Над Луцьком майоріє величезний прапор на висоті 50 метрів. ФОТО
На луцькому Київському майдані 23 серпня підняли найвищий в області український прапор. Полотно площею 8×12 метрів підняли на 50-метровий флагшток.
23 Серпня 2022
Текст: Роман ЖИЖАРА
Ювілейна 25-ту річниця Незалежності України і Дня Національного Прапора є особливо знаковою для двох друзів-побратимів, творців Оксамитової революції та перших прапороносців жовто-блакитного стягу Геннадія Кожевнікова та Віктора Федосюка. Обоє в далекі 1990-ті відстоювали національну ідентичність. А нині гірко визнають: таки не зуміли зламати хребет комуно-олігархічній системі.
Тогочасні активісти визвольних змагань, а нині відомий бізнесмен-видавець, отаман Козацького Стрілецького Братства Віктор Федосюк і громадський діяч, політик та голова об'єднання «Волинська громада» Геннадій Кожевніков найбільш відомі, як організатори «живого ланцюга» до Дня Злуки 21 січня 1990 року. Однак маловідомий факт, що саме ці молоді та ініціативні патріоти ще наприкінці 1980-х організовували спротив системі та вперше здійняли національний синьо-жовтий стяг над древнім Луцьком.
Активно займалися політикою з 1988 року. Були молоді, хотіли змін, пригадує Геннадій Кожевніков. Обов’язковою умовою була наявність національної символіки. Тоді вона ще не була державною, але ми її піднімали чи не на кожній акції спротиву.
Три жовто-сині стяги вперше Віктор і Геннадій здійняли впродовж революційних подій 1990-го. Як пригадують активісти, якось під час велелюдного віче на Замковій площі люд вимагав здійняти національну символіку. Не хочемо, щоб над замком Любарта майорів комуно-червоний прапор. Ми українці, наш стяг жовто-блакитний, вимагали лучани.
[caption][img data=def]23_08_2016_1377242405/14123454_702870876567629_921159212_o.jpg[/img] Геннадій Кожевніков (у центрі) – 21 січня 1990 року під час віче на Замковій площі у Луцьку[/caption]
Було то на Вербну неділю, стояв надто морозний день. Віктор Федосюк і Геннадій Кожевніков знайшли кріплення для флагштоку, дісталися найвищої точки В'їзної вежі та зачепити омріяний крізь століття святий український прапор.
Далі були стяги над Луцькою міськрадою та Волинським облвиконкомом. Щоб здійняти стяг над мерією, мусили шукати його закутками. Ніхто не зважився допомогти, окрім завгоспа. Не через страх, а щоб нічого не потрошили, сміється Віктор Федосюк.
Примітно, що після доленосних подій тогочасні патріоти вирішили зберегти пам'ятні стяги, зокрема з даху міської ради. Прапор віднесли під скло в обласний краєзнавчий музей, переконує Геннадій Кожевніков.
«До речі, ми з Віктором розвішували й помаранчеві прапори під час Революції 2004-го, – каже Геннадій Геннадійович. – Пам’ятаю – всі були тоді в купі. Я казав: не шарф Антону Кривицькому треба вішати, а помаранчеві прапори біля міської ради».
Відтоді Віктор Федосюк і Геннадій Кожевніков ніколи не ігнорували барикад, не були байдужими до суспільних потрясінь. Як то під час Революції Гідності. Однак нині, через 25 літ після здобуття Незалежності, не приховують, – оптимізму поменшало.
Треба визнати: за ті попередні роки не спромоглися остаточно змінити систему, де панують олігархи. Таке враження, ніби змінили штандарти, але не людей при владі. Найгірше – не змінилася місцева еліта, що обіцяє одне, скажімо, люстрацію, а насправді не виконує обіцянки, кажуть прапороносці.
На думку громадських активістів, проблема криється в поколіннях. «Іще не відійшло те старе покоління моїсейових дітей, яких потрібно водити пустелею ще 40 років», – каже Віктор Федосюк. І досі не кане покоління тих, хто не зумів збудувати державу-мрію, досі українці не пізнають справедливості, якої заслуговують.
Ювілейна 25-ту річниця Незалежності України і Дня Національного Прапора є особливо знаковою для двох друзів-побратимів, творців Оксамитової революції та перших прапороносців жовто-блакитного стягу Геннадія Кожевнікова та Віктора Федосюка. Обоє в далекі 1990-ті відстоювали національну ідентичність. А нині гірко визнають: таки не зуміли зламати хребет комуно-олігархічній системі.
Тогочасні активісти визвольних змагань, а нині відомий бізнесмен-видавець, отаман Козацького Стрілецького Братства Віктор Федосюк і громадський діяч, політик та голова об'єднання «Волинська громада» Геннадій Кожевніков найбільш відомі, як організатори «живого ланцюга» до Дня Злуки 21 січня 1990 року. Однак маловідомий факт, що саме ці молоді та ініціативні патріоти ще наприкінці 1980-х організовували спротив системі та вперше здійняли національний синьо-жовтий стяг над древнім Луцьком.
Активно займалися політикою з 1988 року. Були молоді, хотіли змін, пригадує Геннадій Кожевніков. Обов’язковою умовою була наявність національної символіки. Тоді вона ще не була державною, але ми її піднімали чи не на кожній акції спротиву.
Три жовто-сині стяги вперше Віктор і Геннадій здійняли впродовж революційних подій 1990-го. Як пригадують активісти, якось під час велелюдного віче на Замковій площі люд вимагав здійняти національну символіку. Не хочемо, щоб над замком Любарта майорів комуно-червоний прапор. Ми українці, наш стяг жовто-блакитний, вимагали лучани.
[caption][img data=def]23_08_2016_1377242405/14123454_702870876567629_921159212_o.jpg[/img] Геннадій Кожевніков (у центрі) – 21 січня 1990 року під час віче на Замковій площі у Луцьку[/caption]
Було то на Вербну неділю, стояв надто морозний день. Віктор Федосюк і Геннадій Кожевніков знайшли кріплення для флагштоку, дісталися найвищої точки В'їзної вежі та зачепити омріяний крізь століття святий український прапор.
Далі були стяги над Луцькою міськрадою та Волинським облвиконкомом. Щоб здійняти стяг над мерією, мусили шукати його закутками. Ніхто не зважився допомогти, окрім завгоспа. Не через страх, а щоб нічого не потрошили, сміється Віктор Федосюк.
Примітно, що після доленосних подій тогочасні патріоти вирішили зберегти пам'ятні стяги, зокрема з даху міської ради. Прапор віднесли під скло в обласний краєзнавчий музей, переконує Геннадій Кожевніков.
«До речі, ми з Віктором розвішували й помаранчеві прапори під час Революції 2004-го, – каже Геннадій Геннадійович. – Пам’ятаю – всі були тоді в купі. Я казав: не шарф Антону Кривицькому треба вішати, а помаранчеві прапори біля міської ради».
Відтоді Віктор Федосюк і Геннадій Кожевніков ніколи не ігнорували барикад, не були байдужими до суспільних потрясінь. Як то під час Революції Гідності. Однак нині, через 25 літ після здобуття Незалежності, не приховують, – оптимізму поменшало.
Треба визнати: за ті попередні роки не спромоглися остаточно змінити систему, де панують олігархи. Таке враження, ніби змінили штандарти, але не людей при владі. Найгірше – не змінилася місцева еліта, що обіцяє одне, скажімо, люстрацію, а насправді не виконує обіцянки, кажуть прапороносці.
На думку громадських активістів, проблема криється в поколіннях. «Іще не відійшло те старе покоління моїсейових дітей, яких потрібно водити пустелею ще 40 років», – каже Віктор Федосюк. І досі не кане покоління тих, хто не зумів збудувати державу-мрію, досі українці не пізнають справедливості, якої заслуговують.