Юлія Габрук працює у власному адвокатському бюро в Луцьку, викладає в Національному університеті «Острозька академія» та виховує трирічну доньку.

Ми поговорили з Юлією про те, як поєднувати кар'єру та сім'ю, для чого їй викладання та ким вона себе бачить через десять років.

– Чому ви обрали саме юриспруденцію?
 
– Ще зі школи мені подобалося право. Я навчалася у класі луцької гімназії № 18, де право вчили поглиблено. У нас була дуже хороша вчителька, нам подобалося її слухати. Ще я любила дивитися судові засідання по телебаченню, пам’ятаєте? Думала, що це все правда (сміється). Вже тоді мене щось до засідань тягнуло. До того ж я займала призові місця на олімпіадах з права.

Дуже мене приваблювала перевірка документів удома. У 8 класі я перевірила довіреність дідуся на машину, покреслила її ручкою і пояснила, що насправді він не купив авто. Ця цікавість до простих речей мене супроводжувала постійно. Свою роль зіграло також загострене почуття справедливості. Вступати я хотіла на економіку в Луцьк, але батьки наполягли подати документи в Острог. Я зараз рада, що все склалося саме так.  

– Навіщо людям взагалі юрист? 

– Право так чи інакше проникає у багато сфер людського життя. Навіть просто – ви пішли в магазин по хліб. Це вже купівля-продаж. І ці відносини регулюються правовими нормами. Але в нашому суспільстві, коли все добре, то юрист не потрібен. А якби в тому хлібі знайшли жука, то тут вже проблема, і треба залучити когось, хто допоміг би її вирішити. Це коротко про те, як суспільство сприймає юристів. Є проблема – є юрист. Я ж переконана, що юристи потрібні не лише для вирішення конфліктів, але й для розвитку. Особливо, коли йдеться про бізнес (а це якраз сфера моєї діяльності). Якщо хочете йти вперед та приймати прогресивні рішення, не забувайте про закон, а ще краще – про юриста.  

– Що вас надихає у роботі?  
 
– Результат. Це однозначно на першому місці. Коли розумієш, що в тебе все вийшло, це неймовірне відчуття. Приємно, коли клієнт повертається чи радить тебе знайомим. Це теж показник роботи.

А ще мене надихає дуже викладання в моїй альма-матер – Острозькій академії. Хоч я і витрачаю на це дуже багато часу та енергії, я отримую величезне задоволення. Моя ціль — увірватися в життя студентів та залишити там слід. 

– А що дратує?

– Дратує дуже, коли інші спеціалісти беруть на себе твою роботу. Або навпаки: тобі пропонують виконати обов'язки кадровика чи бухгалтера. Я відразу кажу, що я цього робити не буду. Не через те, що мені важко чи ще щось, просто кожен має займатися своєю справою. Лише так вся робота буде виконана якісно. Коли до мене звертаються з таким проханням, то я раджу людину, яка це зробить професійно. Коли ми хочемо манікюр, то йдемо ж до майстра манікюру, правда? Тому фраза «ти ж юрист» відверто дратує, бо вона означає, що ти маєш вміти і знати все. Кожен має робити свою справу. Робити добре. 

– Що б ви зараз порадили студентам та студенткам? 
 
– Кожна життєва ситуація має приносити вам максимум. Якщо ви зараз навчаєтеся, то постарайтеся з цього взяти теж усе. Відвідуйте зустрічі, тренінги, знайомтеся з новими людьми, ходіть на пари, врешті-решт (сміється).  Головне – не зупиняйтеся, розвивайтеся як особистість та цікавтеся життям. Тоді все вийде. Я можу сказати з впевненістю, що Острозька академія зробила з мене людину.

– Якими саме справами ви займаєтеся? 

– Насамперед, Адвокатське бюро Юлії Габрук спеціалізується на юридичному супроводі та захисті прав бізнесу. Ми займаємося експертизою договорів, наданням консультацій, представництвом у судах та представництвом/захистом у кримінальному провадженні (з питань, що виникають під час здійснення підприємницької діяльності). Є клієнти, в яких немає штатного юриста, тоді ми робимо для них трішки більше: консультуємо з усіх поточних питань, що виникають в бізнес-процесах (від юридичних тонкощів звільнення працівника з роботи до залучення інвестицій). Зараз взагалі такий цікавий період. Я працюю з клієнтами з Луцька, Рівного та Львова. І ця робота дистанційна. У бюро є такі клієнти, з якими я взагалі бачилася двічі за 4 роки. І від цього не страждає якість нашої співпраці, ми навпаки економимо наш час.

Через років десять бачу себе на чолі компанії, де працюють фахівці із бізнес-права. Я не хочу, щоб це була універсальна команда, бо, знову ж таки, я – за унікальність, а не універсальність. Хочу надавати комплексну послугу з емоцією.

А якщо говорити про мою викладацьку діяльність, то для студентів прагну бути таким собі ментором чи просвітником права. 

– Що вважаєте своїм основним досягненням?

– Як би це не звучало, основним своїм досягненням вважаю те, що я просто слідую своєму покликанню. Я роблю те, що хочу, що відчуваю. Іноді я так чогось хочу, що навіть толком не можу пояснити, для чого це. Наприклад, мої проєкти «Життя компанії: від заснування до припинення» (про всі етапи бізнесу) та «Вибір оптимальної організаційної форми для ведення бізнесу», де я у відеоформаті розповідала, як підприємцю оформити свою діяльність. Мені просто треба було це провести, без якихось надзусиль. Головне, що я кайфую від процесу, і сподіваюся, що це комусь стане в нагоді. 

Мій світогляд змінила поїздка в США на програму Work and Travel. Це не досягнення, мабуть, але дуже корисний досвід. Це було тотальне розширення кругозору, мене так вразив спосіб мислення американців. Я мрію звозити свою сім'ю в Америку, щоб показати, як можна думати і сприймати все навколо.  

– Як вам вдається все поєднувати?

– Одного разу моя студентка написала, що завдяки мені вона зрозуміла, що поєднувати роботу та сім’ю і при цьому гарно виглядати –  реально. Це мене вразило, і я ще раз зрозуміла, що все роблю правильно.

Якщо моє життя комусь допомагає – воно цінне. Як я все встигаю? Та нічого я не встигаю (сміється). Але насправді мій баланс не порушується: ввечері я можу працювати аж до ночі, а вдень бути з дитиною. Я сама вирішую, як мені спланувати свій день. Але я можу розповісти тільки, як працювати на себе. А далі я хочу мати команду, де буду виконувати ще й управлінські обов'язки.

Зараз у мене цей пазл склався: я прокидаюся, далі маю свої певні ритуали –  випиваю склянку теплої води, сніданок, потім працюю, проводжу час зі сім'єю, а тоді можу ще працювати. До карантину я ще ходила до спортзалу тричі на тиждень, а зараз займаюся вдома. Читати я люблю якісь розумні статті, досвід успішних людей, мене дуже цікавить, як люди міркують, як організували свій бізнес. Перед сном я завжди дякую Всесвіту за те, що я маю, та проговорюю, що хочу мати ще. Іноді хочеться розкиснути, як і всім людям, але я навіть не пам'ятаю, чи плакала за останні роки. Коли сумно, то мені треба просто порція натхнення. А надихають мене круті люди. Думаю, мені ще допомогла робота з психологом. Це дуже гарна можливість розставити акценти та розібратися в собі. 

– То що на першому місці: сім'я чи кар'єра? 

– Не сприймаю життя як змагання, тому не роздаю перших місць та медалей. Мені важливо, щоб і вдома, і на роботі було комфортно. Моя сім'я дуже мене підтримує, допомагає бути такою, яка я є. З чоловіком мені дуже пощастило. Наприклад, поки я даю вам інтерв'ю, мій чоловік запікає качку з картоплею на обід. Наші ролі розподілені, ми партнери. Тобто, немає такого, що мій чоловік мені допомагає у домашніх справах, ми разом все робимо. Бо це наші спільні домашні справи. Я прибираю та перу, Руслан готує їсти. Також я спокійна, коли чоловік залишається з донькою: я знаю, що все буде, як треба. Взагалі донька мене багато чому навчила: що треба постійно мити руки (бачите, зараз ця звичка як ніколи знадобилась), не зраджувати своїм бажанням та йти до своєї мети. Ще Поліна навчила дисципліні та робите те, що хочеться. Каже: «не хочу знати кольори!». І я розумію, що це її бажання зараз. Вчуся й собі себе слухати. В житті для гармонійного розвитку людині потрібні сім'я, кар'єра, друзі та хобі. І я з радістю та любов'ю все це поєдную, без вибору що важливіше.

1