^{Текст: Ольга МАГАС}

Україна – це не просто місце на карті, і у нас є 45 мільйонів причин любити рідну державу, яка довела всьому світу свою відданість демократичним цінностям. Про це наголосив Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, відкриваючи засідання Уряду 3 квітня.

Очільник Кабміну зауважив, що секрет успіху України простий: потрібно любити свою країну, вірити в свої сили і добросовісно робити свою роботу.

«Закликаю всіх до цього, – сказав Володимир Гройсман. – Будь-які зміни ми можемо робити разом – через свою відповідальність і відповідальність мільйонів. Україна – це не просто місце на карті. Україна – це велика європейська країна з безмежними можливостями».

Перед багатьма із нас сьогодні стоїть вибір: поїхати закордон в пошуках певного фінансового благополуччя, чи лишитися тут, на Батьківщині, і спробувати самим щось змінити й досягти. Хтось, не роздумуючи, їде на заробітки, мовляв, тут нічого не «світить», проте є й ті, хто впевнено ламає стереотипи про те, що роботи в нас немає, і не лише створює щось своє та розвивається, а й, завдяки своїй справі, навіть допомагає іншим.

Очільниця луцької творчої студії для дітей Наталія Журавльова, як корінна волинянка, переконує, що Луцьк – це її наймиліше гніздечко, яке вона не планує лишати, адже саме тут їй вдалося здійснити мрію і створити декілька потужних та цікавих проектів. Саме Наталія відкрила юним лучанам усю магію театру, започаткувала низку чудових благодійних програм, і навіть дала можливість людям поважного показати усім свої акторські таланти.  

– Наталіє, ваші театральні постановки уже широко відомі не лише на Волині, а й далеко за її межами. Розкішні костюми, цікава тематика, якісний музичний супровід і, звісно ж, неймовірно талановиті актори – все це завдяки важкій праці. Розкажіть, як відбувався процес втілення мрії про власну справу у життя? Що наштовхнуло ризикнути і створити щось своє, а не працювати на когось?

– Мені завжди подобалось займатися постановками. Навіть наші хореографічні номери, які ми ставили зі студентами, коли я працювала в Луцькому гуманітарному університеті, це були не просто танці, а маленькі історії. В житті певні етапи завершуються і ти думаєш: «А що ж робити далі?». У мене таких етапів було три. Спочатку я керувала рестораном, потім була педагогічна діяльність, і настав час, коли знову треба було щось вирішувати: чи йти працювати в якусь структуру, чи пробувати працювати на себе. Завдяки хореографині Ользі Лактіоновій та студентам, бо робота з молоддю завжди надихає, ми вирішили спробувати реалізувати новий дитячий проект. Я, можливо, спочатку навіть трошки скептично на все це дивилась, але оскільки ідея мені подобалась, наважилась ризикнути. 

Спершу це був гурток, і ми навіть перші два-три місяці не стільки займалися якимось театральними постановками, скільки це була хореографія, заняття образотворчого характеру. Фактично, з самого початку існування ми співпрацюємо з Волинською обласною бібліотекою для юнацтва. На той момент там працювала Любов Фрадинська у відділі мистецтв, і вона звернулася до нас із проханням допомогти хворій дитині. Ми вирішили організувати концерт на вулиці, який привернув би увагу і допоміг зібрати якусь копійку в скриньки та передати батькам цієї дитинки. Пригадую, що це був жовтень, досить холодно на вулиці. Ми принесли старі колонки, які хрипіли та рипіли, дістали мікрофон, бо тоді з апаратурою було важко, і перед бібліотекою силами діток підготували концертну програму, завдяки якій на той момент нам вдалось зібрати десь біля тисячі гривень. Так започаткувався проект «Творчість заради життя». Зараз уже є однойменна благодійна організація. Ми збирали кошти онкохворим дітками, потім була паліативна допомога, цьогоріч ми допомагали громадській організації батьків дітей з психофізичними вадами «Повір у себе». Теж було зібрано понад 14 тисяч гривень для цієї організації, батьки з якої хочуть облаштувати сенсорну кімнату для розвитку дітей. Я так сподіваюся, що проект працюватиме і надалі, тому що це – потрібна справа. 

Зараз у студії займається близько 30 дітей, а коли ми починали, їх було шестеро. 

– Чи можете виокремити певне найбільше досягнення ваших проектів на сьогодні?

– Для мене кожен проект, кожна моя справа – це як моя дитина. Я не можу сказати, який вдаліший. Проект «Творчість заради життя» переріс у благодійну організацію, яка вже має свої мистецькі проекти, наприклад, Lutsk Junior Theatre, започаткований у 2017 році за підтримки Департаменту культури Луцької міської ради. В рамках проекту на театральних сценах Луцька уже виступило 25 колективів з різних регіонів України. Це більше 400 учасників, зі всіма ми підтримуємо стосунки. Дехто приїздить до нас уже декілька разів. Ми ж, у свою чергу, їздимо до наших колег у Харків, Львів, Київ. Дружні стосунки розвиваються. Багато нового та цікавого для себе дізналися. Коли колективи до нас приїздять, ми стараємося знайомити їх з історією Луцька, тож у програмі візиту, зазвичай, є Луцький замок, Художній музей. 

Також близько двох років існує проект – аматорський театр «Золотий вік». Ми проводимо майстер-класи з основ театрального мистецтва для людей поважного віку, готуємо з ними різноманітні літературно-мистецькі заходи. Почалося з того, що мене запросили на на майстер-клас до діток, а коли я побачила тридцять «діток» поважного віку, то навіть трохи лячно стало (сміється, - авт.). Але я розуміла, що раз люди прийшли, значить, хочуть чогось навчитися, тож, відповідно, починаємо працювати. Замість години проспілкувалися три, потім лишилися ще найактивніші, розпитували, цікавились. Наступного разу прийшло п’ятеро чоловік, і ось з цими людьми за півтора місяці ми вже зробили невеличку постановку – філософську казку «Бути собою», яка потім виграла гран-прі в Авдіївці. 

Ідей та проектів дуже багато. Єдине, кажу, що хочу на якісь курси Герміони, щоб навчитися бути в кількох місцях одночасно (сміється, - авт.).

– Чи не виникало бажання виїхати закордон, адже зараз багато наших краян шукають щастя у інших країнах? 

– У мене батько сам родом з Холмщини, мама – з Київщини, а я вже корінна волинянка. Навіть коли у мене була можливість навчатися у столиці, я лишилася тут, у Луцьку, про що абсолютно не шкодую. Я дуже довго себе шукала. Маючи педагогічну освіту, працювала у різних сферах, мала сім’ю, дітей, здавалося, що є все. Але мені чогось не вистачало. Зовні все було благополучно, а в душі – досить некомфортно. Проте ніколи не було бажання шукати того щастя закордоном. Діти навчалися і навчаються в Україні. Мені тут комфортно та затишно. Більше того, я дуже багато подорожую, старший син живе в Києві, але мені завжди так було тихо й добре в Луцьку, що навіть такої ідеї поїхати деінде не виникало. 

– Назвіть речі, за які ви любите Україну?

–Я за останній рік відвідала багато міст, кожне з яких мене дивує, бентежить і по-своєму залишається в душі. Мені настільки сподобалась архітектура Дніпра, адже я, чесно кажучи, думала що там вже надмірне засилля сучасних хмарочосів. Натомість я ніби поринула в дитинство, так насолоджувалася архітектурою. І, до слова, там живуть дуже гостинні та позитивні люди. Українці – неймовірні! Мене завжди і всюди зустрічають з посмішкою. 

Мені подобається наша історія. Чернівці неймовірно вражаючі! Коли ти кудись виїжджаєш з Луцька, хоча він мені наймиліший, найтепліший, отримуєш багато гарних емоцій. Я люблю Україну, бо вона неймовірна! Зрештою тут моя сім’я, моє коріння, моя історія. 

Прогулянка Ужгородом

– Чи є мрії, які дуже хочеться втілити в життя?

– Насамперед, я хочу миру, спокою і стабільності для України, бо тільки за цих умов ми можемо тверезо дивитись на те, що відбувається навколо нас, і жити, посміхаючись. А це – головне. 

Дуже-дуже хочу, щоб у Луцьку був театр юного глядача. Вважаю, що в такому місті, як наше, він необхідний. У нас дуже багато дітей, дуже багато гуртків. За останні роки з’явилося три театральні гуртки, і вони всі заповнені! Всі педагоги мають роботу. Але є нюанс. Коли ми подивимось репертуар наших театрів, то він трошки бідненький в тому плані, що є вистави для дітей, і є вистави для дорослих. А от підліткового сегменту дуже мало. Поки батьки водять дітей за руку, то діти ходять в театр, а потім вони втрачають інтерес, бо немає тем, цікавих для підлітків. Тоді перемагають гаджети. 

Ми з вихованцями нашої студії намагаємося хоча б раз на місяць поїхати у Львів, в Театр юного глядача, і подивитися якусь виставу. Крім того ми ходимо і в наші театри теж постійно. 

– Що б ви побажали молодим українцям, які тільки стають на ноги та планують своє майбутнє?

– Більше оптимізму. Не критикувати, а робити більше позитивних справ, більше добра. Якщо бачите, що справа не ваша, не лежить вона вам до душі, змінюйте щось. Не треба їхати шукати щастя за тридев’ять земель. Щастя завжди з вами. Якщо ви знайдете себе, то й знайдете те, що буде вам подобатись. І заробітки будуть, і гарний настрій, і улюблена робота.

В кафе у центрі Луцька

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}