Сьогодні у традиційному «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» лучанка Яся Сливка пише сердито про добро. Дівчину дратує, що більшість лучан нічого не знаю про «Бандерштат», але чомусь люто його ненавидить.

***
Ще не встигли виступити хедлайнери першого вечора, як всіма луцькими групками у соцмережах котиться гул – «Скільки ж можна фестивалити!», «Коли закінчиться це неподобство!», «Знов три дні не зможу спати через ваш «Бандерштат!».

І якби то писали завжди невдоволені скандалістки чи бабусі з хитким здоров’ям, то я ще зрозуміла б, а то висловлюються люди мого віку – двадцятип’ятирічні, для яких забагато 3 дні якісної музики на рік!

З усієї країни з’їжджаються люди, які пізнають через фестиваль моє рідне місто, і це найкраща промоція, яка тільки може бути. І доки гості з Півдня, Півночі, Сходу, Заходу, ближнього і далекого закордоння тішаться хорошою музикою і з широкими очима вивчають Луцьк, істинні й чомусь завжди злі корінні жителі заводять бесіди про те, що ніхто не визнає правил на тишу.

[img data=wat]05_08_2017_334431781/img_9601.jpg[/img]

Люди! Якщо ви живете поблизу і не можете спати, то не спіть. Тіштеся, що без квитка можете почути одних із найкращих україномовних виконавців. Ніколи не зрозумію тих, які обурюються, мовляв, на «Бандерштаті» нема що слухати, або «справжні патріоти не слухають Реву». Серйозно? Ви точно думаєте, що у Луцьк приїхав Рева? Може, ще Настя з Потапом і Бурановські бабушки?  От конкретно це мене справді сердить. Бо цей фестиваль саме тим і славиться, що жодної тупої російської попси і сопливих пісень на кшталт «я ево любіла, он мєня убіл». Саме такі дійства відкривають нову українську музику в час, коли у тому ж ФБ дискутують про «нема в нас нормальної української музики».

А комусь навіть заважають гучні вигуки «Слава Україні» зі сцени. Не здивуюся, якщо це ті ж люди, які кричать-плачуться про те, що патріотизм перестає бути актуальним, а молодь – всуціль зіпсована.

[img data=wat]05_08_2017_334431781/obiymy.jpg[/img]

«Хай проводять такі події за містом, у якомусь безлюдному полі»,  – волають голоси із всемогутнього Фейсбуку.  Серйозно? То ви навіть не знаєте, що цьогоріч він проводиться не в місті, а саме в полі?  Ну це ж те саме, як казати «Яка жахлива книга», але не прочитати з неї жодної сторінки.

І ото біднятки, скривджені і ображені, спати не можуть, то до світання (навіть, коли вже й сам фест перестає звучати) сидять у Фейсбуках і строчать гнівні інвективи, і хихотять від дискусій, і на роботу підуть невиспані, але щасливі від свого вічного невдоволення.

А люди на фестивалях насправді знайомляться, обмінюються позитивом, переживають такі чудові емоції, тим паче, що на «Бандерштаті» таки п’ють значно менше, аніж на інших фестах.

[img data=wat]05_08_2017_334431781/img_9455.jpg[/img]
[img data=wat]05_08_2017_334431781/img_9591.jpg[/img]

Ну але ні, бо всюди ж зрада! От куди не глянь – зрада. Навіть, коли перемога, то ми ж все одно вигадаємо собі зраду, бо, бляха, жалітися – то ж так круто. Замість того, щоб ловити прекрасні миті життя. Хай через музику, хай у спілкуванні, хай у світанках біля замку у наметах, але точно не у безглуздому буркотінні, яке здатне всього лише спалити нервові клітини. Добра усім! Будьте хоч трішки добрішими. Життя надто коротке, щоб прожити його у вічних сварках.