Депутати Луцької міської ради і Донбас

На позачерговій сесії Луцької міської ради приймали рішення про визнання Росії країною-агресором. З цього приводу Таблоїд Волині поцікавився у депутатів чи мали вони нагоду відвідати Донбас в той час, коли над ним було мирне небо.

Депутат луцької міської ради Павло Данильчук розповів, що мав нагоду відвідати Донбас не лише у військовий час, а й у мирний. За його словами, вони з друзями їздили у Донецьку область спостерігачами під час парламентських виборів у 2007 році, жили в селі Зимогір’я, яке нині окуповане.

«Нас було 5 людей, всі хлопці націоналісти, відповідно, коли приїхали, то вночі прийшли п’яні шахтери до нас на «розбірки», хотіли поговорити про те, що це за «бандьоровци» до них приїхали», ‒ розповів Данильчук.

Та, за словами депутата, на Сході ‒ різні люди є, як і скрізь: «Ми жили на квартирі в молодої дівчини, яка взагалі хотіла виїхати з того краю, бо зневірилася, побачила безперспективність того життя».



Микола Яручик не мав нагоди побувати на Донбасі ні у воєнний, ні у мирний час. Проте розповів, що спілкувався з багатьма мешканцями східних областей України і відчув, що «не всі там закоренілі «ватники».

Окрім того, депутат похвалився одногрупником, який зараз живе в Криму. «Він на нашій стороні, каже, що зовсім закони помінялися. Йому там важко, тому що він сам волинянин, не визнає окупації, але так склалися обставини, що він мусив лишитися в Криму. Там у нього дружина та діти, тому покинути їх він не може. Проте громадянства російського не прийняв», ‒ розповів депутат.

Також вдалося дізнатися, що Микола Яручик щороку збирає зустріч випускників університету і сподівається, що цьогоріч кримський друг приїде і розповість про всі деталі, які не можна розповісти по телефону.



Сергій Григоренко, секретар луцької міської ради, був на Донбасі неодноразово. Його родичі по маминій лінії живуть в Росії, в Краснодарі. Тому, коли Григоренко був маленьким, сім’я щоліта проїжджала Донбас дорогою на Краснодар.

«Донбас я знаю лише за станціями залізничного шляху. Коли поїзд зупинявся, то виходив на кілька хвилин. Так і в Іловайську, в Дебальцево був», ‒ розповів Григоренко.

За його словами, особливої різниці в інфраструктурі на той час не відчувалося. Проте, стверджує Григоренко, різниця була у спілкуванні з людьми, і це завжди було помітно.



Ігор Поліщук, на жаль, нагоди побувати на Донбасі не мав, проте каже, що має вдосталь друзів родом із тих країв.

«Мій одногрупник жив на Донбасі, але у зв’язку з останніми подіями переїхав до Дніпропетровська, бо не міг бути поруч із такими людьми», ‒ поділився депутат.



Роман Романюк не був на Сході України: ні в Донецькій, ні в Луганській області. За його словами, навіть знайомих немає звідти. Проте спілкується із друзями з Харківської, Полтавської та Сумської областей. За словами депутата, з ними «проблем» немає: вони «адекватні та патріотично налаштовані».



Андрій Осіпов минулого року був у Донецьку з 14 по 16 лютого (час Майдану, ‒ ред.) ‒ відвідував лекцію від Інституту політичної освіти. Розповів, що біля готелю, де відбувався захід, влаштували антиукраїнський мітинг.

«Тоді це був ще мирний Донецьк, але ми ледве звідти виїхали. Міліції взагалі в місті не було. Але загалом, не враховуючи деяких мешканців, Донецьк дуже гарне місто. На щастя, є в тому краю думаючі люди. Мої колеги з партії зі Слов’янська ‒ люди, які мають клепку в голові, а не кисіль, як переважна більшість», ‒ поділився враженнями Осіпов.