День радіо: ляпи, жарти й спогади журналістів

Сьогодні виповнюється 120 років від дня першого вдалого радіозв’язку на теренах СРСР. 7 травня 1895 року радянський вчений Олександр Попов продемонстрував перший успішний дослід радіозв'язку. Багато змінилося у житті радійників з того часу, але робота працівників радіо залишається цікавою, а інколи й непередбачуваною.

«Таблоїд Волині» поспілкувався з представниками професії та розпитав про кумедні випадки на роботі.

Сергій Хомінський, доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ імені Лесі Українки, кореспондент Національної радіокомпанії України:


«Після перемоги Революції Гідності велика кількість протестувальників не захотіли йти з Майдану. Розпочалась дискусія щодо того, як вчинити: залишити людей у наметовому містечку чи все-таки розбирати барикади. Зрештою у визначений день комунальники разом з частиною активістів почали розбирати барикади. Мене як репортера від радіо відправили висвітлювати ці події, було заплановане пряме включення телефоном. Розбирали вже останні барикади, мене вивели у прямий ефір, і я розповідав, що тут відбувається. Раптом з-під барикади вистрибнув величезний, вгодований й волохатий щур, що більше нагадував невеличке ведмежа, й побіг прямо на мене. Тож довелося у прямому ефірі емоційно розповідати про щура, що прошмигнув у мене між ногами й заховався у ятці, де продавали пиво.

Багато кумедних історій пов’язані з радійною технікою, зокрема з диктофоном. Диктофон радійника дещо відрізняється від диктофону, яким користуються газетярі. Він професійніший, масивніший, трохи іншої форми. Пам’ятаю, коли я лише почав працювати на радіо, мені видали новий диктофон, виробництва якогось не надто відомого китайського виробника. Він був досить громіздкий і ззовні трохи нагадував електрошокер. Якось мені довелось відвідати прес-конференцію тодішнього віце-прем’єра Сергія Тігіпка. Коли він зайшов до зали, мій диктофон вже стояв на столі. Посадовець зайняв своє місце й покосився на пристрій, потім покликав свого охоронця, поглядом запитав «Що це таке?». Охоронці почали радитись, щось з’ясовувати, тож мені довелось підняти руку й пояснити, що це всього лише диктофон Українського радіо».

Ведучий «Радіо «Луцьк» Сергій Ткачук:


«Не все, що відбувається в ефірі є доступним для розуміння простих людей, які не знають технічних моментів функціонування радіо. Тому деякі моменти, що можуть бути кумедними для працівників радіо, не завжди є такими для пересічного слухача. Проте бувають ситуації, коли смішно всім.

На початку моєї роботи на радіо, у 1995 році, коли ще ведучий і звукооператор працювали в окремих студіях і спілкувались через так звану «прослушку», стався один кумедний і для мене дещо стресовий випадок. Я попередньо дізнався у звукооператора, що наступною буде композиція Depeche Mode «Enjoy the Silence», і закінчуючи читати інформацію, оголошую цю пісню. А вмикається не вона… Я поза ефіром з’ясовую, що таке, чому не та пісня. Оператор пояснює, що сталась технічна помилка й наступною вже буде потрібна композиція. Таким чином, я тричі оголошував Depeche Mode. Мабуть, мене тоді прокляли усі шанувальники групи. Коли я не побачив через скло оператора, який від сміху сповз під пульт, зрозумів, що мене жорстоко розіграли. З четвертого разу пісня таки прозвучала в ефірі.

Пригадую, ще один цікавий випадок, пов’язаний з радіо. Якось був у нас на ефірі Ілля Лагутенко з групи «Мумий Тролль», вони тоді презентували концертну програму «Морская капуста». Перед зустріччю, я зайшов у ЦУМ й купив кілька банок морської капусти, потім попросив поставити на них автограф. Артист оцінив мій гумор й усміхаючись підписав дві баночки морської капусти. Казав, що ще не доводилось ставити підписи на банках. Це позаефірний спогад, але згадувати приємно».

Лучанка Тетяна Іванська, ведуча новин на «Радио Вести» у Києві (не плутати з газетою «Вести» ‒ авт.):


«Звісно, найсмішніші історії пов’язані з дикцією. У нас на радіо випуски новин виходять кожні 15 хвилин, тобто я мушу знайти, перевірити і підготувати випуск за 6-7 хвилин. У випуску 5 новин, плюс курс валют, корки і погода. Самі розумієте, часу буває обмаль, особливо, коли є теми, які розкручуються протягом дня, і ти встигаєш-не встигаєш, але мусиш встежити і перевірити інформацію. Не дивлячись на те, що випуск готую я вчасно, вичитати не завжди встигаю, доводиться під час прямого ефіру переставляти подумки коми, крапки, слова. Так і з’являються якісь дуже смішні моменти.

З останнього ‒ пам’ятаю слово «деолігархізація». Я його так і не змогла виговорити. Це була новина про щойно підписаний закон. І от, дочитую я до цього слова і… ДЕОЛІЗАР... Зупинилася. Ще раз ‒ ДЕОГИЛИХАР... Знову пауза, на цей раз довша. Ще спроба ‒ ДЕОЛАГРАХИ... І я так засміялася, що довелося лінійному ведучому мене «підхоплювати» і завершити за мене цю новину.

Ще бувають моменти, коли з’являється термінова новина лише з одного речення, і ти мусиш з нею забігти і обов’язково нагадати «бек» історії. Не пам’ятаю, про що була новина, але я забігла, почала розповідати «що було до» і забула синонім до слова «депутати». Оскільки я в житті україномовна, а новини в мене російською, новину закінчила приблизно так: «и другие народные ...ем...е...абранцы». Усі дуже сміялися.

Якось ми включали в ефір нашого кореспондента з зони АТО. Я його представила, поговорила з ним і далі кажу таке «Спасибо вам Сергей. А на связи с нами был Дмитрий Снегирёв».

У колеги колись замість «соціальної політики» була «соціанальна політика».

Роман Вербич, ведучий на «СіД FM»:


«Кумедних моментів за час роботи на радіо було дуже багато. Якось ведуча,читаючи новини, смішно обмовилась, причому двічі. Новина була про те, що у Рожищах когось обстріляли гумовими кулями. І от, дійшовши до цього словосполучення, ведуча читає «кумові гулі». Потім намагається виправитися, читає ще раз, й знову в ефірі звучить «кумові гулі».

Колись, вийшовши на зміну у вівторок після вихідного у понеділок, почав вітати людей з початком робочого тижня.Так тривало десь до одинадцятої ранку, поки якась слухачка не подзвонила й попросила передати ведучому, що сьогодні вівторок, а не понеділок.

Якось Олег Скрипка перекинув у нас в студії чайник, слухачі цього не почули, але нам запам’яталось. Бувало, що забували опускати мікшер й слухачі чули, про що мовилось поза ефіром.

Ще пам'ятаю, як оголошували одного разу Павла Зіброва. Ім'я виконавця було записано українською, а назва композиції – російською, от і вийшло: Павло Зібров – Жене».

«Таблоїд Волині» вітає усіх радійників зі святом! Зичимо цікавих гостей, вдалих ефірів та вдячних слухачів.

Підготувала Ірина САСОВСЬКА