Побувати у кабінетах керівників Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка «Таблоїд Волині» планував давно. Думалося, що їх «хати для роботи» по-особливому цікаві. Ми не помилилися: у кабінетах директора театру Анатолія Гливи та художнього керівника Петра Ластівка справді дуже багато цікавих деталей та суто театральних елементів.

Окрім того, нас чекав справжній сюрприз ‒ екскурсія закуліссям та робочими приміщеннями театру.

Отож, все по порядку.

Попереднім господарем нинішнього кабінету Анатолія Гливи був колишній керівник театру, нині покійний Богдан Степанович Береза. Анатолій Миколайович «заселився» сюди 1 лютого 2011 року. Каже, що з часів попереднього керівника мало що змінилося. Тут так само затишно й прохолодно влітку.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8761.jpg[/img]
Вікна кабінету виходять на фасад готелю «Україна». Попри те, що у кабінеті протягом дня не надто багато сонячного світла, тут багато рослин. За словами директора, за квітами доглядає прибиральниця. «Я люблю рослини, але коли вони в полі. До того ж тут північна сторона, то не надто добре ростуть, більше мучаться», ‒ каже Анатолій Глива.

[img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8718.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8717.jpg[/img]
До слова, у кабінеті секретарки ‒ також квіти: у вазі на столі ‒ троянди, на підвіконні ‒ фіалки.

[img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8765.jpg[/img]
Особливої уваги заслуговує стіл директора. Він розташований якраз навпроти дверей і займає значну частину кабінету. Відсортовані документи лежать у акуратних стосиках. На столі є окреме місце для старих фото, якими час від часу поповнюється історичний архів театру. Тут нема комп’ютера, лише факс. За словами директора, свій кабінет комп’ютиризовуватиме в останню чергу.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8750.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8737.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8719.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8743.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8744.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8749.jpg[/img]
Також на робочому столі ‒ печатка, два мобільних телефони (МТС і Київстар), два календарі, робочий щоденник, преса та калькулятор. На видному місці ‒ дві книги, які у черзі на прочитання стоять наступними: «Я бачу світ душею режисера» Віталія Іваницького та «І кози в золоті, і цап в сережках» Василя Гриба.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8746.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8747.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8764.jpg[/img]
За спиною директора у ніші ‒ грамоти, нагороди й портрети Тараса Шевченка та Лесі Українки. Цікаво, що нагород за портретами не видно. До речі, деякі з цих картин Анатолій Миколайович зробив сам ‒ у рами замість грамот вставив зображення. Не побачили ми нагород і на стінах у кабінеті. Деякі стоять складені за склом у шафі.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8757.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8722.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8723.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8724.jpg[/img]
Серед книг у книжковій шафі ‒ Енциклопедія сучасної України (Спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка), статті про артистів Волинського театру до якої готував Анатолій Глива.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8727.jpg[/img]
Ще у кабінеті є декоративні вази, ляльки й навіть спортивні нагороди. Також ‒ дві ікони: обидві подаровані церквою. Ще одна картина ‒ раритетне зображення Національного театру імені Марії Заньковецької. Її подарував Львівський театр на 60 річницю волинських колег.

[img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8717.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8720.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8707.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8710.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8728.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8694.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8702.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_2091372402/img_8706.jpg[/img]
Нетиповим для кабінету видався умивальник. Рідко у кабінетах доводиться побачити такий елемент інтер’єру. Анатолій Миколайович каже, що часто ним користується, особливо влітку ‒ миє руки.

[img data=wat]26_06_2015_1662176953/img_8754.jpg[/img]


Кабінет художнього керівника театру Петра Ластівки менш просторий. Сам господар називає його «намоленим», адже тут працювало багато видатних режисерів та художніх керівників. «Вони сиділи у цьому кабінеті й творили цей театр, а я продовжую їхню справу», ‒ з повагою каже Петро Петрович.
 
У кабінеті він «оселився» у 2007 році. З вікон та балкону приміщення на другому поверсі можна побачити будівлю Волинського окружного адміністративного суду.

[img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8819.jpg[/img]
Перше, що дивує на робочому столі, ‒ велика кількість дисків. Тут є улюблені композиції Петра Ластівки, музика та робочі відео з вистав. Художній керівник каже, що все це необхідно постійно мати під рукою, аби вистави завжди були на найвищому рівні, й демонструє вміст однієї з шухляд столу ‒ тут також диски, верхній підписаний рукою Петра Петровича – «Сурогатна мама. Відео».

[img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8824.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8841.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8843.jpg[/img]
Також на столі ми побачили декілька книг з творчістю Миколи Гоголя, збільшувальне скло, декоративну підставку для ручок, прапорці з символікою СЄ та України, калькулятор, документи та гарно оформлену книгу. Саме вона привернула нашу увагу. Як виявилось, то ‒ зовсім не книжка, а замаскована під неї шкатулка. Її подарував Петру Ластівці Народний артист України, актор театру Олександр Якимчук.

[img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8844.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8845.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8846.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8847.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8848.jpg[/img]
На стінах кабінету ‒ колекція афіш театру, яка дає змогу відслідкувати увесь репертуар; ікона апостола Петра, подарована актрисою Софією Онищук; картина художника Сергія Рідванецького та портрет Леся Курбаса. Знайшлися у кабінеті й два портрети Петра Ластівки: один з часів Чернівецького театру, тут режисеру 22 роки, інший ‒ за часів роботи у Тернопільському театрі.

[img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8822.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8823.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8820.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8837.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8831.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8856.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8857.jpg[/img]
Завжди на видному місці у кабінеті лежить книга «Державні нагороди України. Кавалери та лауреати». Разом з нагородою «Заслужений діяч мистецтв України» видання презентували Петру Ластівці у 2009 році. Петро Петрович з гордістю демонструє розгортку з історією про власну родину та свій творчий шлях.
 
[img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8862.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1746747527/img_8860.jpg[/img]
Окрім кабінетів керівників театру, ми побували також за кулісами та у робочих приміщеннях ‒ гримерках та костюмерних. Побачили, як зберігаються костюми, перуки й декорації, коли не використовуються у виставах. Зрозуміли, яку велику частину роботи театральних працівників не бачить глядач, адже костюми треба прати й прасувати (до речі, з одягом поводяться дуже обережно, а спеціальні професійні праски коштують понад 5 тисяч гривень). Перуки також потребують особливого догляду. А чого варте вміння відсортувати та поскладати увесь реквізит та декорації за виставами. Направду, грандіозна робота!

[img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8773.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8811.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8813.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8815.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8774.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8778.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8781.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8790.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8792.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8799.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8800.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8802.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8805.jpg[/img]
Коли ми заглядали у кабінети, комірчини й закулісся, у театрі якраз готувалися до постановки дитячої комічної опери Миколи Лисенка «Коза-Дереза», тож фотографу «Таблоїда Волині» вдалося зафіксувати акторів перед самісіньким виходом на сцену. 

[img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8817.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8807.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_707191885/img_8783.jpg[/img] [img data=wat]26_06_2015_1650312941/img_8808.jpg[/img]
Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Дмитро КУХАРУК