^{Текст і фото: Ілона ЛІБЕРМАН}

Глиняні таблички з письменами, старі амфори, предмети побуту… Гончарство – одне з найдавніших ремесел народів світу. Луцький художник, кераміст Володимир Кусик спеціально для «Таблоїда Волині» розкрив деякі секрети гончарства та показав, як зі шматочка глини можна створити посуд.

***

Спочатку потрібно бути художником, а глина – це лише матеріал, яким творча людина виражає свої почуття. Я також можу взяти пензля і намалювати якийсь живописний пейзаж…

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4861.jpg[/img]

На мою думку, кераміст – універсальна професія. Людина працює з об’ємом (формою) і відчуває простір, може зліпити побутову річ або витвір мистецтва, перевтілити глину, камінь, дерево тощо. Гончарний верстат можна порівняти з обертанням Галактики, гончар ніби спостерігає це все збоку, і може створити щось прекрасне або зруйнувати. У самому слові «гончар» приховані чари.

***

У свій час я вступив до Львівської національної академії мистецтв, на кафедру художньої кераміки. Закінчував навчання у той момент, коли Україна здобувала незалежність. Тоді відчувався неабиякий дух піднесення і відродження українських традицій! Запам’яталося, як представники Товариства Лева на площі Адама Міцкевича продавали керамічний посуд і таким чином збирали кошти на відродження ремесла. Це стало поштовхом до глибшого зацікавлення гончарством.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4874.jpg[/img]

Кажуть, першими гончарами були жінки. Чоловіки ходили на полювання, а їхні дружини займалися господарством і створювали посуд. Глечик, макітра, тиквочка, тарілочка…  Гончарство – родзинка керамічного мистецтва.

***

Для кожного виду виробу потрібна різна глина. Є глина для рельєфів, для гончарства, для посуду. Для світлої кераміки використовують іншу глину, аніж для чорнодимленої. Декорування червоною глиною по білій просто розмальовується ріжком. Існує безліч технологічних нюансів. Це як на кухні в господині – у кожного свої секрети… Така робота заспокоює, допомагає зосередитися, вимагає точності рухів.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4895.jpg[/img]

Після того, як форма посуду зроблена, потрібно добре просушити виріб і спостерігати, адже при різкому рухові повітря деякі місця можуть розтріскатися. Все залежить від ширини дна, товщини стінок.

***

Зараз можна придбати перероблену глину. Мені ж цікаво поступово самому зробити масу роботи: знайти глину, привезти в майстерню, звільнити від камінців і коріння. Далі – виготовити глину на гончарному крузі, гарно просушити. Потім – декорування і випалювання. Якщо глина засохне – це просто засушена глина. Потрібний випал, щоб вона стала керамікою, де мінімальна температура – 930 градусів.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4908.jpg[/img]

Раніше гончарі не мали спеціальних апаратів, випал проводили у дров’яній печі, а готовність виробу визначалася візуально й поетапно. Виріб спочатку робиться темно-вишневим, потім світло-червоним, червоно-жовтим. За кольором гончар міг без різних приладів дослідити температуру і знав, коли можна завершувати випал. Зазвичай для цього достатньо 12-13 годин. Сучасні печі обладнані терморегулятором, тож процес випалу став простішим.

***

Є в мене й цікаві інтер’єрні роботи з сучасної кераміки, але завжди хочеться сісти за гончарний круг. Якщо 2-3 дні не створю глечика чи горнятко – починається внутрішній дискомфорт.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4919.jpg[/img]

Гріх було не передати знання. Я працюю викладачем технології і виробничого навчання у Луцькому вищому професійному училищі будівництва та архітектури. З десяти учнів троє з цікавістю оволодівають ремеслом гончара.

***

На індивідуальні заняття приходять люди різних вікових категорій: від дітлахів до бабусь і дідусів. Треба щоб руки звикли до глини, щоб матеріал пустив до себе. Хто відчув цю відцентрову силу, повертається знову.
 
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4927.jpg[/img]

Гончарство – прекрасне хобі, хенд-мейд нині популярний. Майстри не підіймають ціни, аби такий посуд був доступний кожному. Виріб коштує недорого – 100-200 грн.

***

У Польщі я співпрацюю з Ягелонською ярмаркою. За кордоном, якщо майстер займається відродженням національних традицій, він отримує підтримку від держави, і в гончарах є великі попит. У нас, на жаль, все відбувається на аматорських умовах. У Європі люди не настільки заклопотані заробітками, вони мають можливість належно оцінювати естетику речей. Коли намагаєшся на двох роботах прогодувати сім’ю – тут не до творчості.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4939.jpg[/img]

У часи радянської влади етнічне гончарство не віталося. Гончарі, які не працювали на фабриках, вимушені були зупиняти свою діяльність, бо на неї накладалися великі податки. Коли ми зі своїми однодумцями вирішили займатися відродженням чорнодимленої кераміки, тоді фактично не було інформації, як правильно все робити. Але в мене були знання, які отримав під час навчання у Львові, тож ми далі самотужки вивчали конструкції печей, різні технологічні нюанси.

***

На Волині професійних гончарів можна порахувати на пальцях. У Луцьку гончарі знають один одного, живуть дружно, адже з глиною працюють люди з позитивною енергетикою. Ми починали разом, ділилися досвідом. Пізніше всі пороз’їжджалися по різних майстернях, зараз працюємо індивідуально.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4971.jpg[/img]

Натхненником гончарської справи для нас є волинський метр Володимир Ковальчук. Він останній з глобального гончарного осередку, який припинив існування. Силами небайдужих, хочемо започаткувати співпрацю з відродження ремісничого поселення у селі Кульчин.

***

Національна спілка народного мистецтва намагається робити все, щоб класичне гончарство не перетворилося у сучасні змішані стилі, а зберегло старовинний дух нашого краю.
 
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4974.jpg[/img]

У столиці існує виставка «Кращий твір року». Є багато благодійних акцій на допомогу воїнам АТО. Ми завжди відкриті до будь-якої співпраці!

***

На етнічних фестивалях дуже тішить, що навколо мене збирається багато бажаючих спробувати сісти за гончарне коло і відчути, як можна створити щось власними руками. Свої знання передаю синам і сподіваюся, що вони прищеплять любов до автентичних виробів наступним поколінням.

[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_4997.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5026.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5046.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5053.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5064.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5082.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5107.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5132.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5155.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5160.jpg[/img]
[img data=wat]28_04_2016_40333079/img_5166.jpg[/img]