, їхні сім’ї та сім’ї переселенців. Днями її чоловік теж став військовим.

В інтерв’ю тижневику «Сім’я і Дім» Тетяна розповіла про діток, армію й волонтерство і зізналася, як сім’я прийняла таке важке та вольове рішення.

Чоловік Тетяни Денис Губанов – лучанин, але походженням росіянин з сім’ї військовослужбовців. Подружжя виховує двох діток – 7-річного Іллю та 4-річну Настю. Живуть в орендованій квартирі з котом, собакою, черепахою, двома равликами та папугою.

– Як політична ситуація в країні вплинула на вашу родину?

– Половина родини чоловіка живуть в Росії, половина – в Білорусі. Ми всі опинилися по різні лінії фронту, хоча ще вчора були однією родиною. Але нам вдалося зберегти стосунки. Всі підтримують нас, допомагають, не дивлячись на те, що живуть в Росії. Коли я почала волонтерити, то допомагала переселенцям. Рідним було важко зрозуміти, навіщо я це роблю. Згодом всі зрозуміли, що на Сході й на Заході є хороші й погані люди. Коли почали з’являтись перші результати моєї роботи, чоловік зрозумів, що все це не даремно.

В нас з’явилось багато друзів серед переселенців, які в подальшому вже допомагали нам. Потім з’явились друзі серед учасників АТО, наші друзі пішли воювати добровольцями і ми допомагали їм разом. В нашій квартирі був міні-склад різних військових речей, тактичних приладів. Чоловік зацікавлювався, його затягувало, хотів сам щось робити.



– Як вирішили, що чоловік стане військовим?

– Коли почалася хвиля формування контрактної армії, працівники військкомісаріату попросили мене долучитися: я виготовляла для них флаери, банери, білборди. Почала вникати в суть, що таке контрактна служба, які умови, права, чим забезпечує держава. Ми з чоловіком порадились й вирішили, що зважаючи на економічні обставини у нашій державі, коли зростає квартплата, комунальні послуги, ціни, піти на контракт було б непогано. Стаж й досвід роботи в дизайнерській справі у нас великий, але роботодавці неспроможні платити достойно. На контракті знаєш свої обов’язки, права, ти маєш можливість обрати, де служити, ким бути, що ближче тобі за освітою та можливостями. В армії сьогодні потрібні люди найрізноманітніших професій: медики, комп’ютерщики, водії, кухарі, інженери тощо.

– У чоловіка був військовий досвід?

– Ні, але їх усього навчають. Їх відправляють у навчальні центри, на полігони, де вони повністю проходять військову підготовку. Хлопці розповідають, що були випадки, коли мама воїна-початківця прибігала до частини з подушкою та ковдрою і просила передати синові, бо йому холодно. Але це військо, це польові умови і він має звикати, бо, не дай Боже, його занесе на передову – він не зможе впоратись та вижити. Якщо загостриться ситуація в країні, будуть забирати усіх, незалежно від того чи є в тебе військовий досвід. То краще отримати цей досвід зараз.

З самого початку війни на Сході, виживали та виходили з оточень ті, хто розуміється у військовій справі. Був випадок, коли знайомий з Іловайську вийшов сам – все поскидав і пішов. Ми два тижні не знали де він, але він вийшов полями, лісами та залишився живий. Тож треба вчитися, як вижити: що брати з собою, як себе поводити, як орієнтуватись на місцевості.

– Як діти сприйняли новину, що тато стане солдатом?

– Старший син Ілля вже знає, що таке війна і чим вона обертається. Було видно, що він засмучений, але, як справжній чоловік, навіть не заплакав. Коли ми сказали, що тато хоче стати солдатом, він каже: «Мама, солдатів вбивають». Я заспокоїла його, що тато їде навчатися, бо коли солдати навчені – їх не вб’ють. Ми згадали, що в нас багато друзів-солдатів і всі вони живі. Він заспокоївся. Настуся одразу запишалася. Каже: «Мій тато буде захищати країну, мене та Іллюшу». Тепер вона дуже горда, бо в неї є свій власний захисник.

– Всі ці два роки ваші діти волонтерили з вами разом: допомагали армії та переселенцям. Розкажіть про це.

– Вони стільки всього пережили за ці два роки, скільки зробили всього самі. Ілля постійно малював малюнки, готував різні подарунки для бійців, вирізав сердечка та вкладав в бронежилети, як обереги. Ми разом пакували, сортували речі для бійців, їхніх сімей та переселенців.

Коли ми йшли до магазину, діти ділили солодощі на себе, на військових, на діток зі Сходу і постійно щось вкладали в кошики на потреби бійців. Цього року син брав участь в акції «Подаруй бійцеві свято». Мене приємно дивує те, як діти змінюються весь цей час, які висновки роблять. Їхній патріотизм, любов до країни та своєї землі настільки щирі, настільки глибоко в серці, що нам, дорослим, є чому в них повчитися.

Коли бійці приходять до школи, малеча обступає їх з усіх боків, обіймають, плачуть, не відпускають – то нереальна картина. Для них український прапор, тризуб, вишиванка – то щось святе, це Україна, а для дорослих – атрибут чи прикраса. Для дочки вишиванку вдягнути, віночок – то свято, бо українка має бути в вишиванці та віночку. Для нас війна – то політика, авантюра, а син говорить, що то боротьба Добра і Зла та якщо ми будемо робити добро – ми переможемо.



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).
0

Читати ще

Коментарі

воло

Танюшка - молодчинка)))))))))

це гарний приклад

але не дай бог він загине.хто

від серця

Бережи, Боже, таких людей!)))

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter