Луцький скульптор-квіткар засіяв чорнобривцями і соняхами 400 км доріг

^{Текст: Роман ЖИЖАРА
Фото: з сімейного архіву}

Відомий волинський скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв України, голова благодійної організації «Квітучий прапор України» Василь Рижук увесь вільний час порається біля квітів.

Доглядає красу не на міських клумбах, а вздовж швидкісних стратегічних автотрас на узбіччі, де за власні гроші самотужки засадив декоративними соняшниками та чорнобривцями понад 400 кілометрів шляхів, йдеться у матеріалі тижневика "Сім'я і дім".

ІЗ ВЕСНИ ДО ЗИМИ – З КИРХОЮ ТА САПКОЮ В РУКАХ

Кожну ямку для квітки завглибшки 15–20 сантиметрів працьовитий благодійник мусить копати власноруч. Навесні спозаранку киркою довбає твердий камінний ґрунт, подекуди із залишками бетону та асфальту. Ріже кущі, косить чагарники, щоб розчистити місце для соняхів і чорнобривців.Улітку суне тонни води для поливу, щодня сапає бур’яни. А восени самотужки прибирає всю зів’ялу красу від дороги, складуючи в мішки кожну насінину. Все власними руками за свій кошт.



– Скептики ниють: що там садити? Мовляв, чорнобривці – то невибагливі квіти, нема труднощів. А я кажу: зачекайте, ви не праві. Якщо квіти не полити, не обкосити та доглянутиїх зі щирою душею та теплотою, вони ніколи не виростуть, – переконує чоловік.

Не дивно, що за талановитим двічі переможцем «Людини року Волинського краю», тричі лауреатом«Книги рекордів України» спочатку закріпилося ймення «Василь-Чорнобривець». А відколи між чорнобривцівстав садити декоративні соняшники – почали кликати «Василем – сонячним чорнобривцем».

– Коли сію квіти, їх не одразу видно – швидше бур'яни зійдуть. Але якщо їх обробити, вчасно підлити та обкосити, то бур'яни зникають, а квіти цвітуть. Отак і в людському житті: бур’яни вилазять першими і нищать цвіт нації. Допомагаймо талантам, бо бур’яни самі зійдуть, – каже скульптор.

​

ОБАБІЧ ДОРІГ ТВОРИТЬ КВІТУЧИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ

Задля краси Василь відбирає найліпші сорти чорнобривців – високі та пишні. Та й декоративні соняхи, які вподобав чоловік, вигідно різняться від польових соняшників. У звичайних суцвіттях дає одна крупну голівку, а декоративні розростаються до ста і більше вогненно-сонячних квітів на ніжці.

– Як садив соняхи в селі Піддубці, то спеціально сфотографував: на одній рослині нарахували 128 квіток, – переконує скульптор.

Жовтогарячі соняхи додають неймовірної краси узбіччям. Декотрі – заввишки в 4 метри. Особливо гарні квіти надвечір у притихлому світлі вуличнихі дорожніх ліхтарів.

– На світанку, коли небо голубе, а соняхи та чорнобривці розквітлі, то це справжній живий прапор України: зверху блакитний, а знизу жовтогарячий. Отому й назвав свій проект «Квітучий прапор України», – розповів Василь.

Ідею почерпнув зі столичного Майдану Революції. «За квітучу Україну, обніміться брати мої, молю вас, благаю», – писало на уквітчаному прапорі Василя Рижука, який у 2014-му той звісив на новорічній ялинці в Києві. Відтоді всі пам’ятники скульптор супроводжував благоустроєм у вигляді квітучого прапора.

– Іще роздав насіння соняхів і чорнобривців на Майдані для кожної області.Це теж спонукало назвати «Квітучим прапором України», – роз’яснив скульптор. – Нині маю для кожної області по мішку насіння. Чесно кажучи, якби держава дозволила мені та дала трохи коштів, то зміг би уквітчати всі центральні автомагістралі України.

Зважаючи на протяжність насаджень і сотні кіло насіння від них, лише волинянину під силу реалізувати задум. Скажімо, нинішнього року засіяв понад 40 кілометрів з обох узбіч на львівській трасі – з Луцька до Горохова. Торік засадив десятки кілометрів автотраси між Ковелем і Любомлем. У попередні роки постійно прикрашав квітами автомобільну дорогу з Луцька на Рівне.



ГУРТОМ І СЕЛО ЛЕГШЕ УКВІТЧАТИ

– Люди з подивом запитують: нащо тобі садити ті чорнобривці, затрачаючи свої кошти, час і сили? Ліпше сіяв би цибулю чи часник – мав би гроші. Але я ніколи не шкодую, що започаткував ту справу. Як бачу цю красу, усміхнені квіти, – душа відпочиває. То найкраща винагорода, – каже скульптор.

Селяни, бачачи натхненника із квітами, не тримаються осторонь. На початку літа, коли Василь із помічницею Оленою довбали киркою узбіччя дороги в селі Чаруків, підійшла жіночка.

– Питає, хто ми і що тут робимо. Відказую: «Ми добровольці, готуємо землю, щоб квіти садити». Жінка здивувалася, проте зголосилася допомогти. Виявилося, то тутешня голова сільради пані Жанна. Молодець, наступного дня завезла землі та підготувала ґрунти. Дуже нам допомогла, – дякує Василь.

Чоловікові приємно, що вже не сам у благій справі. Подібно надали поміч селяни сусіднього Городища на чолі з головою тутешньої сільради пані Світланою. А в селі Терешківці місцеві навіть толокою допомогли садити квіти поблизу автобусної зупинки. До всього, шофери вантажівок та водії рейсових автобусів часто безплатно підкинуть по дорозі волонтерів, які допомагають Василеві. Той мішок насіння підвезе, інший підсобить із діжкою з водою для підливу.

На львівській трасі за селом Городище на автобуснійзупинці дві жінки. І кожен дивується: невже руками все садовить? А думали, що спеціальною машинною сівалкою.

– Нема чого казати: святий чоловік робить таку красу. Як їдеш на автобусі – чи то місцевим, чи сокальським, чи червоноградським – усі пасажири милуються квітами. Якось стає веселіше, жити хочеться, – зізнається жителька села Угринів пані Тетяна.


​​

ЛЮДИ ДЯКУЮТЬ, А ВЛАДА НЕ ПОМІЧАЄ

Допомагають волонтери. Третій рік поспіль лучанка Олена Мацюк викроює кілька годин після роботи, щоб скочити в маршрутку і поїхати на N-й кілометр автотраси на поміч «сонячному чорнобривцю».

– Василь Андрійович як художник і скульптор проміняв пензлика і стеку (основний інструмент скульптора, – авт.) на кирку та лопату, – каже волонтерка.

У подяку за безкорисний труд відомого скульптора до облдержадміністрації звернулися з колективними листами-проханнями півсотні відомих краян, громади сіл, містечок і близько ста керівників підприємств, організацій і господарств області. Прохали владу номінувати «Сонячного Чорнобривця» на державну нагороду. Однак той досі чекає відзнаки через бюрократію.

До всього, між земляками-митцями панує зневіра у благородність справи. Заздрісники вигадують, мовляв, Василю Рижуку платять за квіти мільйони. Він обзавівся дорогими іномарками, набудував шикарних маєтків, скупив гектари земель.

– М’яко кажучи, це неправда, – усміхається скульптор. – Напевно, когось розчарую, бо насправді живу у квартирі на 9-му поверсі кооперативного будинку. Немаю жодного метра землі, ні будинків, ні дач. Навіть робочої майстерні немає. Її лише почав будувати в мами на городі в Горохівському районі.

Скульптор не скаржиться на долю. Навпаки, вважає, що нарешті взявся за найбільш масштабну роботу – малює величезну живу картину живими квітами на радість ближніх і славу України.

– Хочу, щоб планета наповнювалася квітами й щастям, – каже скульптор. – Люблю свій край, людей і життя, живу з любов’ю.




***

^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}