Смачний лайфхак: домашня Нутелла за дві хвилини
А ви знали, що улюблену багатьма Нутеллу можна з легкістю приготувати вдома? На диво простий і перевірений рецепт домашнього смаколика опублікували на сайті «Сім'я і дім».
27 Жовтня 2024
Автор: Юрій КОНКЕВИЧ
Коли дізнався, що «Сім’я і дім» випускає 1000-й номер, мало не зомлів. От, здавалося б, позавчора випускали 666-й, і я просив Сашу Сінкевича написати щось веселе на кшталт марності забобонів стосовно цього «числа дідька». І ніби вчора вийшов 777-й номер СіДу із жартами і приколами на першій сторінці на знак пошани до трьох сімок, які мусили принести щастя читачам номеру. А тут тисячний...
Але які б то не були номери — 3-й, 666-й чи 1000-й, успіх газети у чималій мірі залежав від її обличчя — першої сторінки. Газету, як і людину, зустрічають, як то кажуть, «по фейсу». А вже проводжають за змістом того, що всередині. Тож СіД завжди намагався бути впізнаваним та інтригуючим, часто — епатуючим, аби потрапити вам у руки.
Кажуть, що за класикою жанру, аби виграти конкуренцію в інших газет, треба насолити-наперчити першу сторінку або ж дати туди більше ...крові і жаху. Ми колись домовилися між собою, що в нас цей номер не пройде і затялися будь-що, але покійників чи шокуючи фотки із ДТП не тільки на першу, але й взагалі в газету не давати.
Було це трохи по-старомодному, проте через якийсь час приємно було почути «дякую!» від читачів за таке рішення. І коли навіть на обкладинку доводилося давати зовсім невеселі матеріали, СіД виходив із ситуації якимсь колажем — його майстрував в «фотошопі» наш дизайнер, покійний Вітя Шепель.
На першу шпальту заведено давати анонси найцікавіших матеріалів номеру. Але був на ній і чинник технічно-комерційного прогресу. «Сім’я і дім» першою на Волині почала продаватися в мережах супермакетів, відтак у «шапці» (місце біля назви-логотипу газети) ми почали розміщувати штрих-код. Для зручності касирів, які продавали газету.
Утім, головним щастям для першої сторінки був її «цвях». Так називають центровий матеріал, найрейтинговішу статтю номера. В ідеалі, біля «цвяху» мусили б іти анонси трохи менших «шурупів» – таких самих цікавих і корисних матеріалів.
Аби головний матеріал номера сподобався усім читачам, треба було перебрати з десяток варіантів його заголовку – читачі звертають увагу на великі букви назви матеріалу та ілюстрацію. І починалося...
«Як самотня баба Варка живе на пенсію у ...52 гривні». Ні, це задовго, букви на стіл вилізуть.
«Пенсія баби Варки — 52 гривні». Але ж в селі можна на такі гроші прожити! (це був 2000 рік).
Хтось починав нервово вискалюватися, пропонуючи такий варіант: «Бабу Варку прокляли жити на саму пенсію!». «Розумника» затюкували і обирався компромісний, але не менш читабельний заголовок: «Як баба Варка живе на 52 гривні».
Пам’ятними були й муки народження назвиська репортажу із Гіркої Полонки. Там сім’я внаслідок бюрократичних реп’яхів довгий час сусідувала із цвинтарем, причому на фотках з місця події капуста росла буквально за метр із могилами. Ви уявляєте, що напридумували наші молоді цинічні голови?.. Зійшлися тоді, здається, на назві «Царство мертвих на городі»…
Жарти-жартами, але без зайвої скромності - перші сторінки нам переважно вдавалися і вдаються. Пишаємося цим. Головний колись редактор СіДу вирішив пригадати з десяток перших шпальт «Сім’ї і дому», які особливо запам’яталися йому особисто...
ВЕСЕЛИЙ ДОВГОЖИТЕЛЬ
…До Григорія Нестора ми з Наталкою Шепель потрапили повертаючись із львівського Форуму видавців. Хоч і були втомлені цілоденною метушнею найбільшої книжкової виставки країни, але 113-річний Григорій Нестор нас і розвеселив, і зарядив енергією на всю осінь 2006-го.
Разом із онукою Оксаною дід Григорій розповів про своє життя у трьох століттях і в чотирьох державах. Та ще й заспівав нам трьома мовами – українською, якої навчили тато з мамою, російською, якою співали царські солдати на Галичині у Першу світову та …англійською, якої навчила сестра-полячка, що колись повернулася з Америки додому.
[img data=def]25_02_2016_849961637/8f.jpg[/img]
Вже після нашого матеріалу Григорія Нестора визнали в Книзі рекордів України за найстаршого українця, а в Старий Яричів потягнулася вервечка репортерів. Мені ж і досі часто згадуються вицвілі і добрі-добрі очі діда Григорія…
ПОТЯГ У НІКУДИ
Серед мільйона мандрівних матеріалів нашого Саші Сінкевича був такий, який можна було б чіпляти на першу шпальту хоч «Фігаро», хоч «Дейлі мірор». Сашко умів відкривати нам очі на буденні, здавалося б, сенсації «містечкового розливу».
Функціонувала собі на рівненському Поліссі вузькоколійка, що її створили сто років тому поліщуки, аби зручно було ліс пиляти і до залізниці його возити. А після його матеріалу про рівненську «кукушку» вузькоколійка стала туристичним діамантом Зарічнянського району. Вузькоколійка виявилася найдовшою в Європі та ще й такою, яка справді возить пасажирів на край світу.
[img data=def]25_02_2016_849961637/9.jpg[/img]
«Буває так, що потяг зупиняється і машиністи разом із пасажирами починають збирати гриби. А у травні вздовж залізниці зацвітає море конвалій». Ви вже хочете на «кукушку»?!
ПОМАРАНЧЕВИЙ НОМЕР
Революцію 2004 року нині вже й не часто пригадують, утім, переконаний, що без неї не сталося б і 2013-2016 років. Коли почалися перші протести листопада 2013-го, редакція була чи не в повному складі на Театральному майдані Луцька.
Вирішили на ранок іти до головного редактора Івана Корсака з пропозицією випускати суто «революційний номер». Власне, інших новин читач у той момент і не потребував.
[img data=def]25_02_2016_849961637/6f.jpg[/img]
Отак і вийшов в друк скорочений, восьмисторінковий, але дуже сміливий, як на ту пору номер СіДу. Його перша сторінка велемовно показувала цінності нашої редакції.
ПОЛІССЯ ПІД КОЛЕСА ОЛІГАРХІВ
Через рік після свого буцімто обрання президентом Янукович уже достатньо знахабнів. Межигір’я і монополізацію бізнесу він замкнув на собі і старшому сину, а от молодшому, вже покійному Віктору, «віддав» дитячі пустощі – наприклад, ралі по бездоріжжю.
Янукович-молодший ганяв всюдиходами в компанії собі подібних, де хотів. Навіть у заповідниках. Влітку 2011-го настала черга Волині. Джипи якогось чергового автопробігу мали перелопатити поліські болота і зупинитися на Шацьких озерах. Неймовірними зусиллями громадськості і ЗМІ того літа вдалося вакханалію призупинити.
[img data=def]25_02_2016_849961637/5f.jpg[/img]
У нас на першій шпальті також вийшов матеріал і після нього шеф-редактору дзвонили, цікавилися, радили…
ЛЮБОВ, ЩО СХОЖА НА СОН
Бували веселі й оптимістичні перші сторінки, але в житті, як у веселці кольорів. Тож писали й про людські драми, у яких сильні духом люди боролися до останнього.
Такою була липнева історія 2002 року про німця Юргена Шульца, який заради коханої дівчини Наталки Єфремовської з Луцька підняв на ноги всю свою батьківщину. Вже в лікарні вони стали чоловіком і дружиною, Юрген до останнього подиху підтримував свою Наталку, її родичів…
[img data=def]25_02_2016_849961637/1f.jpg[/img]
Знаю, що в Німеччину після того поїхав не один десяток примірників «Сім’ї і дому» із історією кохання, боротьби і розлуки…
НАПИСАНО – ВІРИТИ
Така рубрика в СіДі з’явилася після кількох просто таки карколомних сюжетів, до яких, віримо, ще доберуться якщо не голлівудські, то українські кінорежисери. Як зараз пам’ятаю стан Сергія Шинкаря і Наталки Шепель, коли вони весною 2000-го року повернулися із Овадно, що біля Володимира.
[img data=def]25_02_2016_849961637/4a.jpg[/img]
Там вони стали свідками возз’єднання родини – голландець Ганс знайшов свою рідну доньку Євгенію… Надія, мама Євгенії, і Ганс познайомилися на німецькому заводі. Спалахнуло кохання, яке обірвало закінчення війни. У 1945-му Надія народила донечку Женю. Їй було суджено зустріти батька через 55 років…
КОЛИ ХРЕСНИЙ – ПРЕЗИДЕНТ
Часто траплялося так, що матеріал, який готувався у номер, за містичним збігом обставин ставав втричі актуальнішим для читачів. Така історія трапилася із, здавалося б, просто оптимістичною розповіддю про українську пару, що мешкає в Польщі. У них народилася двійня і хтось порадив вибрати за хресних Леха та Ярослава Качинських – також двійнят, які до того ж народилися також 18 червня.
[img data=def]25_02_2016_849961637/7.jpg[/img]
Я готував цю історію в номер аж тут… Словом, вийшло в нас на першій фото із двійнятами і загиблою в авіакатастрофі під Смоленськом президентською парою Леха та Марії Качинських.
ЛЮДИНА-МУМІЯ
Це був водночас один із найстрашніших, але водночас теплих матеріалів. Сказати, що Анатолій Гаврисюк із Старого Загорова - інвалід першої групи - нічого не сказати.
Народився він цілком здоровою дитиною. Якось узимку, несучи сина, його мама не помітила, як маля розмотало ноги. Наслідок обмороження був жахливим. Келоїдні рубці почали спотворювати тіло. Хвороба весь час прогресувала, і зупинити її не було змоги.
За три десятиліття вона так змінила Анатолія, що у ньому важко впізнати людську подобу. Як злий жарт - залишила у знівеченому тілі цілком нормальну свідомість і добру вдачу.
[img data=def]25_02_2016_849961637/2a.jpg[/img]
Він розповів нам, що мріє про гарний телевізор, ми пообіцяли допомогти. І восени 2004 року повернулися із подарунком, на який по кілька гривень приносили гроші читачі.
ЖИТИ У ПІД’ЇЗДІ
Коли ми пережили цю історію, то у найважчі моменти редакційного життя пригадували: «Але ж це не в під’їзді жити!». У луцької родини, яка довірилася не мові документів, а чесному слову, забрали квартиру у панельці. Їх восени 2000-го виселили у під’їзд з усіма нехитрими пожитками.
[img data=def]25_02_2016_849961637/11.jpg[/img]
Якийсь час спробувала повоювати за право людей жити в гідних умовах і «Сім’я і дім». Коли юридичні аргументи вичерпалися, мої колеги відшукали тимчасове житло героям нашої публікації. Перевозили ми людей самі, наймаючи «газона» і вантажачи-розвантажуючи речі. І там було фортепіано, між іншим...
МАМА ДЛЯ ПОЛЬСЬКИХ ЧЕТВЕРНЯТОК
Восени 2006 року перша сторінка СіДу вустами Саши Сінкевича розповіла читачам теплу історію людяності. Це був той випадок, коли до української заробітчанки в Польщі поставилися, як до людини. І вона на три роки стала другою мамою для унікальних діток.
[img data=def]25_02_2016_849961637/3a.jpg[/img]
У Варшаві вперше за 35 років народилися четвернята – три братики і сестричка. Доглядала за хворобливими дітлахами наша Олена Занько. І не про сто доглядала, а й українських казок і колискових навчала. Більше того, завдяки увазі польських ЗМІ до незвичної сімейки Олену ввели до найповажнішого польського бомонду…
Коли дізнався, що «Сім’я і дім» випускає 1000-й номер, мало не зомлів. От, здавалося б, позавчора випускали 666-й, і я просив Сашу Сінкевича написати щось веселе на кшталт марності забобонів стосовно цього «числа дідька». І ніби вчора вийшов 777-й номер СіДу із жартами і приколами на першій сторінці на знак пошани до трьох сімок, які мусили принести щастя читачам номеру. А тут тисячний...
Але які б то не були номери — 3-й, 666-й чи 1000-й, успіх газети у чималій мірі залежав від її обличчя — першої сторінки. Газету, як і людину, зустрічають, як то кажуть, «по фейсу». А вже проводжають за змістом того, що всередині. Тож СіД завжди намагався бути впізнаваним та інтригуючим, часто — епатуючим, аби потрапити вам у руки.
Кажуть, що за класикою жанру, аби виграти конкуренцію в інших газет, треба насолити-наперчити першу сторінку або ж дати туди більше ...крові і жаху. Ми колись домовилися між собою, що в нас цей номер не пройде і затялися будь-що, але покійників чи шокуючи фотки із ДТП не тільки на першу, але й взагалі в газету не давати.
Було це трохи по-старомодному, проте через якийсь час приємно було почути «дякую!» від читачів за таке рішення. І коли навіть на обкладинку доводилося давати зовсім невеселі матеріали, СіД виходив із ситуації якимсь колажем — його майстрував в «фотошопі» наш дизайнер, покійний Вітя Шепель.
На першу шпальту заведено давати анонси найцікавіших матеріалів номеру. Але був на ній і чинник технічно-комерційного прогресу. «Сім’я і дім» першою на Волині почала продаватися в мережах супермакетів, відтак у «шапці» (місце біля назви-логотипу газети) ми почали розміщувати штрих-код. Для зручності касирів, які продавали газету.
Утім, головним щастям для першої сторінки був її «цвях». Так називають центровий матеріал, найрейтинговішу статтю номера. В ідеалі, біля «цвяху» мусили б іти анонси трохи менших «шурупів» – таких самих цікавих і корисних матеріалів.
Аби головний матеріал номера сподобався усім читачам, треба було перебрати з десяток варіантів його заголовку – читачі звертають увагу на великі букви назви матеріалу та ілюстрацію. І починалося...
«Як самотня баба Варка живе на пенсію у ...52 гривні». Ні, це задовго, букви на стіл вилізуть.
«Пенсія баби Варки — 52 гривні». Але ж в селі можна на такі гроші прожити! (це був 2000 рік).
Хтось починав нервово вискалюватися, пропонуючи такий варіант: «Бабу Варку прокляли жити на саму пенсію!». «Розумника» затюкували і обирався компромісний, але не менш читабельний заголовок: «Як баба Варка живе на 52 гривні».
Пам’ятними були й муки народження назвиська репортажу із Гіркої Полонки. Там сім’я внаслідок бюрократичних реп’яхів довгий час сусідувала із цвинтарем, причому на фотках з місця події капуста росла буквально за метр із могилами. Ви уявляєте, що напридумували наші молоді цинічні голови?.. Зійшлися тоді, здається, на назві «Царство мертвих на городі»…
Жарти-жартами, але без зайвої скромності - перші сторінки нам переважно вдавалися і вдаються. Пишаємося цим. Головний колись редактор СіДу вирішив пригадати з десяток перших шпальт «Сім’ї і дому», які особливо запам’яталися йому особисто...
ВЕСЕЛИЙ ДОВГОЖИТЕЛЬ
…До Григорія Нестора ми з Наталкою Шепель потрапили повертаючись із львівського Форуму видавців. Хоч і були втомлені цілоденною метушнею найбільшої книжкової виставки країни, але 113-річний Григорій Нестор нас і розвеселив, і зарядив енергією на всю осінь 2006-го.
Разом із онукою Оксаною дід Григорій розповів про своє життя у трьох століттях і в чотирьох державах. Та ще й заспівав нам трьома мовами – українською, якої навчили тато з мамою, російською, якою співали царські солдати на Галичині у Першу світову та …англійською, якої навчила сестра-полячка, що колись повернулася з Америки додому.
[img data=def]25_02_2016_849961637/8f.jpg[/img]
Вже після нашого матеріалу Григорія Нестора визнали в Книзі рекордів України за найстаршого українця, а в Старий Яричів потягнулася вервечка репортерів. Мені ж і досі часто згадуються вицвілі і добрі-добрі очі діда Григорія…
ПОТЯГ У НІКУДИ
Серед мільйона мандрівних матеріалів нашого Саші Сінкевича був такий, який можна було б чіпляти на першу шпальту хоч «Фігаро», хоч «Дейлі мірор». Сашко умів відкривати нам очі на буденні, здавалося б, сенсації «містечкового розливу».
Функціонувала собі на рівненському Поліссі вузькоколійка, що її створили сто років тому поліщуки, аби зручно було ліс пиляти і до залізниці його возити. А після його матеріалу про рівненську «кукушку» вузькоколійка стала туристичним діамантом Зарічнянського району. Вузькоколійка виявилася найдовшою в Європі та ще й такою, яка справді возить пасажирів на край світу.
[img data=def]25_02_2016_849961637/9.jpg[/img]
«Буває так, що потяг зупиняється і машиністи разом із пасажирами починають збирати гриби. А у травні вздовж залізниці зацвітає море конвалій». Ви вже хочете на «кукушку»?!
ПОМАРАНЧЕВИЙ НОМЕР
Революцію 2004 року нині вже й не часто пригадують, утім, переконаний, що без неї не сталося б і 2013-2016 років. Коли почалися перші протести листопада 2013-го, редакція була чи не в повному складі на Театральному майдані Луцька.
Вирішили на ранок іти до головного редактора Івана Корсака з пропозицією випускати суто «революційний номер». Власне, інших новин читач у той момент і не потребував.
[img data=def]25_02_2016_849961637/6f.jpg[/img]
Отак і вийшов в друк скорочений, восьмисторінковий, але дуже сміливий, як на ту пору номер СіДу. Його перша сторінка велемовно показувала цінності нашої редакції.
ПОЛІССЯ ПІД КОЛЕСА ОЛІГАРХІВ
Через рік після свого буцімто обрання президентом Янукович уже достатньо знахабнів. Межигір’я і монополізацію бізнесу він замкнув на собі і старшому сину, а от молодшому, вже покійному Віктору, «віддав» дитячі пустощі – наприклад, ралі по бездоріжжю.
Янукович-молодший ганяв всюдиходами в компанії собі подібних, де хотів. Навіть у заповідниках. Влітку 2011-го настала черга Волині. Джипи якогось чергового автопробігу мали перелопатити поліські болота і зупинитися на Шацьких озерах. Неймовірними зусиллями громадськості і ЗМІ того літа вдалося вакханалію призупинити.
[img data=def]25_02_2016_849961637/5f.jpg[/img]
У нас на першій шпальті також вийшов матеріал і після нього шеф-редактору дзвонили, цікавилися, радили…
ЛЮБОВ, ЩО СХОЖА НА СОН
Бували веселі й оптимістичні перші сторінки, але в житті, як у веселці кольорів. Тож писали й про людські драми, у яких сильні духом люди боролися до останнього.
Такою була липнева історія 2002 року про німця Юргена Шульца, який заради коханої дівчини Наталки Єфремовської з Луцька підняв на ноги всю свою батьківщину. Вже в лікарні вони стали чоловіком і дружиною, Юрген до останнього подиху підтримував свою Наталку, її родичів…
[img data=def]25_02_2016_849961637/1f.jpg[/img]
Знаю, що в Німеччину після того поїхав не один десяток примірників «Сім’ї і дому» із історією кохання, боротьби і розлуки…
НАПИСАНО – ВІРИТИ
Така рубрика в СіДі з’явилася після кількох просто таки карколомних сюжетів, до яких, віримо, ще доберуться якщо не голлівудські, то українські кінорежисери. Як зараз пам’ятаю стан Сергія Шинкаря і Наталки Шепель, коли вони весною 2000-го року повернулися із Овадно, що біля Володимира.
[img data=def]25_02_2016_849961637/4a.jpg[/img]
Там вони стали свідками возз’єднання родини – голландець Ганс знайшов свою рідну доньку Євгенію… Надія, мама Євгенії, і Ганс познайомилися на німецькому заводі. Спалахнуло кохання, яке обірвало закінчення війни. У 1945-му Надія народила донечку Женю. Їй було суджено зустріти батька через 55 років…
КОЛИ ХРЕСНИЙ – ПРЕЗИДЕНТ
Часто траплялося так, що матеріал, який готувався у номер, за містичним збігом обставин ставав втричі актуальнішим для читачів. Така історія трапилася із, здавалося б, просто оптимістичною розповіддю про українську пару, що мешкає в Польщі. У них народилася двійня і хтось порадив вибрати за хресних Леха та Ярослава Качинських – також двійнят, які до того ж народилися також 18 червня.
[img data=def]25_02_2016_849961637/7.jpg[/img]
Я готував цю історію в номер аж тут… Словом, вийшло в нас на першій фото із двійнятами і загиблою в авіакатастрофі під Смоленськом президентською парою Леха та Марії Качинських.
ЛЮДИНА-МУМІЯ
Це був водночас один із найстрашніших, але водночас теплих матеріалів. Сказати, що Анатолій Гаврисюк із Старого Загорова - інвалід першої групи - нічого не сказати.
Народився він цілком здоровою дитиною. Якось узимку, несучи сина, його мама не помітила, як маля розмотало ноги. Наслідок обмороження був жахливим. Келоїдні рубці почали спотворювати тіло. Хвороба весь час прогресувала, і зупинити її не було змоги.
За три десятиліття вона так змінила Анатолія, що у ньому важко впізнати людську подобу. Як злий жарт - залишила у знівеченому тілі цілком нормальну свідомість і добру вдачу.
[img data=def]25_02_2016_849961637/2a.jpg[/img]
Він розповів нам, що мріє про гарний телевізор, ми пообіцяли допомогти. І восени 2004 року повернулися із подарунком, на який по кілька гривень приносили гроші читачі.
ЖИТИ У ПІД’ЇЗДІ
Коли ми пережили цю історію, то у найважчі моменти редакційного життя пригадували: «Але ж це не в під’їзді жити!». У луцької родини, яка довірилася не мові документів, а чесному слову, забрали квартиру у панельці. Їх восени 2000-го виселили у під’їзд з усіма нехитрими пожитками.
[img data=def]25_02_2016_849961637/11.jpg[/img]
Якийсь час спробувала повоювати за право людей жити в гідних умовах і «Сім’я і дім». Коли юридичні аргументи вичерпалися, мої колеги відшукали тимчасове житло героям нашої публікації. Перевозили ми людей самі, наймаючи «газона» і вантажачи-розвантажуючи речі. І там було фортепіано, між іншим...
МАМА ДЛЯ ПОЛЬСЬКИХ ЧЕТВЕРНЯТОК
Восени 2006 року перша сторінка СіДу вустами Саши Сінкевича розповіла читачам теплу історію людяності. Це був той випадок, коли до української заробітчанки в Польщі поставилися, як до людини. І вона на три роки стала другою мамою для унікальних діток.
[img data=def]25_02_2016_849961637/3a.jpg[/img]
У Варшаві вперше за 35 років народилися четвернята – три братики і сестричка. Доглядала за хворобливими дітлахами наша Олена Занько. І не про сто доглядала, а й українських казок і колискових навчала. Більше того, завдяки увазі польських ЗМІ до незвичної сімейки Олену ввели до найповажнішого польського бомонду…