Ідея проекту «Я знаю про ІТ» належить лучанину Віктору Левандовському. Ставши успішним програмістом не за покликом дитячого серця, а за звичайним збігом обставин, чоловік вирішив, що не зайвим було б проводити профорієнтаційні зустрічі із старшокласниками.
Об’єднавшись з іншими луцькими айтішниками розпочали рейд випускними класами місцевих шкіл. Під час зустрічей розповідали школярам про те, хто такі програмісти та які ще перспективні професії є в галузі інформаційних технологій. З лютого по травень айтішники побували майже у всіх школах Луцька.
«Таблоїд Волині» розпитав комп’ютерних геніїв Луцька, як вони самі стали на шлях ІТ-технологій, якою була перша їхня програма, а також – про враження від подорожі шкільними класами.
Віктор Левандовський, засновник компанії InternetDevels, засновник Луцького ІТ-кластеру:[img data=def]25_05_2015_1714938090/1.jpg[/img]
Я став програмістом випадково. У 8 класі я ходив на приватні заняття з математики до вчителя Тетяни Володимирівни Бернацької. Якось я зачепив стопку книжок і вона розсипалася на підлогу. Збираючи книжки, звернув увагу на одну із дивною назвою «BASIC». Я думав то – англійська мова, але виявилося, що це – мова програмування. Тетяна Володимирівна сказала, що я можу взяти книжку, почитати і вона допоможе освоїти, якщо я зацікавлюсь.
Я почав читати і писати програмки в зошиті. Вчителька допомагала освоювати науку алгоритму. Тоді вона привела мене в шкільний клас, там стояли комп’ютери БК ЛЬВІВ, в які програмки завантажувалися з касети магнітофоном ВЕСНА. Там я завантажив BASIC і почав писати.
Моя перша програма – класично «Hello, world!», далі – сортування масивів, математичні розрахунки, потім – графічні побудови фігур.
Враження від проекту і зустрічей з школярами – дуже позитивні, маю внутрішнє відчуття, що роблю правильну справу. Дуже часто підходять діти і розказують, як вони вже займаються, інші розпитують, з чого почати. Одного разу після виступу підійшов хлопчина. Бачу, очі горять, він почав розмову щодо вступу у вуз. Каже, що мати хоче віддати його в технікум, бо в інститут на державне «немає грошей» (не вірять люди, що пропхнуться), і на платне – теж «немає грошей».
У мене з’явилася цікава ідея. Я взяв візитку у колеги, бо своєї не мав, написав на звороті свої контактні дані, віддав хлопцеві і кажу: «До вступу у тебе – рік. Часу – вдосталь, береш книжку із PHP, вчиш цю мову, знаходиш мене, показуєш, що вивчив, і якщо я побачу, що ти розібрався, допоможу поступити в інститут. Прийдеш з цією візиткою до мене, це – твій білет на борт». Ну, от тепер чекаю, що з цього вийде.
Найчастіше діти запитують, з чого почати, де краще вчитися. Пояснюючи переваги професії, я називаю: високі доходи, швидкий професійний ріст, робота на проектах зі всього світу, друзі по всьому світу.
Вадим Махомед, фірма IDEIL, засновник Луцького ІТ-кластеру:[img data=def]25_05_2015_296981830/2.jpg[/img]
Те, що моє життя буде пов’язане з комп’ютерами та програмуванням, я зрозумів ще в школі. Мій старший брат тоді вже захоплювався інформатикою, програмуванням та комп’ютерною технікою на повну. Це саме він переконав батьків, що я мушу покинути музичну школу на п’ятому році навчання.
І після цього почалися щоденні відвідування шкільного класу інформатики, де ми просиджували весь вільний час. Щонайменше 3-4 рази на тиждень аж до самого вечора. Виходячи зі школи мусили будити сторожа, щоб випустив нас.
Само собою, що все почалося з тодішніх примітивних ігор, які здавалися чимось неймовірним. Зокрема, Lode Runner, численні клавіатурні тренажери, які у вигляді гри привчали пальці до клавіатури.
Потім були перші програми на Basic'у: елементарні геометричні фігури, їхні перетини, можливість зафарбувати. Перша відладка програм, коли зафарбовувалась не та область, яку планував. Описати те відчуття, коли ти змусив комп’ютер зробити, що хочеш – практично неможливо, воно не йшло у порівняння ні з чим. Потім були програми-калькулятори, перші створені інтерфейси для взаємодії з користувачем.
Комп’ютери тоді були досить примітивними в порівнянні з сьогоднішніми, але захоплення, яке вони викликали у користувачів, було незрівнянним.
Під час навчання в школі мені непогано давались точні науки: математика та фізика. Брав участь в олімпіадах. І в подальшому навіть інших варіантів, як вступ на спеціальність інформатика до ВДУ на математичний факультет навіть не розглядалось. І вже під час навчання в університеті було знайомство з різними мовами програмування: Pascal, Delphi, C/C++, потім в рамках саморозвитку познайомився з perl та випущеним у 1998 році HTML::Mason шаблонізатором, в розрізі веб-розробки я зрозумів, що скриптові мови програмування та веб-девелопмент, це саме той напрямок, якому хотілося б присвятити весь свій вільний час.
Навчаючись на 3-му курсі я почав підпрацьовувати та заробляти перші кишенькові гроші, а з 4-го курсу була повноцінна робота на ІТ-фірмі.
Сьогоднішні школярі – це той потенціал, який необхідний як навчальним закладам, так і ІТ-підприємствам міста, області та всієї України. Щодня потреба в програмістах та айтішниках лише зростає. І діти, навчаючись ще у школі, повинні зорієнтуватись на ІТ-спеціалізацію. Досить багато школярів не розуміють, що є така робота програміста, що вона цікава, що вона дає можливість заробляти собі на життя власними знаннями.
Переважна більшість старшокласників не визначилися з тим, ким вони хочуть стати. Що ще гірше: їхні батьки не визначились або керуються застарілими стереотипами. Тому ми взялися донести до них, що професія програміста, айтішника – це конкурентна професія, яка дасть можливість сучасному фахівцю завжди бути затребуваним.
Усім, в кого лежить душа до ІТ, хто наділений терпінням та посидючістю, грамотний і бажає постійно вчитися та отримувати задоволення від своєї роботи: не вагайтеся – йдіть в ІТ!
Олександр Яцканич, фірма Light-Web: [img data=def]25_05_2015_1728093506/3.jpg[/img]
ІТ-шником став цілеспрямовано: ще в школі пробував себе в Pascal. Реально мій веб-розвиток почався після того, як я пішов на практику у «ВІЗОР» від ЛНТУ. Там мене вчили веб-дизайну, але пішов я глибше – спочатку верстка, потім програмування тощо.
Перший зроблений сайт мені зараз навіть соромно згадувати, настільки він був примітивним, але тоді я цим дуже пишався, «бо ж йомайо! я його сам зробив!!» Десь через рік мій рівень наскільки виріс, що на той перший сайт я вже міг би витратити лише один день.
Коли ходив на зустріч з школярами і розказував їм про ІТ, то помітив багато дітей, які сприймають інформацію скептично. Але після розмови їхні очі починали горіти бажанням щось робити. І тоді розумієш, що все буде класно у нас.
Одного разу в 9 класі був дуже здібний хлопчина, однокласники глузували з нього типу «заучка». Але після того, як я розказав, ким він може стати, вони одразу задумались, адже я сказав що він може бути нашим українським Цукербергом. Після закінчення нашої зустрічі хлопчина підійшов до мене, я в нього запитав, що він знає, він розказав і от тоді я подумав: «От як би мені такий рівень знань в 9 класі, еееххх....». А взагалі – круто спілкуватись з школярами, вони такі, якими колись були ми, тільки ще не розуміють, як багато мають можливостей у цьому житті.
Іван Тібеж, Team Lead у компанії InternetDevels, засновник першої у Луцьку школи з веб-програмування OxIT, лектор у проекті Луцького ІТ-кластеру Eduup:[img data=def]25_05_2015_907083075/4.jpg[/img]
Айтішником став неочікувано. До цього вчився на вчителя фіз-ри, коли вже закінчував Луцький педагогічний коледж, задумався про професію. Програмування було моїм хобі. Стояв вибір: йти інструктором у фітнес-центр або стати програмістом.
ІТ – це крута річ. Зараз я вчу людей веб-програмуванню у своїй власній школі OxIT.
У мене ІТ почалося з того, що надивився фільм «Матриця» та зрозумів, що можна програмувати. Ігри вже набридли, хотілося свій ПК використовувати в інших цілях. Перша програма була написана на Delphi для вирішення простих лінійних рівнянь (ті що з дискрімінантом, тобто щось таке: ax2+bx+c=0). Програма повністю вирішувала рівняння, показувала хід дій, залишалося тільки переписати хід рішень у зошит. Далі був курс із вивчення веб-програмування (HTML, CSS, PHP, MySQL).
Мій перший комп’ютер з’явився тільки у 9 класі, гадаю, що якби він у мене був раніше, то можливо зраз я б досягнув набагато більшого. А зараз практично у кожній сім’ї є комп’ютер, де діти грають ігри, користуються соцмережами. Є діти, які так само почали займатися програмуванням за рахунок того, що десь щось спробували і вийшло, або ж відвідують спецкурси. Таких дітей – не багато, але впевнений, що їх кількість зростає з кожним роком.
Насправді, школярі ще не зовсім розуміють того, що ІТ-шником бути круто і дійсно прибутково. Коли мене запитували про переваги цієї професії я називав такі аргументи: достойний рівень заробітної плати, перспективність (починаєш з рядового програміста і можеш дорости до старшого програміста, який буде керувати) та сучасність. Програміст – це актуальна професія, яка буде затребуваною дуже довгий час.
Об’єднавшись з іншими луцькими айтішниками розпочали рейд випускними класами місцевих шкіл. Під час зустрічей розповідали школярам про те, хто такі програмісти та які ще перспективні професії є в галузі інформаційних технологій. З лютого по травень айтішники побували майже у всіх школах Луцька.
«Таблоїд Волині» розпитав комп’ютерних геніїв Луцька, як вони самі стали на шлях ІТ-технологій, якою була перша їхня програма, а також – про враження від подорожі шкільними класами.
Віктор Левандовський, засновник компанії InternetDevels, засновник Луцького ІТ-кластеру:[img data=def]25_05_2015_1714938090/1.jpg[/img]
Я став програмістом випадково. У 8 класі я ходив на приватні заняття з математики до вчителя Тетяни Володимирівни Бернацької. Якось я зачепив стопку книжок і вона розсипалася на підлогу. Збираючи книжки, звернув увагу на одну із дивною назвою «BASIC». Я думав то – англійська мова, але виявилося, що це – мова програмування. Тетяна Володимирівна сказала, що я можу взяти книжку, почитати і вона допоможе освоїти, якщо я зацікавлюсь.
Я почав читати і писати програмки в зошиті. Вчителька допомагала освоювати науку алгоритму. Тоді вона привела мене в шкільний клас, там стояли комп’ютери БК ЛЬВІВ, в які програмки завантажувалися з касети магнітофоном ВЕСНА. Там я завантажив BASIC і почав писати.
Моя перша програма – класично «Hello, world!», далі – сортування масивів, математичні розрахунки, потім – графічні побудови фігур.
Враження від проекту і зустрічей з школярами – дуже позитивні, маю внутрішнє відчуття, що роблю правильну справу. Дуже часто підходять діти і розказують, як вони вже займаються, інші розпитують, з чого почати. Одного разу після виступу підійшов хлопчина. Бачу, очі горять, він почав розмову щодо вступу у вуз. Каже, що мати хоче віддати його в технікум, бо в інститут на державне «немає грошей» (не вірять люди, що пропхнуться), і на платне – теж «немає грошей».
У мене з’явилася цікава ідея. Я взяв візитку у колеги, бо своєї не мав, написав на звороті свої контактні дані, віддав хлопцеві і кажу: «До вступу у тебе – рік. Часу – вдосталь, береш книжку із PHP, вчиш цю мову, знаходиш мене, показуєш, що вивчив, і якщо я побачу, що ти розібрався, допоможу поступити в інститут. Прийдеш з цією візиткою до мене, це – твій білет на борт». Ну, от тепер чекаю, що з цього вийде.
Найчастіше діти запитують, з чого почати, де краще вчитися. Пояснюючи переваги професії, я називаю: високі доходи, швидкий професійний ріст, робота на проектах зі всього світу, друзі по всьому світу.
Вадим Махомед, фірма IDEIL, засновник Луцького ІТ-кластеру:[img data=def]25_05_2015_296981830/2.jpg[/img]
Те, що моє життя буде пов’язане з комп’ютерами та програмуванням, я зрозумів ще в школі. Мій старший брат тоді вже захоплювався інформатикою, програмуванням та комп’ютерною технікою на повну. Це саме він переконав батьків, що я мушу покинути музичну школу на п’ятому році навчання.
І після цього почалися щоденні відвідування шкільного класу інформатики, де ми просиджували весь вільний час. Щонайменше 3-4 рази на тиждень аж до самого вечора. Виходячи зі школи мусили будити сторожа, щоб випустив нас.
Само собою, що все почалося з тодішніх примітивних ігор, які здавалися чимось неймовірним. Зокрема, Lode Runner, численні клавіатурні тренажери, які у вигляді гри привчали пальці до клавіатури.
Потім були перші програми на Basic'у: елементарні геометричні фігури, їхні перетини, можливість зафарбувати. Перша відладка програм, коли зафарбовувалась не та область, яку планував. Описати те відчуття, коли ти змусив комп’ютер зробити, що хочеш – практично неможливо, воно не йшло у порівняння ні з чим. Потім були програми-калькулятори, перші створені інтерфейси для взаємодії з користувачем.
Комп’ютери тоді були досить примітивними в порівнянні з сьогоднішніми, але захоплення, яке вони викликали у користувачів, було незрівнянним.
Під час навчання в школі мені непогано давались точні науки: математика та фізика. Брав участь в олімпіадах. І в подальшому навіть інших варіантів, як вступ на спеціальність інформатика до ВДУ на математичний факультет навіть не розглядалось. І вже під час навчання в університеті було знайомство з різними мовами програмування: Pascal, Delphi, C/C++, потім в рамках саморозвитку познайомився з perl та випущеним у 1998 році HTML::Mason шаблонізатором, в розрізі веб-розробки я зрозумів, що скриптові мови програмування та веб-девелопмент, це саме той напрямок, якому хотілося б присвятити весь свій вільний час.
Навчаючись на 3-му курсі я почав підпрацьовувати та заробляти перші кишенькові гроші, а з 4-го курсу була повноцінна робота на ІТ-фірмі.
Сьогоднішні школярі – це той потенціал, який необхідний як навчальним закладам, так і ІТ-підприємствам міста, області та всієї України. Щодня потреба в програмістах та айтішниках лише зростає. І діти, навчаючись ще у школі, повинні зорієнтуватись на ІТ-спеціалізацію. Досить багато школярів не розуміють, що є така робота програміста, що вона цікава, що вона дає можливість заробляти собі на життя власними знаннями.
Переважна більшість старшокласників не визначилися з тим, ким вони хочуть стати. Що ще гірше: їхні батьки не визначились або керуються застарілими стереотипами. Тому ми взялися донести до них, що професія програміста, айтішника – це конкурентна професія, яка дасть можливість сучасному фахівцю завжди бути затребуваним.
Усім, в кого лежить душа до ІТ, хто наділений терпінням та посидючістю, грамотний і бажає постійно вчитися та отримувати задоволення від своєї роботи: не вагайтеся – йдіть в ІТ!
Олександр Яцканич, фірма Light-Web: [img data=def]25_05_2015_1728093506/3.jpg[/img]
ІТ-шником став цілеспрямовано: ще в школі пробував себе в Pascal. Реально мій веб-розвиток почався після того, як я пішов на практику у «ВІЗОР» від ЛНТУ. Там мене вчили веб-дизайну, але пішов я глибше – спочатку верстка, потім програмування тощо.
Перший зроблений сайт мені зараз навіть соромно згадувати, настільки він був примітивним, але тоді я цим дуже пишався, «бо ж йомайо! я його сам зробив!!» Десь через рік мій рівень наскільки виріс, що на той перший сайт я вже міг би витратити лише один день.
Коли ходив на зустріч з школярами і розказував їм про ІТ, то помітив багато дітей, які сприймають інформацію скептично. Але після розмови їхні очі починали горіти бажанням щось робити. І тоді розумієш, що все буде класно у нас.
Одного разу в 9 класі був дуже здібний хлопчина, однокласники глузували з нього типу «заучка». Але після того, як я розказав, ким він може стати, вони одразу задумались, адже я сказав що він може бути нашим українським Цукербергом. Після закінчення нашої зустрічі хлопчина підійшов до мене, я в нього запитав, що він знає, він розказав і от тоді я подумав: «От як би мені такий рівень знань в 9 класі, еееххх....». А взагалі – круто спілкуватись з школярами, вони такі, якими колись були ми, тільки ще не розуміють, як багато мають можливостей у цьому житті.
Іван Тібеж, Team Lead у компанії InternetDevels, засновник першої у Луцьку школи з веб-програмування OxIT, лектор у проекті Луцького ІТ-кластеру Eduup:[img data=def]25_05_2015_907083075/4.jpg[/img]
Айтішником став неочікувано. До цього вчився на вчителя фіз-ри, коли вже закінчував Луцький педагогічний коледж, задумався про професію. Програмування було моїм хобі. Стояв вибір: йти інструктором у фітнес-центр або стати програмістом.
ІТ – це крута річ. Зараз я вчу людей веб-програмуванню у своїй власній школі OxIT.
У мене ІТ почалося з того, що надивився фільм «Матриця» та зрозумів, що можна програмувати. Ігри вже набридли, хотілося свій ПК використовувати в інших цілях. Перша програма була написана на Delphi для вирішення простих лінійних рівнянь (ті що з дискрімінантом, тобто щось таке: ax2+bx+c=0). Програма повністю вирішувала рівняння, показувала хід дій, залишалося тільки переписати хід рішень у зошит. Далі був курс із вивчення веб-програмування (HTML, CSS, PHP, MySQL).
Мій перший комп’ютер з’явився тільки у 9 класі, гадаю, що якби він у мене був раніше, то можливо зраз я б досягнув набагато більшого. А зараз практично у кожній сім’ї є комп’ютер, де діти грають ігри, користуються соцмережами. Є діти, які так само почали займатися програмуванням за рахунок того, що десь щось спробували і вийшло, або ж відвідують спецкурси. Таких дітей – не багато, але впевнений, що їх кількість зростає з кожним роком.
Насправді, школярі ще не зовсім розуміють того, що ІТ-шником бути круто і дійсно прибутково. Коли мене запитували про переваги цієї професії я називав такі аргументи: достойний рівень заробітної плати, перспективність (починаєш з рядового програміста і можеш дорости до старшого програміста, який буде керувати) та сучасність. Програміст – це актуальна професія, яка буде затребуваною дуже довгий час.