«Моя борода загортається в правий бік»: в міру відверта розмова з письменником Павлом Коробчуком

09 Жовтня 2019

Текст: Мила РОСПОПА
Фото: Юрій ЄВТУШКО

Цього жовтня у Луцьку було настільки багато літератури, що письменник Павло Коробчук погодився на відверту розмову «а жизні» під час другого дня Міжнародного літфестивалю «Фронтера» у стінах театру ляльок.

Павло родом із Луцька. Зараз мешкає у столиці, де займається літературою, музикою, працює журналістом та грає журналіста у одній музичній виставі.

За чутками в одних літературних колах, Павло нещодавно одружився. Чутки в інших колах кажуть, що одружився не зовсім. Про шлюб, літературу та особливості росту бороди українського письменника читайте у в міру відвертій та злегка іронічній розмові для «Таблоїда Волині».

– Я знаю, що твоя дружина руда. Як її звуть? Коли ви побралися?

– До речі, вона не дружина. Ми заручені, тому це вже навіть не потенційна – це майбутня дружина. Вона руда, іі звуть Валерія Єгошина. Відома журналістка, отримала купу нагород у сфері журналістських розслідувань. Журналістка програми «Схеми» – це спільний проект «Радіо Свобода» та телеканалу «UA:Перший». Вона реально жорстко розслідує топ-чиновників та високопосадовців, полюбляє СБУ та міжнародні теми. Звільнила кількох своїх героїв та пролобіювала поставку військових катерів з США українському флоту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВІДОМИЙ ПОЕТ ІЗ ЛУЦЬКА ОСВІДЧИВСЯ КОХАНІЙ. ФОТО

– Хотіла спитати про те, як ви познайомилися, адже ти, такий весь поет, одружуєшся на журналістці-розслідувачці. Але насправді, мені відомо, що ти також працюєш у журналістиці, зокрема моніториш діяльність суддів для Громадського руху «Чесно».

– Так, я займаюся «ЧЕСНО. Фільтруй суд!». Це громадська організація у рамках Центру демократії і верховенства права. Ми аналізуємо суддів, їхню діяльність і те, наскільки вони є доброчесними чи не доброчесними.

– Тобто, з майбутньою дружиною ви знайомі саме зі сфери журналістики?

– Ми знайомі не через журналістику, а просто одного разу зустрілися у спільній компанії у ніч перед її вильотом до Португалії. Точніше, ні. Перед тим я якось позначив її на її ж фото, яке вона вже розмістила в фейсбуці. Вона пише «што такоє?», ну, і так ми перекинулися кількома фразами перед тим, як познайомитись очно (посміхається). Перед тим, як заручитися, ми дуже довго спілкувалися. Кілька років. Заручилися ми також в Португалії, на мисі Кабо Да Рока, найзахіднішій точці континентальної Європи. Португалія на нас позитивно впливає.

– Це буде волинське весілля?

– Ну, що таке волинське весілля? В моїй голові це там, де шатер на 100-200 людей, і багато людей з різних сіл з’їжджаються. Наше весілля буде такого досить урбаністичного типу. Там будуть всі свої тільки. Буде щось легке-легке, в моєму уявленні: легка їжа, легка музика, легке спілкування, легкі усмішки і все таке. Це я так собі бачу. Але ми ще остаточно не узгоджували… Ні, ми говорили про це, але ще остаточно не узгодили.

– А це якось позначиться на твоїй літературній творчості, на презентаціях? Чи ти відчував колись, що на твої презентації приходять дівчата через те, що ти ніби «завидний холостяк»?

– Це не позначиться. Я цього року їздив на презентацію з новим романом, і два роки тому їздив. І цього року мене просто всі, прямо на кожній презентації питали щось на кшталт: «Що буде з Україною?», «Як вирулити?» чи «За кого ти голосував?». Це якраз була передвиборча кампанія. Ну, а два роки тому в мене питали, чи є в мене дівчина. Тобто, бачиш, ситуація змінилася.

Хоча, якщо брати до уваги те, що мій останній тур був у час виборчої кампанії, а вона скінчилася, то під час наступного туру, може, знову питатимуть про дівчину.

– Насправді, коли я просила організаторів фестивалю влаштувати мені відверте інтерв’ю з кимось гарним і неодруженим, то мені запропонували просто гарного. І тому закономірне питання – де ти доглядаєш свою бороду?

Бороду я доглядаю і сам, і в барбершопах. Туди я ходжу нечасто – раз на півроку саме бороду підправити. Переважно я її муштрую сам. Це теж нечасто відбувається. Я дозволяю їй трошки довшою відрости. Тому, раз на місяць, раз на три тижні я засідаю вдома сам на півгодини. Я її і ножицями, і маленькими ножичками, і є в мене вдома не тример, а така бритва електрична, то я різними інструментами працюю. Ну, це ж ціла процедура для чоловіків (посміхається).

– Є ще спеціальна косметика для бороди – там різні олійки, і таке інше. Користуєшся?

– Знаю, олійки, гелі для бороди. І для волосся є. Я би швидше цими користувався, тому що вони формують напрямок ледь не кожної бородинки. А борода в мене досить рівно росте. Мабуть, через те, що я її часто гладжу, намагаючись виглядати мудрим на публіці. Вона якась така досить рівна, але є нюанс: в мене борода закручується в правий бік знизу. Мені знається, що в дуже багатьох чоловіків є така тема: що борода закручується або в правий, або в лівий бік, або якось незрозуміло…

– Це залежить від того, як ти спиш?

– Ні, вона якось прямо зі шкіри виростає вже в цьому напрямку. І в якийсь вечір ми навіть дискутували з друзями, і виявилося, що в більшості в правий бік росте борода. До речі, я ношу вже її три роки. І наречена моя каже: «Не голися».

– А вона бачила тебе без бороди? Не боїшся, що скасує весілля, бо не впізнає тебе поголеного?

– Боюся. Звісно, боюся. Вона так і каже, що весілля не буде, в неї це «пунктик». Якщо я і поголюсь, то, можливо, взимку колись. Бо якщо я поголюся влітку, то в мене буде одна половина обличчя темна, а інша – світла. В мене були різні, до речі, бороди. Колись була борода, як у Леніна, тільки в рази три довша. Як у Вано Крюгера. Були такі коротенькі вусики, але це мені зараз не подобається.

– Зараз, коли ти нарешті прийшов до СВОЄЇ бороди, можна трохи поговорити про літературу... Коли ти приїздиш до Луцька, відчуваєш, що ти вдома?

– Однозначно. Я приїжджаю додому, і це не тільки квартира, де живуть мої батьки і брат з його родиною. Я в Луцьку – як в середовищі своєму рідному. Мені тут комфортно, я максимально розслаблений, на відміну від інтенсивнішого Києва, де я живу вже більше 15 років, хоч я до нього вже теж звик давно і люблю.

Я буваю в Луцьку разів 6-7 на рік. Така дивна ситуація: в основному в Луцьк в останні роки я приїжджаю на якісь культурні події. Цього року це «Фронтера», де я ведучий. Перед цим був тут на проекті «Почути», де ми читали вірші жестовою мовою. На «Бандерштат» приїздив теж як учасник. А також була презентація мого роману «Ключові клапани».

– Цікаве спостереження: минулого року ти відкривав «Фронтеру» як учасник, цього року ти вже ведучий. Чи не здається тобі, що фестиваль тебе вербує повернутися і жити в Луцьку? Розглядаєш таку можливість?

– Я в певний момент думав повертатися у Луцьк. Це було, можливо, у 2010-11 році. А чому, я вже і не пригадую. Можливо, я там в якийсь тупик зайшов у Києві. Швидше за все, це мало бути пов’язаною з якоюсь роботою. Але все, я вже втягнувся в Київ, і я вже там. Але на старості років спокійно розглядаю таку можливість – сюди повернутися, десь жити в Луцьку чи під Луцьком.

Моя наречена бувала тут. Вона з Одеси, а для одеситів поїхати жити в столицю чи в якесь інше місто України – це погіршити свій стан. Одеса має море, там є круте нічне життя, і місто дуже красиве. І тому вона дивиться на інші міста і каже, що це «нє уровєнь». Наскільки мені відомо, ще курсує поїзд «Ковель – Одеса», тож у старості ми зможемо жити день у Луцьку, а день в Одесі. Але вона більше ставить на Португалію.

– Наскільки я розумію, цього року ти не привіз на Фронтеру нічого свого?

– Мене немає в програмі як автора, але я читав вірші на відкритті й на одному вечірньому заході. Це було дещо з нових текстів. Але я загалом зараз пишу небагато – 20 віршів за останні два роки. Хоча знову, здається, відчув смак до поезії. За місяць написав три чи чотири вірші – це дуже багато.

У попередніх книжках я міг концентруватися, щодня або через день писати по віршу. Це був потік, хвиля така, хоч, якщо довго перебувати в ній, то вона іноді виїдає психологічно. Входиш в темп, з цього треба теж вийти. Зараз пишу потрошки.

– У своїй останній книжці «Ключові клапани» ти зачепив тему революцій і українського державного шляху. Знаю, що ти був активним учасником Революції Гідності, і зараз працюєш у громадській організації.

– Останній вірш, який я написав кілька днів тому, – він прямо в лоб соціально-політичний. Тема стосується моменту, який от буквально нещодавно трапився у Верховній Раді. Я чомусь собі дозволяю таке робити. Мені цікаво просто охоплювати різні манери письма. Я працюю зі словом і з будь-якими його проявами. Мені цікаво працювати і з герметичними віршами. Перша книжка в мене дуже стиснута і дуже малозрозуміла – така герметична. Але я пишу і аж такі прямо соціальні вірші, які зрозумілі кожному, тим, хто взагалі поезією не цікавиться. Мені цікавий весь спектр можливих поетик.

Є, звісно, мій улюблений рівень поетики. Це, напевно, якщо говорити про форму – довгі рядками вірші з вирішенням якоїсь інтимної, індивідуальної, екзистенційної проблеми особистості. Вірш із внутрішнім конфліктом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КРИВОБАРБЕР, НЕПИЙСМУЗІ, НЕТУДИГАДЖЕТ: ПИСЬМЕННИК З ЛУЦЬКА НАФАНТАЗУВАВ КОЗАКІВ-ХІПСТЕРІВ

– Чи існує тема, що викликає в тебе відразу чи страх? Те, за що би ти ніколи не взявся, і про що би не написав будь-який текст.

– До речі, є теми, які часом занадто серйозні. Це, можливо, деякі моменти війни, за які я б не брався, або питання про аборти. Хоча, в мене є вірші і про аборти. Але там треба дуже серйозно заглиблюватися…

– Тобі страшно брати цю відповідальність?

– Це не про відповідальність, швидше. Це про емоційне виснаження. В момент написання вірша – година, дві, три, – дуже сильно заглиблюєшся, і потім важко вийти із цього всього.

В іронічному ключі можна описати всі теми. Навіть якщо ти, умовно, антифемініст якийсь, і ти хочеш висміяти, наприклад, феміністок, вегетаріанців чи релігійних фанатиків, то якщо ти з легкою усмішкою, не цинічно напишеш про це – це можна сприймати, і так це теж може працювати, і це сприйматимуть позитивно й феміністи, й вегетаріанці.

– Чи є якісь тексти, за які тобі дуже соромно?

– Навряд чи. Хоча, може, дитячі якісь, які я написав до 17 років. Але вони, напевно, ніде і не були опубліковані.

– То виходить, що найбільше таємниць про творчість, за яку соромно, знає твій батько? В одному з інтерв’ю ти говорив, що він – головний критик і редактор.

– Так, тато редагує тексти і читає мене найбільше. Він взагалі бачив весь процес мого становлення і розвитку, і те, де я є зараз. Якщо звертатися по літературний опис моєї діяльності загалом, то так, можна звертатися до тата.

– Які у вас стосунки з батьком? Ти вважаєш його літературним авторитетом?

– Абсолютно. Він, насправді, дуже багато читає. І він значно більше прочитав за все своє життя, ніж будь-які літературні критики, яким зараз 25-30-40 років, і які з виступами десь себе просувають і отримують гроші за лекції і майстер-класи. Це, без сумніву, добре, нам треба постійно нова хвиля. Ну, а мій тато (це я хвалюся) знає прямо дуже багато літератури. Монстр різної художньої літератури.

– До речі, в одному з інтерв’ю ти розповідав, що вдома вас завжди було безліч книжок. Настільки багато, що їх можна було використати, як барабанну установку і потрохи знищувати.

– Ха, так (сміється). Ну, це погано, і так не треба робити. Але я чогось так робив, тому що в певний момент сприймав книжки як будівельний матеріал, як одну з повсюдних структурних частин світобудови. У нас вдома зараз, може, тисяча чи дві книжок. Не можу порахувати точно. Є ще купа ящиків по сусідах, по родичах – це татове все. Загалом, їх кілька тисяч. Була б його воля, він би тримав 10 – 20 тисяч.

В певний момент я захопився барабанами, і в тата попросив, які книжки можна використати. Він дозволив там якийсь 21-й чи 22-й з’їзд КПРС. Я навіть барабанних паличок тоді ще не мав, просто гілки виламував на вулиці. Намагався собі зрозуміти барабанний світ. Це теж прекрасний світ.

– Взагалі, ти дуже багато іпостасей маєш. Це музика, театр, література, журналістика…

– Найбільше я, напевно, зараз працюю як музикант. Електронний музикант, причому. Неспішно готую альбом електронної музики. Це буде така дуже динамічна, концертна навіть музика. Можливо, я на наступну «Фронтеру» приїду з концертом, де можна буде потанцювати. Практично весь матеріал такий, що спонукає до танцю. Там будуть, звісно, і тексти нові. Я буду співати, шепотіти і навіть кричати.

Вже майже готовий альбом, тільки треба ще одну пісню допаяти і все це звести, і майже всюди записати вокал.

– В тебе є гурт?

– Я барабаню у гурті. Граємо такий крепкий «рокешнік». Зараз трошки інший формат готуємо, де тільки вокал, багато начитки, барабан і бас-гітара. Можливо, навіть якісь електронні елементи з’являться. Трохи переформатовуємося. 17 жовтня виступатимемо в Києві на фестивалі імені Олеся Ульяненка. Там презентуємо цей новий формат.

– Як ти все встигаєш? Як у пропорціях розподіляєш час на всі зайнятості?

– Та, я не встигаю… Ну, але багато всього уже напрацьовано. В сенсі, певне поетичне ім’я наявне, і я вже можу півроку-рік нічого не писати, а люди думають, що я поет, і все-рівно щось там пишу. Але я відходжу від поезії. Займаюся музикою – кілька разів на тиждень репетиції. Ходжу на роботу, маю якесь особисте життя, ну і, по суті, все.

Я просто останні роки, можливо, менше тусуюся в якихось клубах, барах…

– Ти відчуваєш, що старієш?

– Постарішав, уже все (посміхається). Хочеться тільки під теплий пледик лягти – і все.

Та ні, я не відчуваю, що я старішаю. Взагалі. Єдине, що я зрозумів кілька років тому, що вже є нове покоління людей, яким там по 20-25. Вони, звісно, проживають такі ж моменти дорослішання, як і ми, і як перед нами покоління, і утверджуються. Молодці. Я раджу всім утверджуватися в молодому віці, бо вже там в 40-50 років вже особливо ніхто й не захоче бачити, як ти утверджуєшся…

Нова молодь спілкується іншою термінологією. Є слова, які я вже навіть я почув – і не вловив. Це якісь там запозичення з англійської мови, наприклад, «ролфити». Я намагаюся стежити за цими всіма сучасними тенденціями, це нескладно.

– Тобто, ти можеш бути молодим, якщо ти собі цього хочеш, але тобі це вже не цікаво?

– Так, в цьому і прикол дорослого віку. Якщо я захочу, я можу бути молодим, я побуду ним, я пам’ятаю, як це. Це просто: випив собі, потанцював, поспілкувався і пореготав… Але чи може молоде покоління, якщо захоче, побути дорослим – оце інше питання.

– В тебе є сиві «бородинки»?

– Мені кажуть, що ось в тебе сива «бородинка», але я придивляюся – і кажу, що це не сива борода. Це я був в Греції на сонці, чи на картоплі, і волосся вигоріло. Хоча, на картоплі я давно вже не був.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

7

Читати ще

Коментарі

Лучанка

Класний він!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter