«Я відмовив номінанту на Grammy»: підприємець, який любить джаз і пише вірші

18 Серпня 2019

Тест: Анна ПАНЧЕНКО
Фото: Юлія КОЦЮБА
Настрій: джаз-клуб «Цитра»

Героєм інтерв'ю «Таблоїду Волині» став співвласник «Цитри» творчий та активний Віктор Грисюк. Лучанин є одним з організаторів джазового фестивалю «ART JAZZ 2019», яким традиційно «закривають» літо.

– Поговоримо про цьогорічний джазовий фестиваль. Чи довго триває організаційний період?

– Щоб організувати подію на високому рівні, потрібно починати готуватись відразу після закінчення першої. Цей фестиваль святкує своє 12-річчя, а я вже приєднався чи то 2009, чи 2010. Коли я прийшов на фестиваль, то відразу закохався у джаз. До того моменту ця музика була для мене незнайомою – більше любив рок та класичну музику.


– Яка ваша головна ціль, як організатора?

– Мій меседж простий: я можу сказати, що фестиваль успішний, лише якщо три складові зійдуться: щасливі музиканти, щасливі глядачі та щасливі волонтери. Всі роки ця формула ідеально працювала. Музиканти завжди хочуть повернутись – тому у нас немає проблем з колективами. Про нас знають і хочуть приїхати ще раз. Всі говорять, що у нас прекрасна атмосфера та публіка.

– Чи траплялись на фестивалі якісь стресові ситуації, з яких ви зараз смієтесь?

– Так, ось одна з них. У Луцьку немає нормального піаніно. Ми часто просили музикантів зіграти на тому, що змогли знайти чи позичити. Позаминулого року до нас на «Jazz Bez» приїхало тріо з Австралії. Музикант сів і почав грати на піаніно, яке стояло в Театрі ляльок. Під час їхнього саундчеку я побачив, що у нього вмить змінилось лице. Я підійшов, поклав йому руку на плече і запитав, чи буде він продовжувати грати. «А в мене є вибір?», – засміявся музикант. Але виступ був приголомшливий, всі були щасливі та задоволені.


– Чи траплялись на фестивалі якісь курйози?

– Кілька років тому до нас приїзджав індійсько-польський колектив. Вийшло так, що я не до кінця дочитав райдер. У них, між рядків щодо технічного забезпечення, було одна цікаве речення, яке я успішно пропустив. Перед виступом підходить до мене волонтерка і говорить, що колектив незадоволений. Я переглядаю райдер і розумію, що на сцені все стоїть, і ніби все нормально. Фронтмен гурту не витримав: підходить і питає, чи я читав райдер. А я йому, зніяковіло, що переглядав. Він дістав листок і показує, що там зазначено, що для виступу їм потрібно дві дівчини на сцену. Я, не розуміючи ситуації, викрикую «WTF?». Виявляється, у них були особливі музичні інструменти. Місія дівчат полягала в тому, щоб вийти на сцену та крутити за ручку. Дякувати Богу, у нас були волонтерки, які на це погодились.

– Чим цей фестиваль буде особливим?

– Ми не хочемо, щоб хоч щось повторювалось. У нас можуть виступати колективи, які вже були на цій сцені, тільки якщо вони привезуть нову програму чи проект. Ми підбираємо бенди, щоб показати тренди, які хвилюють любителів джазу з різних куточків світу. Цей фестиваль буде по-особливому драйвовий і триватиме два дні. В суботу його закриватиме Грегорі Бойт – данець з американською душею, який грає карибський блюз та джаз. Це буде цікаве відкриття – такого у нас ще не було.


– Чому саме така локація – замок Любарта?

– Це наша фішка. Замок – це наша унікальність. Більшість музикантів приїзджають, щоб зіграти в замку. Де ще такі події відбуваються всередині старовинної пам'ятки? Я вважаю, що він має жити як культурна площина. Джаз ідеально підходить для цієї локації. Це не та музика, яка потребує великої потужності звуку і не та, після якої хочеться розібрати замок по цеглинкам. Джаз – музика для душі.

– Цього року ви запросили всесвітньо відомих джазових виконаців. Як ви владнали питання гонорару Рею та Грегорі, адже квитки продають за, чесно кажучи, смішною ціною?

– Не відкрию таємницю, що багато джазових музикантів не заробляють на джазі, оскільки це музика для душі. Гонорари – не космічні ціни. Це, перш за все, не комерційний проект, а культурно-просвітницький. Наша унікальність – ми даємо альтернативу сірим будням.


– На кого орієнтований цей фестиваль? Це для звичайного «випадкового» перехожого чи для людини, яка «шарить»? Чи є вікове обмеження?

– У нас публіка абсолютно різна. Це простір свободи: у нас може бути прокурор в джинсах, біля якого сидітиме слюсар. Тому і немає ніякого соціального рошарування. До нас приходять і студенти, і пенсіонери: джаз – це місце свободи. Прекрасно, що кожного року кількість гостей збільшується. Цьогороку вхід для дітей до 14 років – безкоштовний, а ціна за квиток – мінімальна. Це ідеальна можливість приходити всією родиною та виховувати культуру змалечку.

– Що плануєте робити, якщо раптом піде дощ?

– Наш фестиваль відбувається за будь-якої погоди. У нас обов'язково буде якесь накриття. Але своїх гостей попросимо взяти парасолі, накидки, та приходити насолоджуватись музикою. Те, що відбуватиметься в нас – більше ніде такого не почуєте.


– Якби була можливість і необмежений бюджет запросити будь-якого джазового виконавця, кого б ви запросили?

– Я думаю, що немає нічого неможливого. Всі, кого ми будемо запрошувати – відкриватимуть щось нове. Назвати когось конкретного дуже складно. Єдине, про що я мрію, це відповідні можливості в Луцьку. Для мене найбільша проблема – це те, що у Луцьку немає 5-зіркових готелів, аеропортів, потягів, нормальних музичних інструментів та концертного залу. Я часто через це і відмовляв музикантам світового рівня.

– А кому саме, якщо це не секрет?

Джону Бізлі, номінанту на «Греммі». Він з цілим оркестром найкращих джазменів Америки проводив світовий тур і був недалеко від України. Я зрозумв, що у мене немає ні залу, ні готелю, щоб розмістити всіх музикантів. Я надіюсь, що завдяки нашим фестивалям ми вже з'явилися на карті світу, і станемо натхненниками змін.


– Ви обурювались, що в Луцьку не слухають джаз. Чи змінилась ситуація зараз?

– Люди люблять емоції. Це була, певною мірою, культурна провокація. Моє обурення було щодо пасивності волинян. Після мого посту зі словами «Луцьку джаз не потрібний» – квитків продали у п'ять раз більше. Якщо ми хочемо, щоб місто було культурним – нам потрібно підтримувати такі проекти.

Ні для кого не секрет, що ви – співвласник «Цитри». Чим вам подобається, та чи хотіли би ви щось змінити у своєму закладі?

– Не подобатись заклад, у який вклав частинку себе, не може. Він цікаво народжувався, сама ідея створилась спонтанно. Кожна дрібничка, яка тут є, пройшла через нас. Це мотивує щось змінювати, робити. Ми постійно над цим працюємо і вдосконалюємо дрібнички. Зараз ми плануємо розширювати меню завдяки тим порадам, що дали нам наші відвідувачі. Найближчі прагматичні плани – восени плануємо значно більше подій. Це не просто джазовий клуб, це місце – культурне середовище.


– Ми знаємо, що ви захоплюєтесь поезією. Що вас надихає?

– Поезія – моє хоббі. Це певні емоції, які лягають в рядки. Буває період, в якій нічого не пишеться. Натхнення черпаю з подорожей, людей. Маю багато філософських та ліричних віршів. Вірші, які я публікую в соціальних мережах, викликають емоції в простих читачів.

– Є вірші, які ви не публікуєте?

– Так, звичайно. Є навіть такі. які мені більше не подобаються. До моєї першої книги, яка вийшла в 2015 році, увійшли різножанрові вірші з різних періодів: революційні, передмайданівські та філософські. Мій товариш, власник студії «Без меж», підштовхнув мене до видання моєї першої збірки.


– Чи плануєте ви щось випускати?

– Так, планую восени. Хоча не знаю, які вірші туди ввійдуть, і її назву. Скоріш за все, що це буде лірика.

– Чи були в житті критичні моменти, коли опускались руки. Як ви знаходили сили рухатись далі?

– Так буває після кожного фестивалю. Я дозволяю собі лише кількасекундне ниття і після того я кажу собі: «Стоп, все вирішиться». Це як літати на літаку. Я люблю це робити, але коли потрапляєш у зону турбулентності, то більшість моляться, хтось панікує, я ж завжди залишаюсь спокійним. Якщо я не маю можливостей вплинути на ситуацію – навіщо переживати?


Чи вважаєте ви себе людиною з хорошим почуттям гумору?

– Я сподіваюсь, що в мене воно є Я більше люблю сарказм, жарти на межі та чорний гумор. Я не люблю гумор у стилі «Кварталу-95». Я живу за принципом: «Мій сарказм на такому рівні, що не знаю: жартую я чи ні»,

– Чи є людина, на яку ви рівняєтесь?

– Ні, у мене немає авторитетів. Є люди, яких я поважаю: історичні постаті і сучасники. Я думаю, що можна навчитись у будь-кого. Кожна людина може чогось навчити.


– У чому ж ваша особливість?

– Щирість. Я можу багатьом не подобатись. Я ж не сто доларів (сміється). Я, можливо, інколи достатньо різко висловлюю свою позицію, але мені ніколи не буває соромно за себе. Я завжди говорю те, що вважаю за потрібне. Щирість лякає людей, а «свої» тебе зрозуміють.






***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

4

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter