«Щастя – це коли усвідомлюєш, хто ти насправді»: інтерв’ю з «Красенем року». ФОТО

^{Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ}

Валентин Мушинський – лучанин, музикант і фронтмен «висхідної зірки» українського року – гурту One light inside. Саме цього привітного хлопця читачі «Таблоїда Волині» обрали «Красенем року-2019».

З Валентином ми зустрілися у студії, де він, разом зі своїм гуртом, працює над черговим альбомом.

Про дружбу з alyona alyona, участь в «Х-факторі», а також про творчість, ставлення до популярності та життєву філософію Валіка Мушинського – читайте у нашому інтерв’ю.

– Ваша музика звучить у серіалі «Київ вдень та вночі». Розкажи, як ви потрапили у цей проєкт?

– Якось мені подзвонив Влад Кардаш і сказав, що у серіал шукають гурт для саундтреку. У нас була пісня з поганим, як на мене, приспівом. Я викинув його і написав «Київ вдень та вночі». Їм сподобалося.

– Скільки вам заплатили за це?

– Всього 600 гривень. Але в такі проєкти люди йдуть здебільшого для піару, тому цей серіал виконав свою роль.

– У тебе в інстаграмі є посилання на гарячу лінію для тих, хто хоче покінчити з життям. Розкажи про неї.

– Цього року ми врятували від самогубства 43 людини. Цим займається наша команда та ще декілька людей, які переписуються в діректі з тими, хто звертається по допомогу. Ми хотіли зробити спілкування максимально комфортним, тому вирішили, що інстаграм – найзручніший варіант. Плануємо запустити і телефонну лінію.

– Скільки людей особисто ти врятував?

– Вісімнадцять. У мене бували дуже важкі випадки.

– Як тобі вдалося переконати їх?

– Якщо людина вирішила це зробити, вона зробить. Нам пишуть ті, хто ще сумнівається. Проблема цих людей зазвичай полягає у тому, що їм нема з ким поговорити. Якщо вони озвучують свою проблему, це вже 50% успіху. Насправді, люди самі знають відповіді, їм просто треба показати напрямок, підбадьорити.

– Чи завжди вдається знайти правильний підхід до людини?

– Здається, ніхто з тих, кому я допоміг, не покінчив з життям.

На початках ми думали, що нам здебільшого писатимуть малолітки, а насправді почали звертатися люди з серйозними проблемами. Після деяких історій самому хочеться впасти в депресію. З іншого боку, починаєш розуміти, яке у тебе, насправді, класне життя.

– Ви підтримуєте зв’язок з людьми, яких врятували?

– Стараємося. Дехто зі мною зв’язується напряму. Наприклад, одна дівчина, у якої все було погано, прийшла на концерт усміхнена, весела. В такі моменти розумієш, що недарма цим займаєшся.

– Як ти пов’язав своє життя з музикою?

– В 16 років я долучився до організації «Ми плюс» і почав грати на барабанах у гурті My way. Потім прийшов інший барабанщик, а я почав співати. Вийшло прикольно. Так з’явився Sound of the rain. А через декілька років ми заснували One light inside.

– До цього ти взагалі не співав?

– Так. Коли слухаю свої перші записи, думаю: «яка жесть». Взагалі не знаю, як мене можна було слухати. Але мій талант – це наполегливість.

– Як ставишся до творчих невдач?

– Зараз нормально. Раніше спостерігав за музикантами і думав: як їм все так швидко вдається? Сів і заграв з першого разу те, що я рік вчив. Це мене водночас і дратувало, і мотивувало. Негативний досвід взагалі краще мотивує, ніж похвала.

– Коли ти зрозумів, що музика – це більше ніж хобі?

– Напевно, п’ять років тому, коли заснували One light inside.

– Пам’ятаєш ваш перший закордонний тур?

– Так. Перед «Х-фактором» був невеликий тур європейськими містами, але тоді про нас ще не знали. А після проєкту ми відправилися у перший великий тур Україною. Тоді ми пішли в «мінус» на 30 тисяч гривень. На той час це були шалені гроші.

– Зараз почали виходити в «плюс»?

– Поки здебільшого в «мінусах», але я завжди дбаю про пацанів: розподіляю фінанси так, щоб було за що жити під час концертів.

– Які у вас стосунки в колективі? Відчуваєш себе лідером?

– Ми всі – співучасники, але останнє слово, зазвичай, за мною.

Так було з кліпом на пісню Wake up, коли замість одного ролика ми зняли два. Нам дали дві локації, тож я подумав, що витрачати шалені гроші на одне відео – безглуздо. Хлопці без ентузіазму сприйняли цю ідею, але результат вийшов класний.

– Хто пише тексти та музику?

– Я пишу тексти та підбираю мелодію, все інше – командна робота.

– Опиши свій творчий процес. Що виникає першим – тема пісні, текст чи музика?

– Спочатку я щось граю. Якщо народжується цікава мелодія, починаю думати, про що вона може сказати. Текст починаю писати з приспіва, але, якщо він виходить невдалим, відкладаю на потім.

– Скільки часу займає написання пісні?

– Від п’яти хвилин до пів року. Наприклад, Stay with me я створив на одному диханні, а «Київ вдень та вночі» писав не один місяць.

– Чи можеш виділити серед своїх пісень найулюбленішу?

– Бувають різні періоди. Зараз мені подобається нова версія Help me.

– Знаю, що ти дружиш з alyona alyona. Як познайомився з нею?

– Я слухав її пісні, вона – наші. Почали переписуватися, подружилися. Коли був у Києві, вона запросила мене до себе, нагодувала картоплею. Вона дуже добре готує, це була найсмачніша картопля, яку я куштував.

– Які теми у творчості тебе цікавлять?

– Різні. Все, що переживаю, про що думаю.

– Який головний меседж One light inside?

– Ми хочемо показати людям, що можна жити по-іншому. One light inside – це про світло, яке знаходиться всередині нас.

– Розкажи про участь у «Х-факторі». Як почувалися у телевізійному форматі?

– Вони самі нам передзвонили та запропонували взяти участь у конкурсі. Зараз я одразу погодився б, а тоді попросив, щоб зателефонували через тиждень. Вони зателефонували, і ми поїхали. Пам’ятаю, як вийшли з поїзда спітнілі, смердючі. Відіграли, отримали чотири «так» і поїхали додому.

– Чи відчували азарт, бажання потрапити до фіналу?

– Ні. Це було спонтанно, і на той час ми не відчували сили як музиканти та особистості. От, наприклад, DETACH: це були мужики, які знали, що роблять. Вони репетирували одне, а, виходячи на сцену, грали зовсім інше.

– Перед якою аудиторією любиш виступати – великою чи маленькою?

– Набагато легше перед великою, адже ти нікого не бачиш, просто чуєш реакції. Коли перед тобою маленька аудиторія, ти бачиш кожне обличчя, а це зовсім інша форма контакту.

– У вас є «шалені» фанатки?

– Бувають. Є і різні неадекватки, але я не дуже хочу про них розповідати. Зазвичай я їх просто блокую.

– Артисти часто кажуть про енергетику залу. Чи справді, вийшовши на сцену, можна одразу відчути, як налаштований глядач?

– Так, але я стараюся від цього абстрагуватися та просто кайфувати. Тоді і люди отримують задоволення.

– Що ти відчув, коли дізнався, що став «Красенем року» на «Таблоїді Волині»?

– Я до цього легко ставлюся, тому сильних емоцій не було.

– Деяким артистам популярність «кружить голову». У тебе такого немає?

– Раніше щось подібне було, але це малолітство. Коли ми відчуваємо, що починаємо ловити «зірочку», то їдемо в притулок для дітей. Там «попускаємось» і повертаємося до роботи.

– Як ти потрапив у «Ми плюс»?

– Я прийшов сюди у 16 років. Тоді я був впертим, пив, курив. У «Ми плюс» життя почало змінюватися. Те, що було колись важливим, втратило цінність, а неважливі речі стали вагомими.

– Складно було перелаштуватися?

– Думаю, моя трансформація триває і досі, хоча пройшло вже 11 років. В Біблії пише: «лихе товариство псує добрі звичаї». А добре товариство – навпаки. Ніколи не пізно змінюватися.

– Зараз відчуваєш себе щасливою людиною?

– Цілком, хоча завжди чогось не вистачає. Але така природа людини – хотіти чогось більшого.

Думаю, щастя – це коли ти усвідомлюєш, хто ти насправді. У кожної людини є своє призначення. От велосипед: він щасливий, коли на ньому їздять. А от якщо ним чистити сніг, він стане нещасливим. Так само і з людьми.

– Як виглядає твоє життя поза роботою? Як відпочиваєш?

– Люблю бути наодинці, постійне спілкування виснажує. Іноді подорожую. Вперше за чотири роки я з’їздив на відпочинок у Польщу, а нещодавно був у горах.

– В якому місті, серед тих, куди ти подорожував, тобі сподобалося найбільше?

– В Амстердамі. Там панує атмосфера якоїсь захищеності. Так, в Амстердамі відбувається багато трешу, але там завжди присутнє відчуття, ніби місто тебе прийняло.

– Що побажаєш нашим читачам?

– Щастя, здоров’я, багато племінників (посміхається).

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}