«Шукаємо історії, а не місця», – автор проекту «Ukraїner» Богдан Логвиненко

15 Травня 2019

Текст: Ірина ТВЕРДА
Фото: Аліна ХОЛБАН

Нещодавно у Луцьку відбувся фестиваль вуличної їжі Lutsk Food Fest: гастро-тур, де лучани та гості міста мали нагоду не тільки смачно поїсти, але й відвідати зустрічі з відомими блогерами та мандрівниками. Одним зі спікерів другого дня став письменник, журналіст та громадський діяч Богдан Логвиненко, який завітав на подію з презентацією проекту «Ukraїner».

Місія цього проекту – cтворення контенту про Україну та популяризація країни серед іноземців. Протягом трьох років команда «Ukraїner» відвідала всі регіони України, проїхавши близько ста тисяч кілометрів та відзнявши кілька сотень відеоматеріалів. В інтерв’ю з «Таблоїдом Волині» Богдан Логвиненко поділився історією назви проекту, пригадав особливих героїв відео та розповів, чому «Ukraїner» скоро повернеться на Волинь.

– Богдане, ти завітав до Луцька як учасник спікер-зони Lutsk Food Fest. Що думаєш про проведення подібних заходів на території історичних пам’яток? Думки лучан, наприклад, розділилися.

– Хороше питання. Щодо Луцька, не можу дати однозначної відповіді, бо не знаю, в якому стані ця історична пам’ятка, які аргументи у двох сторін. Але я пам’ятаю історію з фестивалем «Рок-Січ» на Трухановому острові, коли його проводив Олег Скрипка. Труханів острів – це такий мікро-заповідник на території Києва. Під час фестивалю постраждали пташки. Тоді я теж ходив на «Рок-Січ», але все одно був за пташок.

З одного боку це класно, що відбувається подія, яка розвиває місцеве підприємництво. З іншого, – можливо, в місті немає інших локацій, що теж ймовірно. Приміром, Львівський Форум видавців відбувається в палаці Потоцьких. Мені здається, це не найкраща локація, адже там дуже тісно. Але знайти якесь інше приміщення у Львові складно, тому він проводиться там і надалі.

– Тебе завжди представляють аудиторії як письменника, журналіста, блогера, телеведучого та мандрівника. Який з цих статусів тобі ближче?

– Я намагаюся сам себе не презентувати, дуже цього не люблю. Ймовірно, зараз найбільш актуальна моя роль – це автор «Ukraїner». Мені імпонує ідея, що впродовж життя ми проживає багато маленьких життів. Якийсь час я був велоактивістом – відстоював велодоріжки в Києві. Однак потім для мене стали актуальні інші проекти, і зараз уже ніхто не напише, що я велоактивіст, бо це вже не так. Є просто речі, які цікаві в даний момент. От мені зараз пропонують прочитати лекцію про Південно-Східну Азію і мені це абсолютно неактуально. Бо, хоч я там і мешкав, хоч і книжку про це написав, але зараз живу зовсім іншим проектом.

– Багато хто знає тебе саме завдяки проекту «Ukraїner». Чи можна вважати, що це твій найуспішніший проект? Якщо так, то як ти для себе визначаєш його успішність – за кількістю переглядів відео та публікацій, підписників, за тим, як часто тебе впізнають на вулиці?

– Так, можна. Мене найбільше впізнавали на вулиці, коли я був ведучим, а потім коли вийшла книга «Saint Porno». Але це для мене абсолютно не показник. Успішність «Ukraїner» в тому, що ми не просто їздимо, подорожуємо і знімаємо відео. Ми досліджуємо Україну та сприяємо змінам тут і за кордоном. Кількість тих, хто почав свої активні зміни з перегляду наших історій – це справжня міра успішності проекту, але ми не можемо його кількісно оцінити, тут не покаже скільки людей почали займатися власною справою, коли надихнулися відео «Ukraїner» про чиюсь діяльність.

– Маєш приклади того, як твій проект вплинув на когось?

– Пам’ятаю одну історію… Коли їхали на Полтавщину, нам написала жінка, яка почала чимось займатися не тому, що вона запалилася нашими історіями, а зрозуміла, що не підходить на роль героїні в нашій експедиції. Вона запросила нас до себе в гості, але зауважила: коли ми будемо через кілька років на Полтавщині знову, вона точно буде достойна, щоб ми зняли про неї сюжет. І людина справді почала займатися власною справою. Таких історій багато з кожного регіону. Це про те, як люди побачили цінність у своєму регіоні. В нас є історії про місця та людей, про яких навіть мешканці того ж населеного пункту не знали. Важливо навіть те, що вони дізналися про односельців, зрозуміли цінність того, що про них хтось говорить і знімає.

Я не є обличчям «Ukraїner». У нас 300 волонтерів, ніде не написано, що це авторський проект і в логотипі мене немає, тому мені подобається, що «Ukraїner» може розвиватися в майбутньому без мене. Ми формуємо цей проект як інституцію. Мені буде приємно, якщо колись ця дуже банальна ідея переросте в інституційний проект.

– Чи довго працювали над назвою та логотипом для проекту? З одного боку потрібно було щось просте і зрозуміле, з іншого – щоб відображало суть.

– Я їздив з лекціями по Східній Європі, які називались «Ukrainian insider», розповідав про такі внутрішні українські «штуки», як, наприклад, плацкартні поїзди. І мені оце «Ukrainian insider» склалося і вийшло «Ukrainer». Потім я дізнався, що в перекладі з німецької це означає «українець». А «ї» вигадалась за кілька днів. Ми намагалися придумати, що можна додати до цієї назви і потім зрозуміли, що можна просто крапку помножити. Тут ще захований міні-логотип, який створюється завдяки двом літерам, що стають квадратними дужками.

– На Facebook-сторінці «Ukraїner» уже близько ста тисяч підписників. Хто ваш читач?

– Можемо зараз зайти у Facebook-inside та дізнатися (дістає телефон). Актуальна статистика постійно змінюється, зараз переглянемо останні 28 днів. Що ж… 58% підписників – жінки, 42% – чоловіки, а на Youtube навпаки: 70% чоловіків, 30% жінок. Найактивніший вік: 25-34 роки – їх 25%. 27 тисяч підписників з Києва, 10 тисяч зі Львова, 2,5 тисячі з Одеси. Потім Харків, Івано-Франківськ , Дніпро, Полтава, Рівне, Чернівці та Вінниця. Луцька нема…

– Наскільки складно було команді «Ukraїner» налагоджувати контакти з учасниками зйомок, а особливо з людьми старшого віку та жителями глибинок, які не мали про вас уявлення? Часто відмовлялися від участі в зйомках?

– Буквально кілька разів. В нас ніколи не було сценарію, але зараз ми почали прописувати певну схему наперед. Проте це документальне кіно, тож ми намагаємося лише передбачити, що може бути на тій чи іншій локації і в класичному розумінні це не сценарій. Проблем з комунікацією не було, але в одному селі відчувалася закритість. Біля Чернівців є село, де всі шиють весільні сукні. Ми не змогли там нормально зняти історію, бо вони всі бояться податкової, бояться, що в них вкрадуть ескізи суконь. Це єдиний фейл за три роки. Навіть голова села не зміг нам допомогти.

– Матеріали проекту виходять у трьох форматах – відеоблоги, сюжети про людей та історії про місцевість. Чи відстежується якась тенденція щодо переглядів за цими категоріями?

– Її нема. Історії про людей були найважливішими, тому вони значно довші по хронометражу. Абсолютну кількість переглядів мають найкоротші відео на 1 хвилину, адже їх легше дивитись. Плюс є різні платформи для перегляду, ми не можемо відстежити, скільки мільйонів людей подивилося ці короткі ролики в поїздах Інтерсіті. Мені здається, що саме ці міні-історії про Україну користуються найбільшою популярністю, але в нас їх обмежена кількість, бо це відео з квадрокоптера і ми вже все в Україні відзняли. Впродовж кількох місяців ми закриємо цикл локацій в Україні, крім окупованих територій.

– З 2016 по 2018 роки ви зробили перше коло експедицій всією країною і розпочали наступний етап поїздок з Приазов’я. Чи нема перестороги, що цей контент буде менш цікавим для глядача?

– Ні. Ми будемо знімати менше і створювати більш глибокі історії. З кожної експедиції в нас залишалось багато матеріалу. Також з’являються продовження історій, знятих три роки тому, народжуються нові юкрейнірівці. Це постійний процес (усміхається). Перед попередніми експедиціями ми завжди робили анкети і вибирали історії, де серед 300-400 пропозицій потрібно було обрати з десяток, а перед Приазов’ям, яке знімали минулого місяця, їх навіть не робили. В нас вже було повно контактів. Ми могли б це зробити, щоб про нас більше дізналися, бо це завжди трохи хайп, але вирішили, що це нечесно, бо ми вже обрали історії, які будемо знімати.

– В одному з інтерв’ю ти розповідав історію про пасічника, якому більше п’ятидесяти років і він наймолодший з шістнадцяти мешканців свого села. Чоловік просив вас завітати до нього знову. Ви підтримуєте зв’язок з героями своїх відео, в тому числі з цим пасічником?

– Це Іван з Полтавщини. Ще не завітали до нього, але обов’язково навідаємось. Проте ми замовляли в нього мед і спілкувалися по телефону.

Нам часто щось дарували, але це ніколи не впливало на те, вийде чи не вийде історія. Буває таке, що завалюють подарунками, а ми розуміємо, що це слабенький матеріал і ми його не випустимо. Бувають незручні моменти. Наприклад, намагався замовити сири і зрозумів, що треба інкогніто це робити, бо вони просто не хочуть брати гроші з нас.

– Ти анонсував у соцмережах приїзд до Княгининівської ОТГ в межах серії зйомок про успішні громади. Коли вас чекати на Волині знову?

– Цього або наступного місяця. Всі історії про ОТГ випустимо до серпня. Зйомки займають зазвичай 2 дні. Намагаємося за цей час відвідати максимальну кількість локацій. Вже знайшли контакт з головою ОТГ і спілкуємось.

– Місією проекту «Ukraїner» було донести інформацію про Україну іноземцям. Наскільки ця мета досягнута?

– «Ukraїner» наразі перекладений вісьмома мовами. Також з’явилися декілька сторінок у соцмережах іноземними мовами. Нам складно для цього знайти партнерів, ми маємо велику кількість перекладачів-волонтерів, досить багато зацікавлених читачів, але якщо казати про представлення України за кордоном, то це місія МЗС, Українського інституту тощо. Ми не маємо великих ресурсів, щоб робити таке промо, як робить для Росії Russia Today чи LifeNews за кордоном. Ми просто робимо сторітелінг про Україну, але не можу сказати, що маємо дуже велике охоплення зараз. Сподіваємося, що через якийсь час ми ввійдемо до державної політики щодо поширення інформації про Україну за кордоном.

– Ти відвідав більше п’ятдесяти країн та об’їздив всю Україну. Що хоче побачити Богдан Логвиненко протягом найближчих 3-5 років?

– Княгининівську ОТГ (усміхається). Насправді, не знаю. Плануємо поїхати туди, де ще не були. Дружина підказує, що я люблю Азію. Страшенно хотілося б здійснити тур «Ukraїner» Південно-Східною Азією з презентаціями для індонезійців, малайзійців. Було б дуже цікаво. Якщо казати про Україну, то весь час намагаємося їздити кудись, де ми разом з Христиною були. А якщо говорити про «Ukraїner», то шукаємо історії, а не місця, які хочемо відвідати ще раз.













***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter