Кандидати до луцької поліції – від красунь-волонтерок до героїв АТО

З початку відбору до поліції Луцька надійшло 4177 заяв. Конкурс на посаду поліцейського величезний – 26 людей на місце. Є серед претендентів і громадські активісти, і екс-міліціонери, і вчорашні студенти. Але серед цього різноманіття і різнобарв’я кандидатів важко не зауважити особливу пару – учасника АТО Олексія Кушнєра та волонтера Олю Валянюк. Вони разом допомагали армії, а зараз вирішили вдвох іти в поліцію, щоб змінювати країну на краще.

Про мету, перші враження від відборів до поліції та що треба зробити, щоб відновити довіру до правоохоронних органів з боку народу, й розповіли виданню «ВАР» кандидати в поліцію.

– Отож, коли ви вирішили подавати заявки у поліцію?

О.К. – Ми подумали: як це так – жити, і не потрапити в поліцію (усміхається). А якщо серйозно, то я завжди пробував щось робити – Майдан, Правий сектор, АТО. Але коли велика кількість людей вирішує проблеми силою, то це втомлює. Пора вже наводити лад у країні, тому я вирішив податися в поліцію.

Думка піти в поліцію з’явилася ще тоді, коли вона лише з’явилася у Києві. Але після того, як з’явилися всі ці селфі з поліцейськими, я зрозумів, що деякі люди пішли в поліцію заради гарних фотографій. Робота поліцейського – це не селфі. Багато хто не уявляє, що таке робота в правоохоронних органах. Я ж добре це розумію (Олексій служив у “Азові”, – ред.) і хочу змінювати життя на краще не грубою силою, а в межах закону. Всі мають бути рівні перед законом.

- Ви одразу вирішили вступати до лав поліції разом?

О.В. - Якось навіть і не пригадаю. Просто було недовге обговорення, десь до п’яти хвилин: ідемо в поліцію-ідемо (усміхається).

О.К. – У нас просто вдома увечері завжди відбуваються обговорення подій, які відбувалися протягом дня у Луцьку. Щось обдумуємо, говоримо, як на це реагувати тощо. Я помітив, що ми зазвичай оперуємо різною інформацією. І коли я чую нову інформацію від Олі, то складається трохи інша картинка.

Чому вдвох? Не факт, що ми обоє пройдемо в поліцію. А так принаймні хтось один зможе пробитися і це вже буде великим кроком. Якщо говорити не високими словами, то на днях я для себе зрозумів, що якщо ми дійсно обоє пройдемо і будемо отримати під час навчання стипендію, яку нам обіцяють -2000 гривень, то комусь одному доведеться таки відмовитися від цієї ідеї. Ми молода сім’я, живемо окремо від батьків, тому мусимо платити за квартплату, їжу тощо, тож доведеться влаштуватися на роботу, щоб не протягти ноги. Бо стипендії нам якраз вистачить заплатити за комуналку, квартплату та ще прогодувати собаку (усміхається).

- Як і коли ви подавали заявки? Особисто чи через електронну систему реєстрації?

О.В. – Заявки почали подавати у понеділок, я у той момент саме була на роботі. Ми з Олексієм вирішили подавати заявки через електронну систему. Але я таки подала документи особисто, бо захотіла на власні очі побачити, як це відбувається – побачити людей, які йдуть у поліцію, та тих, які приймають заявки. Я юрист за освітою, тому мені завжди цікаво, а чи немає якихось порушень?

Коли я носила заявку, то була там одна. Я прийшла – а там нікого, за столом лише дівчата, які приймають анкети та ті, хто інструктував про документи. Коли я зайшла, всі дівчата сполошилися – їм мабуть теж вже хотілося попрацювати (усміхається). Тож у мене був вибір куди іти. Я обрала біляву дівчину з довгим волоссям, у якої я й заповнила анкету. Вона була дуже привітна. Взагалі, все було дуже чемно, законно, можна було перепитати щось незрозуміле. Дівчина без проблем відповідала. Тому я вважаю, що все було організовано на високому рівні.

О.К – Після того, як Оля переконалася, що все нормально, я подав заявку он-лайн. Тому що по суті, дівчата, які приймали документи, просто перевносили у комп’ютер дані, які кожен міг заповнити удома за комп’ютером

- Після подачі заявок ви почали готуватися до проходження тестів?

О.В – До тестів на загальні знання підготуватися неможливо, бо вони визначають рівень твого загального розвитку. Ці знання ти отримуєш протягом всього життя, тому підготуватися до такого тесту за тиждень не можливо. Треба просто мати клепку в голові (усміхається).

- А як щодо підготовки до фізичного тесту?

О.К. – Чесно кажучи, сказати що я цілеспрямовано готувався не можна. Вдень я йду на роботу. Після роботи в мене «Автомайдан» – треба щось допомогти чи зустріти загиблого. Потім треба погуляти з собакою. Тому коли вертаєшся додому о дев’ятій вечора, думки піти на стадіон звичайно, є, але сил вже немає. До того ж, я отримав серйозну підготовку в «Азові» – там ми тренувалися кожного дня. І хоч вже минуло трохи часу, форма лишилася. Тому навіть враховуючи те, що я не готувався спеціально, фізичну підготовку здав добре.

Насправді здати фізичну підготовку можна було без проблем. Мене здивували хлопці, відверті пузані через неактивний спосіб життя. Якщо людина хоче, то не має проблеми за 2,5 місяців підтягнути її фізичну форму. Я для цього сходив кілька разів на стадіон, перевірив свої показники, побачив , що добре «витягую».

О.В. – Я теж до бігу не готувалася – ми з Олексієм ходили на стадіон, засікали час і показники були добрі. Мене хвилював лише тест на відтискання від підлоги. Для моєї вікової категорії треба було відтиснутися 26 разів.

Тому кожного дня, коли Олексій приходив з роботи додому, його першим питанням було скільки разів я відтискаюся. Я регулярно тренувалася – прийшла з роботи – відтискаюсь, дивлюсь кіно – відтискаюсь, погуляла з собакою – відтискаюсь. Але на тесті питання більше у техніці виконання. Вже під час тесту я відтиснулася 27 разів, але мені зарахували лише 14. Але сили вже були втрачені, тому відтиснутися ще 12 разів я не змогла б.


- Якими були враження від конкурентів?

О.В. – Людину зустрічають по одягу та зовнішності. Я стараюся так не робити, але в підсвідомості все-таки поскакують такі моменти – ось цей недотягне фізкультуру, а цей викинув окурок не в смітник – не хочу, щоб він пройшов тощо. Коли пройшла тести і побачила свій результат – 47 балів – я дуже засмутилася, все-таки максимум 60. Але коли я почула результати тих, хто був зі мною в одній кімнаті (а це було 28-35 балів), то я була дуже задоволена результатом. Потім розпитувала друзів, знайомих про результати.

Коли ми прийшли здавати фізичну підготовку, то там були дуже спортивні дівчата – видно було, що вони серйозно займаються спортом. Але мене лякає конкуренція лише до того моменту, коли я починаю щось робити. Забіги відбувалися по 12 людей, я потрапила в групу з сильними на вигляд дівчатами. Та коли ми почали бігти, я зрозуміла, що дійсно можу їх обігнати.

- Який з етапів був для вас найважчим і чому?

О.В. – Психологічно найважчий етап – перший, тест на загальний розвиток. Ти не знаєш, що і як, куди бігти, очі перелякані, ніхто не знає, які документи куди нести (усміхається). Але насправді найважчим моментом був тест на фізичну підготовку, бо в день, коли ми його здавали, температура сягала 35 градусів, а ще ж треба було бігти і відтискатися. Багато людей втрачали свідомість, постійно хотілося пити.

О.К – Для мене трохи незрозуміла послідовність етапів. Чому не провести найперше військово-лікарську комісію, щоб відсіяти людей, які не підходять фізично, а тоді вже проводити тест на фізпідготовку? Це ж логічно. Якщо говорити про мінуси, то виникає таке відчуття, що намагаються якнайбільше людей довести до останнього етапу, де і буде найсерйозніший відбір. На кожну людину, яку пропускають далі, виділяють кошти. Чому не встановити, скажімо, прохідний бал після тесту на загальний розвиток? Є очевидні випадки, коли люди не підходять для служби в поліції, але їх протягують на ФІЗО і ВЛК.

Дехто має хронічні захворювання, з якими хлопців, скажімо, не беруть до армії. Але їх відсіюють лише на третьому етапі.

- Зовсім недавно ви пройшли військово-лікарську комісію? Схоже на традиційний медогляд?

О.В. – Чесно кажучи, дивилися все. Незважаючи на те, що ще до ВЛК треба було зібрати довідки, здати аналізи та пройти ряд лікарів, під час комісії треба було зробити це ще раз. Тому вони дійсно виконали свою роботу на «ура». Мені навіть іноді було страшно, що я чогось про себе не знаю. Наприклад, у лора нам давали нюхати три баночки і ми по запаху мали встановити, що там. Такі речі дивували, бо я раніше не стикалася з такими тестами. У дерматолога треба було повністю роздягтися для огляду шкіри, треба було навіть підносити волосся.

Медогляд я пройшла за три з половиною години. Крім мене того дня проходили ще 53 кандидати. За час проходження комісії я познайомилася з великою кількістю чудових людей, які, я сподіваюся, таки будуть працювати у новій поліції.

О.К. – Медогляд ми пройшли легко, бо у лікарні МВС працюють люди, які є спеціалістами своєї справи. Це я кажу як людина з медичною освітою. Все було організовано грамотно – кандидатів викликали партіями, тому черг не було. Лікарі у картці, яку видавали на вході, вказували знайдені захворювання. Кожне захворювання – це стаття, за якою потім кандидату відмовляють, тобто люди з таким захворюванням не можуть бути працівником МВС. Були такі люди, яким відразу ж при видачі документів говорили, що з таким діагнозом у них немає шансів пройти.

Оля навіть розповідала, що деяких учасників бойових дій, які відслужили, списували через плоскостопість. Тобто людину в армію з плоскостопістю взяли, а в поліцію ні.


- А чи можливо якось обманути систему та «обійти» тести?

О.К – Якщо й можливо, то лише на двох етапах – там, де присутній людський фактор – ВЛК і співбесіда, де людський фактор вирішує все. На тестах ти не можеш обманути пограму, відразу бачиш свій результат. Але побачимо, як буде далі.

О.В. – Ми не знаємо, що відбувається після того, як зачиняються двері за кандидатом. Але сподіваємося, що все-таки відбір буде відбуватися чесно.

- За який з майбутніх етапів переживаєте більше: психотест чи співбесіду?

О.В. – За етапи переживаємо поступово. Зараз на черзі психологічний тест. Іноді в інтернеті шукаю враження тих, хто здавав тести в інших містах. Багато хто радить пройти їх удома, мовляв, це ж звичайні психологічні тести. Я вважаю, що не треба цього робити. До такого краще не готуватися. Це психологія – ти вже будеш думати так, як в тестах, які ти проходив. А треба думати так, як відчуваєш у даний момент. Не треба перебудовувати свій розум.

- Разом з вами подавали документи хтось із ваших друзів?

О.В.– Наш друг Сергій Мерчук теж подав документи, ми троє тримаємо кулачки один за одного. Є ще одна наша подруга, яка приїжджає до нас із Києва на тести. Вона сказала, що без нас в поліцію не піде, бо дуже нас любить (усміхається).

З багатьма ми познайомилися вже там, і за них теж переживаємо. З багатьма, хто має активну громадянську позицію, ми були знайомі заочно. Пішли наші знайомі з ДУКу, тербату – тепер хвилюємося, щоб хлопці пройшли. Вони будуть гідними поліцейськими.

О.К. - Це Оля переживає, а я оцінюю, чи конкуренти вони мені чи ні (усміхається).

- Якщо пройдете у поліцію, то хочете працювати одному патрулі, чи все-таки в різних? Чи позначаться ваші стосунки на роботі?

О.К. – Однозначно в різних. Нас вдома чекає наша собака, а якщо ми будемо в одному патрулі, то хто ж за нею буде дивитися?(усміхається).

О.В. – Хочемо на різні патрулі і в різні зміни, щоб не було конфлікту інтересів. Так і вдома можна буде щось зробити.

- Олексію, робота в поліції передбачає конфліктні і неприємні ситуації, спілкування з кримінальними елементами. Чи готові ви відпустити Олю на таку роботу?

О.К. – Оля корінна лучанка, вона все життя прожила в неспокійному районі, тому вже має досвід спілкування з такими елементами. Я не переживаю (усміхається).

О.В. – Я думаю, що готова до такого, побачимо що скаже комісія. Життя часто зводить нас з різними людьми – і з цвітом нації, і з її гниллю. Треба налаштовувати себе на те, що робота не впливатиме на особисте життя та ставлення до людей загалом. Я стараюся спілкуватися з такими людьми, щоб підготуватися, але не перейматися цим. Поки що це важко виходить, але я думаю, що впораюся.

- Багато людей скептично ставляться до створення поліції. Як вважаєте, що треба зробити, щоб змінити думку цих людей?

О.В. – Нормально працювати. Завжди будуть і негативні думки, і скептики, і люди яким однаково.

Я особисто йду туди, щоб довести суспільству, що не всі люди однакові – є люди, які переживають і роблять щось для суспільства. Їм не однаково, як буде на їхніх вулицях і чи не боятимуться вони за своїх дітей, коли ті ввечері повертатимуться з додаткових занять. Я хочу добитися того, щоб люди не боялися звертатися до правоохоронних органів. Міліцейську форму давно спаплюжили, тому часто люди, коли є можливість, стараються не звертатися до правоохоронних органів. Я хочу, щоб люди дійсно приходили зі своїми проблемами і на вулицях поменшало цієї гнилі. Їх не виженеш з міста, але я сподіваюся, що після спілкування з поліціянтами ці люди щось переосмислять у своєму житті та поводитимуться вихованіше.

О.К. – Більшість людей, які нас оточують, тільки й вміють критикувати. Вони робили це під час Революції Гідності, після початку АТО, після початку волонтерського руху. Вони сиділи вдома на дивані і казали не їхати на Майдан, «бо то нічого не дасть», не давати гроші волонтерами, «бо вони за ті гроші живуть». Тепер вони кажуть не йти в поліцію, бо там будуть всі продажні.

Я належу до категорії, яка прагне змін і намагається щось для цього робити. Я вважаю, що критикувати можна тоді, коли ти дійсно щось робиш заради змін. А критика заради критики… На неї не варто звертати уваги.

- У інших містах мали місце прецеденти конфлікту міліції з поліцією – коли поліціянти когось затримували, а міліціонери відпускали. Допускаєте такі можливості у Луцьку? Як з цим боротися?

О.В. – Як я вже казала – я за освітою юрист. Тому питання співпраці поліції з іншими правоохоронними мене цікавитиме в першу чергу. Треба просто дослідити закони та підзаконні акти, щоб знати на яких засадах все працює. Якщо я дійсно пройду в поліцію, то це буде питання номер один.

О.К – Сподіваюся, що ми наблизимося до американської системи, де полісмен є членом судового процесу з моменту затримання порушника до винесення рішення. Він є свідком у суді, хочу щоб і у нас так було.

А з приводу випадків, коли міліціонери відпускали тих, кого заарештувала поліція, то я залишаю як варіант ще громадський осуд. Якісь теми я можу винести на загал, а коли буде тиск з боку громадськості. То вважаю, що ці питання вирішуватимуться дещо інакше.

- Чи добре, на вашу думку, у Луцьку організована робота з відбору майбутніх поліцейських?

О.К. – Робота організована дуже добре, все по-європейськи. Але іноді вже аж занадто – по п’ять разів повторюють, що і куди нести. Ніякого природного відбору (усміхається). Оскільки присилають лист, дзвонять-нагадують-перенагадують, то дехто навіть з місця не зрушує, щоб щось дізнатися. Але все відбувається дуже ввічливо, у мене лишилося позитивне враження.

О.В.– Іноді люди, які нас інспектували, самі не знали відповідей на всі питання. Ось наприклад під час загального тесту один хлопець спитав, чи можна користуватися калькулятором і йому дозволили. Хоч у листі чітко було вказано: не можна користуватися підручними засобами. Мене це дуже обурило. Але я думаю, що навіть якщо він порахував питання з математики на калькуляторі, то логікою не впорався. Загалом у мене теж лишилося позитивне враження.

- Чи готуєте себе морально до того, що хтось із вас може не пройти? Що будете робити далі?

О.В. – Ми відразу були готові до того, що можемо не пройти. Не було рожевих окулярів – все, ми відразу полісмени. Вибирають дійсно достойних, а вважати себе найдостойнішим – неправильно. Тому ми припускаємо варіант, що можемо не пройти. Я більше хочу, щоб Олексій пройшов, думаю, що це робота для нього, він зможе себе там реалізувати. Якщо я не пройду, то знайду чим зайнятися – у мене є диплом та досвід роботи (усміхається).

О.К. – У будь-якому випадку треба за щось жити, тому будемо працювати. Я сподіваюся, що таки пройду – у мене є досвід роботи в МВС, я учасник бойових дій та маю медичну освіту. В Олі є вища юридична освіта. Але я сподіваюся, що принаймні Оля втрапить в поліцію, а я зможу реалізовувати волонтерські проекти.

- Чого на вашу думку зараз не вистачає нашим людям, щоб не порушувати законів?Чи вирішить цю проблему поліція?

О.В. – Це проблема людського сприйняття дійсності,у собі це має змінити кожна людина. Але для того, щоб не порушувати закони, їх треба знати. Пора почати цікавитися своїм правами і обов’язками, тим більше, що черпати інформацію є звідки. Але, на жаль, люди не хочуть цього робити.

О.К. – Позиція наших людей – якщо Порошенко не продав завод у Липецьку, то й я собі можу дозволити пити пиво та розкидатися окурками. Але будь-яка негативна дія має принцип снігового клубка – починається з маленького, але по наростаючій збільшується в геометричній прогресії.

От ми живемо в районі ГПЗ, і часто стикаємося з «приємними» компаніями, представники яких розуміють лише мову сили. Але коли вони зрозуміють, що є структура, яка працює – коли з сотні людей двох затримають за порушення, то з тих 98 вже з 70 задумаються, чи порушувати наступного разу. Вони зрозуміють, що за дію може бути покарання – не кілька гривень хабара, а, скажімо, реальний термін. Коли порушники зрозуміють, що діяти можна тільки в рамках закону і його не можна обійти, тоді вони почнуть думати. Нашою функцією буде донести це до них.