Волинська журналістка розсекретила таємниці містичного шлюбного ритуалу

27 Вересня 2016
Волинська журналістка, редактор ТСН.ua, кандидат філологічних наук Олена Кузьмич та її чоловік, художник Сергій Боремчук влаштували церемонію оновлення шлюбних обітниць.

У коментарі для «Таблоїда Волині» Олена погодилася поділитися деталями цього хвилюючого дійства.




«Я – вікканка (це одна із світових течій неоязництва) і п’ять років тому, окрім, офіційної церемонії у РАГСІ, у нас із чоловіком було вікканське весілля. Сама церемонія називається «хендфастінг», що у перекладі із англійської зв’язування рук. Шлюб віккани умовно укладають на рік і один день і в ідеалі оновлюють щороку шлюбні обітниці. Так планувалося і в нас. Але Майдан, війна, захист моє кандидатської дисертації завадив це зробити, тому на п’яту річницю вирішили зробити щось особливе і пам’ятне», – розповіла Олена.




Локацій для святкування було дві – ДП «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр» (за що подружжя щиро висловлює подяку директору цього чудового місця Тетяні Неводнічик) та ботанічний заказник «Воротнів», що під Луцьком.



Церемонію проводила та сама жриця, яка «вінчала» Олену та Сергія п’ять років тому. Вигадувати чогось особливого не довелося – це був той перший їхній весільний ритуал, тільки дещо видозмінений. Наприклад, віккани, на відміну від християн, не кажуть, «поки смерть не розлучить нас», а використовується фраза «поки любов живе в серцях», бо, мовляв, усіляке ж може трапитися із парою.

«Я вважаю, що оновлювати обітниці варто, якщо не раз в рік, то хоча б раз на кілька років, в ювілеї, і це не залежить від того, якої ви віри чи конфесії. Ви нікому нічого не зобов’язані, це не показуха, як може комусь здатися, це чистий порив серця, ще раз сказати, що ти любиш цю людину, пройшов із нею кілька років і готовий (готова) йти далі, незважаючи на всі проблеми, перешкоди і негаразди», – вважає Олена.

А ще каже, суть зовсім не в тому, щоб зробити гарні фотографії чи покрасуватися у новій сукні. Основа дійства – набагато глибша, це ніби доторки душ.




«За кілька років шлюбу любов або настоюється, мов добре вино, або скисає, немов оцет. Для цього і потрібна церемонія оновлення обітниць – сказати ще раз, що ми зможемо. На церемонії із нами була тільки наша жриця Оксана Кичалюк і фотограф Оля Урина (Степанюк), із якою нам із чоловіком дуже пощастило, бо їй вдалося передати сакральність, таємничість цього дійства в лісі», – ділиться журналістка.



Щодо яскравих образів наречених, то вони доволі традиційні для вікканських весіль – там чимало ельфійського, відьомського і незвичного для наших звичних гулянь.



Тексти обітниць були цілком звичайними, а від себе Олена та Сергій щиро сказали кілька слів, бо довгі тексти із папірців – це не для них. Найголовніше тут – щирість.



Сакральними символами, безпечно, були обручки. Обручка – це нескінченне коло, без початку і кінця, символ єдності і любові, символ вічного кола життя, частиною якого є всі ми.

На вівтарі було чимало свічок, символи Бога і Богині, стихій тощо. Ще одним містичним символом був шнур у кольорах церемонії, яким жриця перев’язала руки закоханих, з’єднавши їх надалі.



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

0

Читати ще

Коментарі

Пузань

Оленко і Сергійку, хай у вас

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter