Справжня цінність речей часто усвідомлюється лише тоді, коли їх втрачаєш. Саме так і відбулося з цими волинськими музикантами, пише Karabas.

На початку 2010-х вони емігрували до Німеччини, аби мати можливість заробляти музикою. Грали хрестоматійний метал, але в якийсь момент їм виявилося цього замало. В тузі за батьківщиною захотілося вклинити у важкі рифи українську традицію. У 2015-му хлопці назвали себе гуртом MOTANKA – вже коли повернулися до Луцька.

Свій стиль MOTANKA називають mystical metal. Якщо простіше – це важка музика з етнічними мотивами та елементами електроніки. Гурт зазирає в куди глибшу давнину, ніж більшість його колег за фольк-напрямом, а саме – в часи язичництва. Такий стиль прийшовся до смаку закордонним слухачам: в минулому році MOTANKA посіли 2 місце на конкурсі німецького фестивалю Wacken Open Air та підписали контракт із відомим австрійським рок-лейблом Napalm Records.

Бас-гітарист MOTANKA Сергій Ходорчук та барабанник Дмитро Дяченко зараз перебувають у Луцьку. Тому ми зустрілися у Києві із засновниками команди – вокалістом Віктором Жалніним та гітаристом Анатолієм Жалніним.

– Чим ви займалися до появи MOTANKA?

Віктор Жалнін: Таким складом ми граємо вже більше десяти років. Назви гуртів змінювалися, але весь цей час ми займалися музикою. Багато подорожували, якийсь час жили в Берліні. А потім зорі зійшлися і з`явилася MOTANKA.

Анатолій Жалнін: В майбутньому плануємо зняти про це фільм чи написати книгу. Хто тільки не зустрічався на нашому шляху – від наркодилерів…

В. Ж.: …до «іменитих продюсерів», які підходили після концертів і пропонували співпрацю.

–  Ви їм вірили?

В. Ж.: Так, спочатку велися. Після одного виступу ми познайомилися з дівчиною, яка стверджувала, що в неї є знайомий в Universal, який може допомогти нам розкрутитися. Якось вона подзвонила нам і попросила допомогти їй з переїздом. Ми, як ввічливі люди, звісно, погодилися. Але потім дівчина кудись зникла.

– У Берліні ви зацікавилися слов`янською міфологією, що і стало причиною появи MOTANKA. Що підштовхнуло вас до цієї теми?

В. Ж.: Насправді ми цікавилися нею майже з дитинства, просто не були готові поєднати це з музикою. І лише за кордоном зрозуміли, що ми як українці маємо зробити щось своє. Під час берлінського періоду ми не були разом: я і Толік часто приїжджали до Німеччини, бас-гітарист Сергій то приєднувався до нас, то повертався до України, а з барабанником Дмитром ми довгий час взагалі не грали. І коли вже зустрілися знову на батьківщині, зрозуміли, що хочемо робити музику, яка не буде схожа на західну.

– За кордоном вам вдавалося заробляти музикою?

А. Ж.: Заробляли по-різному, але переважно музикою.

В. Ж.: Виступали на вулицях, у парках. За цей час нам вдалося продати самостійно близько 6 тисяч дисків. Залишатися там назавжди не планували. Хотіли знайти лейбл, заручитися зв`язками.

– Зараз MOTANKA існує між Києвом і Луцьком. Наскільки зручно працювати на два міста?

В. Ж.: В Луцьку зручно репетирувати і там наші рідні, а з Києва простіше працювати з організаторами та ЗМІ, а також їздити на гастролі за кордон. Це тимчасова ситуація. Надалі плануємо бути разом в одному місті.

А. Ж.: Зараз основна наша робота – підготовка до релізу альбому. Тому більшість питань вирішуємо в переписці через Інтернет.

– MOTANKA посіла 2 місце на конкурсі німецького фестивалю Wacken Open Air. Як ви взагалі туди потрапили?

А. Ж.: Право представляти Україну на W:O:A Metal Battle ми вибороли на місцевому відборі. Після нашого виступу члени журі казали нам: «Вважайте, ви вже переможці».

В. Ж.: Парадокс: коли ми були за кордоном, то не мали таких можливостей просуватися там. І лише Україна дала нам шанс заявити про себе в світі.

– Чого вам не вистачило для перемоги?

А. Ж.: Першим місцем ми поступилися китайцям (у Wacken Metal Battle 2018переміг гурт Die From Sorrow – ред.). Так, вони зіграли класно. Але судді сказали нам, що не віддали перемогу MOTANKA тільки через те, що ми виявилися не зовсім форматним гуртом для Wacken.

В. Ж.: В конкурсі брали участь 28 команд. Всі грали дез-метал, блек-метал, трешняк. Ми серед них виділялися.

– Минулого року MOTANKA підписала контракт із австрійським лейблом Napalm Records. Як це стало можливим?

В. Ж.: Лейбли стежили за нашим гуртом вже кілька років, навіть ще до нашої участі у «Вакені». Нам не одноразово пропонували контракт і німецькі, і італійські лейбли, але ми хотіли зважити всі варіанти та обрати найкращий.

А. Ж.: Ледь не підписали контракт із поганим лейблом.

В. Ж.: Деякі закордонні лейбли насправді є фікціями. Одна така компанія з Німеччини запропонувала нам записати альбом за 6 тисяч євро.

А. Ж.: Її керівники приїхали на зустріч із нами на іномарці з номерами «666». Повезли нас у крутий офіс, показали студію та житловий комплекс – all inclusive. Ми були за крок від того, щоб укласти контракт. Але вирішили послухати гурти, які підписані на цей лейбл. І зрозуміли, що жодних здобутків у них немає, концертів – мінімум, а пісні записані на дитсадковому рівні.

В. Ж.: Тобто, цей лейбл заробляє на записах і взагалі не займається розкруткою гуртів. А якщо ти вже підпишеш контракт із ним – хочеш не хочеш, мусиш віддавати відсоток із прибутку від концертів. З іншого боку, є маленькі інді-лейбли, які реально працюють із артистами в міру своїх можливостей. Тому моя порада музикантам: добре дивіться, що підписуєте!

– Підписатися на Napalm вас переконав авторитет лейблу?

А. Ж.: Спочатку до нас звернулися із букінг-агенства — сказали, що хочуть організовувати для MOTANKA концерти за кордоном, але для цього гурт має бути обов`язково підписаним на лейбл. Виявилося, що у букера є знайомий із Napalm Records, з яким він нас і звів. Ми скинули йому дві наші пісні, а вже за годину отримали на пошту відповідь: «Sounds Great!»

В. Ж.: З Napalm у нас був незручний момент. Ще до контракту з ними ми склали чіткий план на рік, коли саме будемо викладати в цифрові магазини пісні MOTANKA. Сталося так, що реліз треку «Босими ніжками» відбувся в той самий день, коли нам надіслали контракт.

А. Ж.: І тут нам з лейблу пишуть: «Ви виклали пісню самостійно. Тобто, ви відмовляєтеся від співпраці?»

В. Ж.: Довелося довго пояснювати ситуацію. На щастя, нас зрозуміли, але попросили швиденько прибрати всі пісні з цифрових майданчиків. Саме тому наші сторінки на Bandcamp та інших платформах поки порожні, але цьогоріч у травні-червні там з`явиться альбом MOTANKA.

– На яких умовах співпрацюєте з лейблом?

В. Ж.: Ми не є рабами лейблу. Вони можуть нам щось пропонувати, але не наполягають. Наш альбом буде на 80% складатися з українських пісень, і ніхто у Napalm не був проти цього. Навпаки, їм цікавий цей досвід, бо з подібними гуртами вони ще не працювали.

– На якій стадії зараз триває робота над альбомом?

В. Ж.: Альбом вже записаний, зараз працюємо над обкладинкою до нього. Лейбл пропонував нам дизайнера, який хотів оформити все з черепками і взагалі у хеві-метал-стилі, але ми відмовилися. Зате знайшли крутого спеціаліста із США, який працював із Мадонною, 2Рас та іншими. Те, що він погодився працювати з нами, дуже круто.

А. Ж.: Записували альбом у Німеччині — на плівку, з одного дубля. Всі нам казали: «Ну яка плівка? Зробіть три альбоми нормально, а потім експериментуйте!» Але ми йдемо своїм шляхом і нікого не слухаємо.

В. Ж.: Цифровий звук хоч і якісний, але в ньому немає життя. А плівка передає природні емоції.

– Українські гурти JINJER та Stoned Jesus також співпрацюють із Napalm Records (вчора стало відомо, що контракт із лейблом також підписав львівський гурт 1914 — ред.). Як ви до них ставитеся?

А. Ж.: З JINJER ми познайомилися на фестивалі ReSpublica. Трохи потусили з ними після концерту – тоді ще не здогадувалися, що будемо на одному лейблі. А нещодавно зідзвонювалися з їхнім басистом, радилися щодо роботи з Napalm.

В. Ж.: З фронтменом Stoned Jesus перетнулися на майстер-класах ReSpublica. Класний, щирий чувак. Коли такі люди представляють нашу країну за кордоном, у мене радіє душа.

– MOTANKA працюють із фольклором. Як ставитеся до інших українських музикантів, які його актуалізують?

В. Ж.: Обожнюю ONUKA. Люблю «ДахаБраха» — виступали з ними на одній сцені в Луцьку.

А. Ж.: З ONUKA ми познайомилися в Берліні після її концерту. Підійшли після виступу, подарували диск і ляльку-мотанку. А вона: «О, а я вас впізнала!»

– Ви назвали гурт на честь ляльки-мотанки, яка була для наших пращурів символом захисту від ворогів. Як захистити від них Україну?

В. Ж.: Думаю, якщо ми пам`ятатимемо наші традиції, то будемо більш згуртованими і сильними. Навіть зараз українцям важко порозумітися один з одним. А от за кордоном люди привчені до співіснування. Німці звикли робити будь-що не для себе, а для громади, і це бажання закладено в них на підсвідомому рівні.

– Яка ваша думка про українських музикантів, яких тягне не на Захід, а на Схід?

А. Ж.: Кожен обирає свій шлях. Є музиканти, яким простіше виступити в Росії. MOTANKA теж іноді запрошують туди, але ми ніколи не грали там і найближчим часом не збираємося.

В. Ж.: Але ми не уявляємо, як би могли співати і грати українською там. Хоча у MOTANKA зараз є прихильники з Росії, які почули нас на концертах у Берліні або в Інтернеті. А взагалі хотілося б, щоб наша музика об`єднувала людей, а не роз`єднувала.

– «Слов`янський міф», із яким ви працюєте, в Росії зараз використовують як пропаганду на підтримку думки про «братні народи». Вас це не обурює?

В. Ж.: Україна набагато давніша, ніж багатьом здається. Ми живемо на своїй землі тисячі років. Археологи знаходять на нашій території давні міста, населення яких налічувало десять тисяч людей. Тому порівнювати українців та росіян справді некоректно — це різні народи.

– А як вам як братам вдається разом займатися творчістю?

В. Ж.: Те, що ми брати – перевага, а не недолік. Між нами бувають суперечки, але вони вщухають. Це нормально.

А. Ж.: Ми вчилися всьому вдвох. Так почався наш творчий шлях, а згодом і MOTANKA.

В. Ж.: Коли я був молодшим, мені завжди хотілося писати музику тільки так, як хочу я, ні з ким не рахуючись. А нині кожен із учасників MOTANKA вносить щось від себе у спільну творчість. Бо творчість – це завжди компроміси. Залишається лише засукати рукави і багато працювати.