Як лучанка відпочивала з буйволами

03 Серпня 2016
Лучанка Юлія Дерев’янчук нещодавно відвідала тренінг в Закарпатті, в рамках якого мала нагоду побувати на буйволиній фермі. Про свої емоції, виживання в умовах дикої природи та нові смакові відчуття розповіла «Таблоїду Волині».

«Про буйволів та Мішеля Якобі дізналась від Оксани Кузьменко, своєї фейсбук-подруги. Якось весною вона розмістила фотографії свого волонтерства на буйволиній фермі на Закарпатті. І тоді я вирішила, що теж хочу там побувати. І ось нещодавно Оксана поширила інформацію про тренінг «Виживай у природі та гладь буйвола!» від ГО «Збереження агробіорізномаїття на Закарпатті». В програмі тренінгу було відвідування буйволів на полонині. Це була прекрасна нагода, от я нею і скористалась», – пригадує Юлія.



Зранку в суботу, каже, приїхали у с. Кваси, Рахівського району, Закарпатської області та відразу почали підійматись в сторону гори Близниця. Дорогою тренер Віталій Дерех розповідав про основи виживання у дикій природі, психологічну підготовку, розставлення пріоритетів. Вчились нести людину з пошкодженнями, робити ноші, зупиняти кровотечі, фільтрувати воду. Віталій розповів, яких тварин, комах та плазунів можна їсти, деяких таки довелось скуштувати. Вже ввечері вчилися розпалювати багаття та майструвати укриття. Ночували без наметів, просто натягнули тент від дощу.



Пригадує, коли прокидалася вранці – відчуття були неймовірні, крізь гілки пробивається сонце, а від нього не відділяють навіть стінки намету. Просто лежиш собі щасливий і насолоджуєшся.

«Мішель – німець, який вирішив відновлювати популяцію буйволів у нас в Україні. Коли його вперше бачиш, то відразу хочеться посміхатись, він дуже відкритий і світлий і може розповідати про своїх підопічних годинами. Якщо я не помиляюсь, йому 34 роки, 7 з них він живе в Україні, тому досить непогано розмовляє українською. Відразу запропонував нам покататись на тваринах. Мені дісталась Регіна, вся в болоті, але як не дивно, це не викликало ніякої відрази. Мішель каже, що буйволи зовсім не тупі, як багато хто вважає, просто потрібно багато часу, щоб увійти до них в довіру. Іноді буйволиця не буде давати молока аж півроку, поки не звикне до господаря», – натхненно розповідає Юлія.




З пасовища вони повернулись до укриття, де живе Мішель. Чоловік виніс їм відро молока, яке зберігає в такому собі природному холодильнику, ямі, де постійно б’є джерело з холодною водою.

«Молоко буйволиць схоже на вершки, жирніше, ніж коров’яче і солодше. Господар почастував нас і сиром. Готує його за особливим рецептом, щоб він був схожий на індійський панір. А потім наварив нам рису, і ми смакували його з молоком, цукром та корицею. Це були класні відчуття близькості з природою і якогось повного релаксу. В такі моменти розумієш, що насправді людині не так і багато треба для того, щоб почуватись щасливою. Вже давно дома, а в роті ще присмак того молока. Думаю, повернусь до буйволів та Мішеля ще!», – ділиться лучанка.





1

Читати ще

Коментарі

Саша

Я б таку красуню (Юлю) все

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter