Love Story: історії про кохання, весілля та каву однієї з найяскравіших пар Луцька

^{Текст: Анна ПАНЧЕНКО
Фото: Юрій ЄВТУШКО
Настрій: ресторан «Вандервілль» (КРЦ «Адреналін Сіті»); солодощі від «Теремно»}

Вона чарує своєю усмішкою та блакитним волоссям, а він має чимало тату, носить оверсайзні светри та захоплюється своєю дружиною. Соля та Діма – яскраві, позитивні, кольорові та неймовірно закохані. Вони працюють у Kava Avenue і обожнюють каву.

Під час розмови у рамках нашої романтичної рубрики «Love Story» ця пара постійно трималася за руки, цілувалася та з охотою ділилася історіями про життя разом, весілля, сімейні традиції та про любов.

Таким по-особливому яскравим та харизматичним лучанам ми подарували не менш яскравий торт «Червоний оксамит» від «Теремно Хліб».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: LOVE STORY: ЛУЦЬКЕ ПОДРУЖЖЯ, ЯКЕ РАЗОМ І НА РОБОТІ, І ВДОМА

– Розкажіть історію вашого знайомства.

– Діма: Соля буде говорити, ми так домовилися.

– Соля: Діма працював бариста в «Kava Avenue» до того вже декілька років. Все починалося банально: я приходила до нього на каву. Ми, ніби, й знали одне одного, але не дуже добре. Потім Діма почав знижки робити, кавою пригощати (сміється).

– Чи можете ви сказати, що це було кохання з першого погляду?

– Соля: Напевно, ні. Просто я після роботи приходила в Kava Avenue, трохи тусила, там ще різні знайомі були. Після роботи ми з Дімою виходили гуляти разом в парк. Каталися на лонгборді.

– Діма: Теж думаю, що то не кохання з першого погляду. Як дівчина вона мені сподобалася, але в неї тоді був хлопець, і я не хотів...

– Соля: Але нічого не було! Ми просто гуляли як друзі.

– Діма, розкажи, коли ви зустрілися, що тобі сподобалося в Солі?

– Діма: У неї було синє волосся – це було мило. А ще вона – дівчинка, а я любив дівчаток, знаєш.

– Скільки часу ви вже разом?

– Соля: Майже два роки. А разом ми завжди, коли не на роботі. Ми дні собі поставили так, щоб у нас співпадали робочі і вихідні. Навіть, якщо кудись їдемо, то обов'язково – двоє.

– Діма: Ми хоч і разом, але кожен займається своїми справами – в процесі цього ми й спілкуємося.

– Чи не вбиває буденність романтику?

– Обоє (одночасно): Вбиває.

– Соля: Не можна казати, що ні. Особливо зимою, коли ви постійно вдома. Якось немає настрою навіть вийти погуляти. Все постійно те саме: приходиш з роботи, робиш їсти, щось по дому і лягаєш спати, бо завтра теж на роботу. Але потім ти розумієш, що щось не так, треба міняти. Якось стараємося щось нове робити.

– Діма, чи тобі подобається твоя нова роль чоловіка?

– Діма: Так, звісно. Взагалі класно.

– Соля: Я раніше думала, що двом жити тяжче. Насправді, цілком комфортно. До весілля ми пів року разом жили. Ми, буквально, з перших тижня-двох так зблизилися, це було дуже класно.

– Соля, чи відразу ти зрозуміла, що Діма – твоя людина?

– Соля: Ні, зовсім ні.

– Діма: Що? (здивовано)

– Соля: Ну, я ж про початок говорю, коли Діма тільки запропонував мені зустрічатися. Спочатку я думала, що це буде на літо: потусимо там разом і весело буде. Якщо чесно, я не надіялася на щось серйозніше.

– Зараз багато ваших ровесників проти одруження, себто, офіційний статус – лише дрібниця. Що ви про це думаєте?

– Діма: Я теж колись не розумів, для чого одружуватися, але ж вирішив. Рандомно прийшла «мисля», і я вирішив зробити пропозицію. Ми походили по магазинах, подивилися на обручку. Вона казала, що хоче, щоб я їй зробив пропозицію. От я пішов, взяв «отпускні» і купив обручку.

– Соля: А до того ніби ми не говорили?

– Діма: Та говорили, що класно було б, але я казав, що рік часу – це занадто швидко. Так же і було. Камон!

– А ти завжди хотіла заміж, Солю? Можливо, мріяла про це з дитинства?

– Соля: Так, я хотіла. Я загалом нормально відношуся до того, що інші вирішують не одружуватися, а просто жити разом. У кожного своє діло, я вважаю. Я хотіла мати сім'ю, щоб в дітей було одне прізвище.

– Діма: Через це і я так думав, бо вона хотіла. Так прикольніше.

– Соля: Загалом, ми ще раніше почали це обговорювати. Коли ми прозустрічалися декілька місяців, то зрозуміли, що це вже серйозно.

– Діма: (посміхається). Люблю, коли ти щось розказуєш.

– А коли ти зробив пропозицію своїй майбутній дружині?

– Діма: О! Ми пішли ввечері на пляж сидіти, бо ми, як були на морі, кожен вечір так робили. Це був наш другий день на відпочинку. Соля відійшла, а я саменький залишився. Поки вона відходила, то я каблучку дістав, бо я носив її не в коробці, а в зіп-пакетику Я купив ту коробку, бо так треба, але вона мені не подобалася. Камон! Я став на коліно, сказав, що є класна «тєма».

– Соля (розповідає свою версію): Це було дуже темно, вже ніч майже. Я сіла на плед, а Діма повертається, підходить до мене, сідає і такий: «Соля, тєму класну придумав». Я просто знаю цю його фразочку, це значить, що буде щось реально класне. У нього тоді ніби лампочка загоряється. Там далі «по класиці» – я вже не слухала, розплакалася. Він почекав хвилину і такий: «То ти скажеш "да" чи не скажеш?». Я відповіла йому «так». Ми прийшли в будинок, всі вже спали, а я мамі пишу у вайбері й скидаю фото обручки: «Мам, вітаю! Ви з татом станете тьощьою і тестем».

– Як відреагували на це ваші рідні?

– Діма: Моя мама подумала, що Соля вагітна. Але, загалом, класно.

– Соля: Мої теж.

– Діма: Твої спочатку не дуже до цього відносилися, бо я з ними навіть не був знайомий. Я зустрівся десь після пропозиції.

– Соля: Але вони не були проти. Насправді, мама розпитувала про наші плани. Потім ми приїхали з моря і почали активно готуватися до весілля. На наступний день, як приїхали, відразу пішли в РАЦС і подали заяву.

– Діма: Нам там «втюхали» ще й церемонію, яку треба було проплачувати. Я ж думав, що ми одружимося за п'ять гривень. Просто сказали, що це обов'язково, бо якщо не проплатиш, то вам печатки поставлять в кабінеті якомусь. Музиканти «сиділи в телефонах» взагалі.

– Яким було ваше весілля?

– Соля: Ми хотіли зробити скромне весілля, але з церемонією, з розписом. Якщо за п'ять в гривень, то це лише в кабінеті – без родичів, але до нас приїхали наші найближчі. Вся ця подія тривала максимум десять хвилин.

– Чи було це весілля твоєї мрії?

– Соля: Насправді, так, мені дуже все сподобалося. Я ж хотіла щось невеличке, щоб всі в одному залі були. Не хотіла тамади, ведучих (Діма додав, що тамада – це «фу»). Сукню мені мама шила.

– Я якраз хотіла запитати за сукню. Вона тобі дуже пасувала, розкажи про неї більше.

– Соля: Я хотіла весіллячко якесь таке просте: без цих суконь з фатином, але я не могла ніде знайти таку сукенку, яку хотіла. Мама у мене шиє. Я показала їй в інтернеті ту, яку приблизно хочу, а вона мені зразу викройку робила, міряла. Я приїжджала після роботи на квартиру до мами, і ми там шили. Діму я бачила так, як ми втілили це в життя. Точно такий же вийшов. Мені хотілося щось легке, boho, щось світле, тепле.

– Чи були у вас фігурки нареченого та нареченої на весільному торті?

– Соля: У нас справді був весільний торт, але без фігурок. Він був звичайний – красивий, з квіточками всілякими.

У нас на весіллі було всього 15 людей: батьки, наші сестрички, бабусі-дідусі та хресні з чоловіками.

– Коли ви познайомили свою половинку з батьками?

– Соля: Діма з Нововолинська, я поїхала до нього через місяць, як ми почали зустрічатися. Він якраз тоді додому збирався, і такий до мене: «Їдемо разом». Ми пробули там два дні.

– Діма: Соля – перша дівчина, яку я привів додому, але я знав, що до цього норм віднесуться. У мене просто батьки класні.

– Що у вас змінилося після весілля?

– Соля: Насправді, дуже мало. Просто уже в голові є таке розуміння, що ми не просто зустрічаємося як хлопець з дівчиною, а це вже сім'я. Почали ставитися більш серйозно до майбутнього, ставити більше планів разом. З'явилися спільні цілі.

– Чи розкидає Діма шкарпетки по будинку?

– Соля: Ага, і «кєнгурухі» на підлогу. А мені нормально. Я не дуже «харюся» через це.

– Діма: Я все вішаю на підлогу, бо мені так подобається. Вони ж чисті. Якщо щось брудне, то я кидаю в машинку.

– Хто у вас в сім'ї – головний?

– Діма: Соля! (сміється)

– Соля: Ні, чого я? У нас немає такого, що хтось головний.

– Діма: Соля сказала, що ми на рівних, то ми на рівних.

– Як ви розподілили хатні обов'язки?

– Соля: З цим взагалі ніколи не було проблем. Я не пам'ятаю, що було таке: «Чого ти їсти не зварила?». Ми готуємо разом. Немає такого, що «Ти – жінка й сиди на кухні». Стараємося двоє щось цікавеньке придумати.

– Чи плануєте ви дітей?

– Діма: Ну звісно! Ми дуже не хочемо, щоб це було зараз, бо до цього не готові. Ми не знатимемо, що треба робити. Я думаю, що треба бути більш-менш реалізованими та розуміти, що ти хочеш робити в майбутньому. Відчувати безпеку у наступному дні.

– Соля: Так, плануємо, але ще далеко не зараз. Взагалі, я не знаю, як до цього можна бути готовим. Є багато всіляких нюансів. Я ще ні разу не була за кордоном, як і Діма. У планах є ще безліч речей, які треба зробити, а вже потім десь – дітей.

– Тоді розкажіть про свої плани.

– Соля: Найближчим часом плануємо поїхати в Амстердам. Ще в гори дуже хочемо.

– Розкажи, чи є у вас сімейні традиції?

– Соля: Ми зараз починаємо вводити. Кава – це точно, це у нас кожного дня. Коли ми вдома, то завжди робимо цей напій. За місяць ми випиваємо понад кілограм кави. Ми встаємо, робимо «кафку», поки та стигне – робимо ще одну. П'ять пуроверів за день просто «улітає».

– Чи був у тебе якийсь образ ідеального чоловіка, та чи підходить Діма до цих критеріїв?

– Соля: Я завжди уявляла свого чоловіка високим, бородатим. Мені дуже класно, коли людина з почуттям гумору. В емоційному плані мені Діма підходить, а я – Дімі.

– Діма, розкажи, що тобі найбільше подобається у Солі.

– Діма: Вона вміє розуміти, що я щось хочу, і допомагає це реалізувати.

– Соля: Ні, давай далі.

– Діма: Ну, ще мені подобається її зовнішність. Повністю і комплексно. Вона деколи жартувати вміє – мені аж так весело стає. А ще вона часто в інстаграмі сидить, і звідти багато цікаво бере, а я кажу, що це херня якась, бо не можна стільки там сидіти. Ще вона вміє фоткати і обробляти.

– Чи часто ви робите одне одному компліменти?

– Соля: Діма – постійно. У будь-який момент. Хвалить і моє тіло, і каже «Ти ж моя розумашка, багато що вмієш».

– Діма: Бо вона багато що вміє. Все, за що береться, у неї то виходить.

– Як ви думаєте, якими ви будете в старості?

– Діма: Таким, як зараз, але більш зморшкуватими.

– Соля: Мабуть, ще нижчими. Хочу так, щоб нам наші діти «втирали» внуків, а ми такі: «Ні, ми на цей вікенд їдемо в Париж пити каву з круасанами».

– Ви ж знаєте, є такі жуйки – «Love is...» – скажіть, а що для вас любов?

– Діма: Любов – це проводити разом час.

– Соля: Любов – це коли тобі комфортно.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}