«Всі ці емоції – для людей», – луцька клінерка та бізнесвумен Мирослава Клінг. ФОТО

^{Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Даша МИХАЛЮК}

Вона вміє розповісти про свою роботу так, щоб зацікавився найбайдужіший скептик. Певним чином Мирослава Клінг «зламала систему»: об’єднала клінінг та блогерство, ставши публічною представницею зовсім непублічної професії. Сьогодні лучанка продовжує підкорювати інтернет і розвиває власний бренд «Шалена бджілка».

На перший погляд може здатися, що Мирославі дістався «щасливий квиток». Насправді ж за невичерпним оптимізмом і палкою життєрадісністю ховаються сильний характер, відчайдушність та нелегкий життєвий досвід.

– Як прийшла ідея записувати відео на роботі?

– На це мене надихнула одна з клієнток – переконала, що у мене класно виходить робити прямі ефіри. Спочатку я хвилювалась, але потроху почала розвивати відеоблог.

Звісно, не всі хочуть показувати свою приватну територію. Тому я пропоную клієнтам знижки та бонуси за можливість знімати у них фото та відео. Самих клієнтів у кадрі немає, бо я за конфіденційність.

– У прямих ефірах ви показуєте і ваше життя поза роботою. Це для вас відпочинок чи елемент самореклами?

– Загалом, я демонструю лише частину свого особистого життя. Наприклад, не вважаю за потрібне показувати своїх дітей. Втім, працюю і стараюся саме заради них.

З часом я зрозуміла, що мої прямі ефіри – найкраща реклама. Всі ці емоції – для людей. Щоб вони бачили, яка я. Позитив і музика допомагають долати негатив. Це дає сенс жити і розвиватися.

– Люди пускають вас у «святая святих» свого особистого життя – власне помешкання. Скільки квартир за день ви можете обійти?

– Коли у мене були постійні клієнти, до яких треба було приходити раз на тиждень, на день могло бути двоє, троє, навіть четверо квартир. Зараз я перейшла на іншу специфіку – генеральне прибирання.

У мене завжди аншлаг, особливо перед святами. Я надаю великий спектр послуг, тому робота є завжди.

У прибиранні є такі моменти, де потрібен професіонал. Наприклад, відмити підлогу після ремонту, почистити сантехніку. Інколи треба, щоб на допомогу приходити ось такі шалені бджілки (посміхається). Я завжди зауважую, що мій бізнес – це не просте прибирання, а професійний клінінг. На жаль, люди звикли уявляти собі прибиральниць з ганчірками.

– Що може сказати про людину її помешкання?

– Я помітила, що люди багато працюють, тому багатьом бракує часу на затишок і романтику. Звісно, існує і такий тип людей, які просто лінуються працювати по дому.

Я сама родом з села, і колись думала, що безлад у домі може бути лише у селян. Насправді коли почала працювати у цій сфері, побачила чимало квартир, де хотілося зробити гарно і чисто.

– У своїх «клінінгових танцях» ви показуєте, як прибирання може замінити фітнес. Невже ви маєте спортивну фігуру тільки завдяки роботі?

– Мене часто про це запитують. Кажу: «Отак помила дзеркало – один рух, присідаєш – інший». Цим мені подобається клінінг.

– Ви неодноразово згадували про проблеми з конкурентами. Коли вони почалися?

– Коли я почала більше показувати себе. Наприклад, того року на Миколая та Новий рік розігрувала подарунки та розвозила клієнтам солодощі у костюмі Снігуроньки. Так про мене дізналося більше людей.

Перший дзвіночок був, коли про мене вийшов матеріал у журналі та з’явився рекламний бігборд на Набережній. На дев’ятий день його порізали. Тоді у прямому ефірі я звернулася до конкурентів зі словами: «Ви мою роботу чіпати не будете». Я за «Шалену бджілку», можна сказати, рвала зубами.

Після історії з бігбордом вони почали підсилати до мене «клієнтів». Один чоловік, нібито з Києва, попросив, щоб я не лише прибрала котедж, а й «продала йому». Відповіла, що продам, тільки візьму з собою дітей і кота. Після цього він зник. Потім через додаток дізналася, що я була підписана у його телефоні «Мирослава Клінг прикол».

Потім з’явилася клієнтка Ілона. Спостерігала за моєю роботою, казала, що її все влаштовує. А через годину після того, як ми попрощалися, почала телефонувати, погрожувати і казати, що я неякісно виконала роботу.

З часом я почала розпізнавати шахраїв, людей з нехорошими намірами.

Якось до мене зателефонував якийсь чоловік. Каже: «Доброго дня, це з грошових переказів. Вам, як завжди, надіслана грошова допомога з благодійного фонду з Польщі». Я відповіла, що ніколи не отримувала ніякої грошової допомоги. Він продовжував наполягати – хотів, щоб я сказала «так». Річ у тім, що я вирішила допомагати дитячим будинкам. Це не піар. Я сама мама двох дітей, яка виховує їх самотужки. А про Польщу він заговорив, бо у мене хлопець був звідти. І з того, що було сказано, я зрозуміла, що вони зліпили одну мою історію з іншою. На більше у них фантазії не вистачило.

– Чи є у вас припущення, хто цим займається?

– Я підозрюю одну з місцевих клінінгових компаній. У магазині побутової техніки, з яким я працюю вже багато років, мені натякали, що людина з тої компанії розпитує про мене.

– Не думали звернутися до поліції?

– Ні. Я справедливості у поліції не бачу і кажу про це відкрито. Коли я розлучалася з чоловіком, поліція приймала заяви, а потім рвала за хабарі та «поляни». Вони не зважали на те, що у мене двоє дітей, не хвилювалися за мій стан. А чоловік міг прийти напідпитку і взагалі обірвати мені життя.

– Хто сьогодні ваша головна підтримка?

– Мої діти та «Шалена бджілка», яка отут, на руці (показує татуювання). Дітям я також присвятила тату: літера «М» означає «Мирослава», а дві «В» – «Віталій» і «Вікторія».

Також мене підтримують клієнти – навіть посиденьками за смачною кавою, спілкуванням.

– Чи є у вас друга половинка?

– Була. Але зараз я на етапі «діти-робота-кар’єра» і не бачу перспектив для серйозних стосунків. Думаю, відповідальних і надійних чоловіків просто немає.

– Ви розчарувалися у стосунках?

– Та ні, я вірю у кохання і долю. Можливо, «та сама» людина зараз дивиться мої блоги.

– Ви виросли у дитячому будинку?

– Ні. Багато хто так думає, бо я допомагаю дитбудинкам. Насправді у мене є брат, сестра, мама і тато. Але я з самого дитинства відчувала, що цей батько мені не рідний.

У мене є близька людина з Володимира, я називаю її мамою. Якось вона випадково звернулася до мене «Миколаївна». Мого справжнього батька звати Микола. Він помер, коли я була мала. У мене в пам’яті навіть закарбувалися моменти з раннього дитинства, як він катав мене у возику.

– Хтось з рідних вам про нього розповідав?

– Бабуся, коли була жива. Я знаю, що це він мені допомагає та підтримує, дає сили. Тому мені все вдається.

– Як ви зараз спілкуєтеся з родиною?

– Я з ними не спілкуюся. Вони хочуть спілкування, але тільки через гроші. Мамі вони завжди були потрібні, натомість підтримки й спілкування я від неї ніколи не отримувала. Вона також дивиться мої ефіри. Хай дивиться, я на неї не ображаюся. Дякуючи їм я така, як є. Для мене мама – не та, яка народила, а та, яка підтримує зараз.

– Як ви виховуєте своїх дітей, спираючись на досвід з власного дитинства?

– Я зробила висновки. Намагаюся завжди їх підтримувати, бути поряд. Вони ходять до школи та на гуртки. Малий пішов на рукопашний бій і вже у перші місяці почав приносити медалі.

Звісно, через роботу часу на дітей часто не вистачає. Але я тішу їх різними речами, приношу їхні улюблені смаколики. Це те, чого не було у моєму дитинстві.

– Ви завжди посміхаєтеся, навіть коли говорите на важкі теми. Як вдається лишатися на позитиві?

– Це прийшло з досвідом. Навіть якщо в житті стаються моменти, коли ти падаєш, треба підійматися наперекір всьому. Просто варто пам’ятати: завжди так не буде. Якщо все погано – буде й добре.

Мені направду здається, що це тато мені допомагає. Мій позитив іде від нього, і ця енергетика захоплює оточуючих. Посмішка врятує світ. А чистота має бути не лише ззовні, а й в голові.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}