Реюніон культового українського гурту 5'nizza та анонси перших концертів у Росії викликали цілу хвилю дискусій в середовищах як навколомузичних так і просто слухацьких. Наш постійний дописувач Артем Олександрович розповідає про власне бачення людини-митця, проект Sunsay, концерти у ворожій країні і мудрість бути мудрими.

Автор: Артем Олександрович - менеджер середньої ланки, лучанин в столиці, блогер на старті, меломан зі стажем

Хто такий музикант? Хто такий поет, художник, актор? Чим вони відрізняються від решти людей? Інакшим відчуттям світу чи чимось більшим? І звідки беруться в одних людей слова, ноти, синкопи, а в інших при всій нашій схожості вони місця собі не знаходять?

Є думка, що творчі люди – своєрідні ретранслятори (приймально-передавальні пристрої). В сенсі, що є якась всесвітня база даних знань, і є люди, котрі «заточені» під те, щоб ті знання більш-менш точно передавати іншим. Зокрема, через музику. Як сказав свого часу Курт Воннегут: «Коли помру, напишіть – «Для нього необхідним та достатнім доказом існування Бога була музика»».

Це щось не до кінця пояснюване, проте, факт залишається фактом – музика, річ абсолютно ірраціональна по природі своїй, піддатлива до сприйняття найширшими верствами населення.

Дивовижна в своєму роді людина, харків'янин Андрій Запорожець, він же Сан – реалізується якраз через музику.

Sunsay – гурт Сана, який у 2007 році виник на уламках успішного дуету 5’nizza, що складався із Сана і Сергія Бабкіна. Перший співав і видавав дивовижні звуки своїм мовним апаратом, другий грав і підспівував; виходило дуже самобутньо. В свій час музиканти розійшлися на творчому грунті через те, що під час запису нового альбому мали різне бачення того, як той має виглядати: Андрій прагнув збільшити кількість інструментів, через що роль Сергія (своєрідної людини-оркестра, по суті) просто нівелювалася.

[img data=def]24_03_2015_395409658/zaporojets_545.jpg[/img]
Обидвоє зараз роблять доволі успішні сольні кар’єри: Сан як музикант-виконавець у своєму гурті (Sunsay), Бабкін – більше як актор-музикант. 5’nizza була абсолютно незвичним форматом для наших помірних широт, маючи в собі багато чого дійсно неординарного: голос, гітарний мінімалізм (але нічого схожого з радянськими бардами!), дивовижна ритмічна гра словами (згадується Моторноротий Джонс з «Поліцейської Академії»).

[img data=def]24_03_2015_395409658/1425616083-98d6dd138cdd51e48c00f2689c455e71.jpg[/img]
До речі, ближче до цьогорічного літа має пройти декілька «камбекових» концертів 5’nizza в Україні та Росії, – до радості усіх прихильників, у числі яких і автор цих рядків. Наче очікуються і нові пісні, не лише старі, провірені часом хіти. У соцмережах чимало юзерів (серед них і відомі музиканти, і музичні продюсери, і журналісти, і просто середньостатистичні меломани), гостро засудили той факт, що перші виступи відродженого гурту відбудуться в Москві (а квитки туди вже продаються, на відміну від українських концертів). Хоча, перший концерт буде у рідному для музикантів місті – Харкові.

Власне, як тільки стало відомо про ці концерти, люди почали висловлювати діаметрально протилежні думки щодо цього: хтось щиро радів, хтось казав, що це зрада і «наєбулька» (с) – їздити до країни-агресора з концертами.

Ситуація, дійсно, доволі непроста.

Уже були нападки (і небезпідставні!) на різного роду поп- і рок-зірок, котрі звикли виступати у Росії (інколи навіть частіше, ніж в Україні). Ані Лорак зараз під публічним остракізмом (навряд чи їй варто найближчим часом влаштовувати великі концерти:). За Повалій навіть говорити не хочеться, - її постать та музика далеко поза межами моїх інтересів. Іван Дорн, який намагається тримати своєрідний «політичний» нейтралітет (хоча, якщо вірити ЗМІ та колегам по шоу-бізу, виступаючи в Росії, таємно віддавав гроші на потреби АТО; Сергій Притула зробив музиканту певною мірою «ведмежу» послугу, захищаючи Івана від нападок, але розсекретивши цю нехитру схему). Багато хто (наприклад, «Бумбокс»), свідомо пішли на урізання гастролів в колись братній Росії. 5’nizza ж вирішила ризикнути.

Тож чи повинен митець мати чітку громадянську і політичну позицію? Чи, радше, він має робити те, що він може робити найкраще, - ділитися станами, настроями, нотами та переживаннями? Загалом, чи треба орієнтуватися на хейтерів, радикалів, з усім незгодних людей? Вони ж завжди будуть. А розумні люди самі все зрозуміють. А митець же орієнтується на розумних, правда? Є Росія, є росіяни, серед яких є і апологети агресорської політики Кремля і люд цілком адекватний. Чи потрібно намагатися говорити з ними? Очевидно, що так. Але з іншого боку, чи пасує зараз їхати турами по РФ і розважати місцеву публіку, переважна більшість якої по-зомбацьки поведена на путінську пропаганду? Очевидно, що ні. Не ті часи. Не та кон’юктура.

Тому, повертаючись до власне музики, про яку хочеться розповідати і якою хочеться ділитися.


Творчість Sunsay нагадує легкий музичний бриз, що приємно торкається обличчя, огортає приємним спокоєм і позитивом. Чуєш ці ноти, закриваєш очі, видихаєш – і пірнаєш всередину себе самого, своєї кращої сторони. Не в останню чергу це завдяки голосу Сана – він не просто виспівує ноти, це передача чогось простого, але такого важливого і потрібного для душі. Його голос – це ще один повноцінний  інструмент.

Ще у 5’nizza Андрій демонстрував свої вокальні здібності: тут вам і бітбокс, і імітація «скретчингу» («вертушки» у ді-джеїв), це вже не кажучи про те, що цей голос поєднав купу стилістичних відтінків: від соулу (Сана навіть порівнюють із африканцем, котрий народився у Європі) до хіп-хопу і фанку.

Слово «Сан» недаремно звучить однаково з англійським словом «sun» (Сонце), а «Sunsay» – наче «сенсей». Вчитель. Передавач. Ретранслятор. Сан з когорти тих, котрі цікавляться духовними практиками зі всім витікаючим – вегетаріанство, медитації, спокій, споглядання світу. Він вже років двадцять практикує дзен-буддизм. Що цікаво – шукав учителя в Індії, розчарувався, побачивши там купу шарлатанів, але коли повернувся у Харків (своє рідне місто), знайшов вчителя там. Всесвіт вміє жартувати, безперечно.

[img data=def]24_03_2015_395409658/san3.jpg[/img]
Між іншим, серед представників шоу-бізнесу таких майже-просвітлених людей стає все більше (чи, може, вони просто більш помітні мені?). Мало того, через те, що віри священикам та політикам все менше, люди дослухаються до митців – художників, акторів, поетів, музикантів. Концерти – це не просто музика і пісні, це обмін енергією між людьми. У Sunsay енергія приємна, тепла, мудра, вона огортає і забирає кудись далеко, де нічого не заважає, де гармонія, де ти той, яким хочеш бути. В нинішньому бурхливому світі хочеться слухати все більше такого (може, це вікове?). Це надихає. Це дає віру.