Луцький зоопарк знову тішиться поповненням колекції. Цього разу керівник комунального підприємства Людмила Денисенко привезла зі столиці пернатих та самку дикобраза.

У Київському зоопарку, за словами Людмили Денисенко, дуже втішені тими змінами, які відбулися останніми роками саме у Луцькому зоопарку. Тож візит до столичних колег, окрім суто робочих технічних та освітніх питань, мав і надзвичайно приємну для нас складову. Адже до обласного центру Волині привезли на утримання орлана-білохвоста, голубів-павичів та гірських куріпок. 

Окрім того, віднині у нас мешкатиме самка дикобраза. Щодо неї є сподівання на збільшення популяції, бо у нас вже давно «холостякують» двійко дикобразів-самців.

[img data=def]03_04_2016_819882578/9606_749369588497724_99820387139422979_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/11140000_749369681831048_9140401791089394755_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/12063506_749370031831013_5280853879694846132_n.jpg[/img]

Довідково: 

Орлан-білохвіст є рідкісним червонокнижним птахом. Він – один із найбільших представників хижих птахів Євразії із розмахом крил, що досягають 2,5 метра. Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (бо у молодих птахів воно буре). Мешкає у прибережних лісах, поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У середині 20-го століття чисельність орлана-білохвоста драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Проте протягом останніх декількох десятиліть популяція у багатьох країнах частково відновилася. В Україні теж, причому найпомітніше в Чорнобильській зоні.

Голуби-павичі отримали свою назву через хвоста. Вони належать до однієї з найстаріших порід, виведених в Індії. Погано літають, але зачаровують витонченістю стійки і рухів. Їх відрізняють живий темперамент, плодючість, вони невибагливі і добре вигодовують своє потомство. У цієї породи голова на граціозно вигнутій шиї відкинута назад і лежить потилицею на пір'ї надхвістя; груди високо підняті; крила трохи зімкнуті, махові пір'я розміщуються під нижніми бічними пір'ям хвоста; хвіст плоский і широкий, добре зімкнутий, тримається вертикально.

Гірські куріпки – одні з найбільших і найяскравіше забарвлених куріпок, родичі сірих та кам’яних. Цей вид спочатку зустрічався тільки на європейській території. Згодом їх акліматизували на Азорських і Канарських островах та на острові Мадейра. Птахи тримаються зграями, їхній раціон – насіння та комахи, а також польові рослини. Руді гірські куріпки швидко бігають, нерідко їм вдається сховатися від ворога, оскільки вони петляють, заплутуючи сліди. Птах, що сидить у гнізді, намагається відвернути ворога від кладки. Він тікає від нього, розпрямивши крила та спотикаючись – так самка прикидається пораненою. 

Самка рудої гірської куріпки іноді влаштовує відразу 2 гнізда, які розташовані недалеко одне від одного. Тоді насиджує яйця також і самець.
Токуючий самець під час виконання шлюбного танцю часто тримає у дзьобі шматочок їжі – «частування». Самець дає його самці.

[img data=def]03_04_2016_819882578/12376680_749369725164377_1603725520956286603_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/12472344_749369648497718_9026709508940181441_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/12512387_749369608497722_1317217796987287785_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/12920255_749369928497690_6632496007235394093_n.jpg[/img]
[img data=def]03_04_2016_819882578/12933028_749369495164400_8037550886139229398_n.jpg[/img]